Тріумвірат. Дитя вогню - Яна Паувел

— Чорт! — Сем зашипів і сильніше стиснув пальцями її зап’ястки. — Ти можеш сидіти спокійно? У мене не безкінечна витримка…

— Бачу тобі уже значно краще, — витиснула з себе нервовий смішок дівчина.

— Ось чому просив не провокувати мене, — перебив її хлопець.

— То це я у всьому винна?

— Я не це мав на увазі… — Закривши долонями червоне від сорому обличчя, промовив хлопець. — Я справді думав, що надто хворий для цього. Чорт! Я хочу тебе навіть в такому стані!..

Сара відчула, як її обличчя обдало жаром, і на противагу здоровому глузду залишилась на місці.

— Не збираєшся злізати? — не прибираючи рук від обличчя, запитав Сем.

Це було б правильно. Але те що він сказав недавно…

— «Навіть у такому стані», — процитувала вона його, — це означає…

Сем прибрав руки від обличчя і, здавалося, ще дужче почервонів. Насправді, це його червоне від сорому обличчя подобалось їй значно більше ніж вічно похмуре і серйозне.

— Я ніколи цього не приховував, — зрештою промовив він. — Просто не говорив прямо. Ти ж не думаєш, що я поїхав за тобою в Америку просто з цікавості.

Вона вперше бачила Сема таким збентеженим і це безумовно викликало інтерес. Їй однозначно хотілося побачити більше. Спокуса була надто сильною і якоїсь миті вона сама не помітила, як наблизилась до нього.

— Отже, ще до того як переїхали в Америку…

Сем розплющив очі, і його зіниці різко розширились.

— Ось бачиш, ти знову це робиш. Навіть в такій ситуації…

— Роблю що? — із захватом спостерігаючи зміну емоцій на його обличчі уточнила дівчина, і Сем схвильовано облизнув губи.

— Ти хоч розумієш, що я чоловік? — Сара хмикнула і накрила долонями його грудну клітку. — Я щойно прямим текстом сказав, що зацікавлений в тобі, а ти продовжуєш…

Вона сама його поцілувала цього разу, і Сем одразу ж відповів. Він занурив пальці в її волосся на потилиці і поглибив поцілунок. Мабуть, їй слід було зупинити його тоді. Відштовхнути, перевести усе в жарт, або ж придумати своїй поведінці правдоподібне виправдання, але вона не змогла.

Вона наче оп’яніла від його тепла, його дотиків, його запаху. А тоді світ похитнувся, і Сара отямилася на спині, притиснута гарячим тілом до матрацу.

Він розірвав поцілунок всього на мить, щоб невпевнено зазирнути їй в очі. Це був ще один шанс усе припинити. І їй слід було ним скористатися. Але замість того щоб відштовхнути, Сара притягнула його до себе. І Сем радо повернувся в її обійми. Кожен його поцілунок, кожен дотик п’янив все сильніше. Тож невдовзі в її голові не залишилося жодної тверезої думки. Вона навіть не помітила, коли він стягнув з себе футболку.

Що уже говорити про стук у двері.

— Ох, чорт! — окрик Свята подіяв на Сару як відро холодної води.

Вона поспішно відштовхнула від себе Сема і, тяжко дихаючи, зістрибнула з ліжка.

— Що ти тут робиш? — прочистивши горло, запитав Сем.

Він не спускав з неї очей, і вона поспішно відвернулася, відчуваючи як усе тіло горить від його дотиків.

— Я не хотів вас переривати, але в нас гості, — старанно не дивлячись на них, мовив Свят. — І у них є те, що може вилікувати твою лихоманку.

****

Це все ще не вкладалося у неї в голові. Вона думала, що готова повірити у що завгодно. Але вампіри, демони… Перевертні… І те що він сказав про неї…

— Як самопочуття? — простягнувши їй склянку з водою, запитав Дейн.

— Складно сказати, — чесно відповіла вона. — Я все ще сподіваюся, що усе це просто дуже дивний сон, який ось-ось закінчиться.

Хлопець розсміявся. Вона згадала, як легко він припинив недавню суперечку і з цікавістю подивилася на нього.

— Я був певен, що за тиждень разом, ти уже змирилася із тим, що маєш справу з нелюдами.

Яра заперечно мотнула головою. Щойно він підійшов, її тривожність кудись випарувалась. Залишилась тільки розгубленість.

— Отже, ти демон…

— Ага, — здавалося, він ось-ось розсміється знову.

— І ніяких рогів, копит і хвостів?

Хлопець таки розреготався. І всі поблизу одразу ж витріщилися на них двох. Яра густо почервоніла і, щоб хоч якось сховатися від допитливих поглядів, відпила трохи води.

— Вибач, — насміявшись, мовив він. — Постійно забуваю, що ти росла серед людей. Принести тобі хрест і святу воду, щоб ти і їх змогла випробувати?

— Якби ви нормально мені усе пояснили… — Дівчина запнулася і ще дужче почервоніла, помітивши усмішки оточуючих. Здавалося, з неї зараз сміялися усі. Усі крім Вітольда, який все ще хмурився. І це дещо нагадало їй. — Те, що недавно сказав Вітольд: про кров древніх, вовків і фенікса, — пояснила Яра, коли Дейн подивився на неї. — Що він мав на увазі?

Дейн усміхнувся і відвів погляд.