Про любов для дітей - Ангеліна Кріхелі
Костя кивком голови вказав друзям на цю дивну компанію:
— Ну ось, правда, ні крапельки я не придумав. Чим не Озерний Цар із Лісовиком та німфами?
Гера знову хмикнув.
— ...Із задоволенням представляю вам Костянтина Кощевіна! — заявив у цей момент ведучий.
— Твій вихід, коханий, — підморгнула йому Ядвіга, підштовхуючи до невисокої сцени. — Твоя зоряна година. Я пишаюся тобою.
Вона підбадьорливо посміхнулася і помахала йому рукою, коли Костянтин відійшов від друзів на кілька кроків і нерішуче озирнувся, пристрасно бажаючи зараз опинитися з ними будь-де, але не тут.
У той момент, коли художник продовжив рух у бік невеликої сцени, Ядвіга периферійним зором вловила дивний рух у залі, що чомусь привернув її увагу. Дівчина озирнулася.
У натовпі з мовчазним замилуванням дивилася на Костю Надія. Та сама, спершу маленька дівчинка, потім підліток, потім — гарна дівчина, портретами якої були завішані стіни в Кості й в багатьох інших будинках. Він малював її, наче живу. Начебто вона існує і росте, живе своїм життям. І ті, хто бачив ці портрети, саме так описували свої почуття, визнаючи це найвищим талантом. Він ніби писав з натури цю вигадану Надію.
Ядвіга кілька разів моргнула, відганяючи ману. Жодної Надії в натовпі не було. Дівчина вирішила, що їй привиділося, тому з полегшенням зітхнула.
Однак у цей момент Ядвіга помітила Надію на виході. Вона вела маленьку дівчинку за руку.
Одна з вихованок дитячого будинку, який взяв «під своє крило» Гера. Дівчинка рано втратила маму, а про батька нічого не було відомо. Гера якось почув, як вона грає на своїй крихітній скрипці 1/16 на якомусь благодійному концерті, куди його затягнув Костя. Гера йти не хотів, але саме той день став для нього і цієї малечі переломним. Оскільки захоплений її талантом і чуттям (вона буквально випромінювала музику, як щось живе та відчутне, граючи навіть найпростіші мелодії), Гера і вирішив дбати про дитячий будинок, у якому виховувалась скрипалька. Зрозуміло, про неї він дбав у першу чергу, намагаючись балувати.
Скромна дівчинка із вдячністю приймала його допомогу. Вихователі й керівництво швидко зрозуміли, що малеча — величезна слабкість мецената, і по можливості користувалися цим, щоб домогтися ще більшої допомоги. Гера це розумів, але не чинив опір. Для нього вона стала дороговказом у світ доброти і душевного тепла. Адже для абсолютного щастя варто тільки подивитися їй у вічі. Завжди такі глибокі, вдумливі, трохи сумні та незмінно розумні.
Ядвіга мимоволі зробила кілька кроків у напрямку дівчинки, але її обсмикнув Гера:
— Зараз найважливіше пропустиш!
— Справді, що це я. У цьому натовпі не може бути Надії, — погодилася Ядвіга і зосередила увагу на коханому, який з ніжністю та трепетом говорив про свої картини та свою музу.
Тим часом крихітка, дбайливо притискаючи до грудей футляр з маленькою скрипкою, йшла далі, йдучи за своєю надією, щоб одного разу...
А втім, це вже зовсім інша історія...
Як важливо часом пам'ятати про те, що загальне благо буває дорожчим і важливішим за власну радість.
Не забуваючи про відповідальність перед іншими, ми часто втрачаємо тих, що нам безмежно дорогі, змушені відмовитися від цього. Як зробити в такій ситуації, кожен вирішує сам: адже немає абсолютно однакових життів, однакових ситуацій, рішень. Але однозначно у всіх випадках одне, найголовніше: той, хто вміє жертвувати своїми інтересами на благо близьких йому людей, завжди винагороджується за це в сто разів. Якщо, звичайно, залишався щирим у своєму рішенні.
І нехай такий вибір стає перед вами якомога рідше.
Але коли вже так трапляється, то завжди нехай вистачає мудрості прийняти єдине вірне рішення, яким би воно не було.
З повагою,
автор
