Дорога до серця. Вітер карбує - Гриць Янківська

День мине –
проспіваєш йому прощальної.
Інший мине –
вснеш нероззутою.
А над отими зрідненими, над полями –
туга моя ширяє, давніше загублена,
і пурпуровими пасмами проявиться,
ще ти й від сну не відійдеш.

Отак порізно з нею ви тулитеся
до неприступного світу.
Отак порізно ви – туга й душа,
і десь помежи вами я –
поетка безлика.
21.01.2023

Квітом на граніт

В твоїх очах, Маріє, повен світ.
Та що по лицях є тобі пролитим?
А я стою навпроти без сльози.

Нехай не з квітів, та не порази
букет імен, загорнутий в молитву,
як підійматимеш з моїх тремтячих губ!

Мале і зріле – кожне приголуб!
Нехай не знають, сіллю чи медами
з кривавих тріщин злизувала їх.

Маріє, та якби він тільки міг
цвісти довіку, зрізаний словами,
і не опасти квітом на граніт!..
04.07.2023

Супутники тиші

Чуєш покій? Тебе немає.
Ніколи тебе не було!
Спадень б'ється об плесо неспинності
смаглим своїм чолом.
Серпень в сутінках, тиші супутнику, –
все, що додержав світ
для обряду твого ненародження,
вклавши собі в живіт,

в темні води. У темних водах, в які
явність стікає з жил,
плинь до берега ти чи від берега –
всяко лиш збавиш сил
власну течію, що не приречена
світу студити кров.
Серпень покоєм сам нарочито це
черево розпоров.
30.08.2023

Мара. Куди підеш ти

"Не звіть мене Ноомі, звіть мене Мара, бо велику гіркоту зробив мені Всемогутній" 
Рут 1:20
"куди підеш ти, туди піду й я, а де житимеш ти, там житиму й я" 
Рут 1:16

Куди підеш ти – туди я піду.
Чужа, неповинна
жінко – тінь моя, таліт з осуду,
матір моєго сина,

жоно мужа мого несотвореного,
невінчана удово,
не йменуй як давніш єство горя мого,
вигадай мені слово!
02.09.2023

Бо коли Тобі ще

Бо коли Тобі ще виявляти свою всесильність,
як не в час перетертої плоті з землею, пилом,
у краях, де политі червоним степи ковильні,
де нехрещених вірою – відданістю хрестили
і з гріхом позбавляли мови, любови, імені.

Випадають в молитві, з розгорнутої долоні,
по кутках України втрачаються намистини:
дерев'яні, криваві, сталеві, пісні, солоні,
бо розірвана вервиця сина, раба, людини.
Тож нанизуй натомість намолені не схололі.

Тож зліпи його, Господи, заново і навіки,
де не ділять добу на окрайці, м'якушку, плісень,
через руки присяжного вірного чоловіка,
що по-чесному крає, вмочує в чорне місиво
білі скиби приречення, викуплення, везіння.

Бо коли Тобі ще направляти заблудлі душі,
як не в час невідомости: де він? Живий чи згинув?
І бо що ці думки, як не свисти Твої пастуші,
що крізь відчаю потемки в рідні серця долинуть:
обізветься дзвінком, обійдеться легшим, виживе!
18.09.2023

Чорнильна троянда

Пам'яті А. П.

І помолитися б хоч, бо за душу – хтозна, чи є кому,
але у горло немовби троянда чорнильна вилита,
і підіймається шкірою з шиї узор під вилиці,
щоб не пустилося слово на докір Тобі – далекому.

Боже, це Ти близько неї чи янгол Твій грав мелодію
згубної ночі, що цілила в очі у зливу бліками?
І багровіли, мов свідки а чи придорожні злодії,
клени, до крові поколоті часом, не Анжелікою.
26.10.2023

І тільки думка

"і стояла до тих пір, поки тяжкість її тіла не переважила цю звичку"
Г.Г.Маркес "Ісабель дивиться на дощ в Макондо"

Я не сумую, просто – білий вальс,
а думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..

А ти чи так дивилася на нас,
як на бездоння прорваного неба,
коли ми світ розкраяли навпіл?

Буяла злива. Ісабель, це фарт –
не заридати, ще не відвернувшись.
Його сльотавий погляд – чужина.

Подумай і суди, чого ми варті,
якщо падіння притаманне тілу?
І тільки думка, думка, Ісабель!..
18.04.2024

На здичавілих яблуньках

Цей півень з-поза ранку
горланить голосом предків:
не забувай шляхів до місця сили!
Там – на здичавілих яблуньках
досі висять імена –
кислі й терпкі,
тверді та пирскливі,
що зриваються у невикошені трави,
а здається, наче у вухо землі,
трусом виштовхують тяму
з доглянутих снів:
пробудися, дитя!
ти – пам'ять роду!
16.06.2024

Слова твої – сливи

Слова твої – сливи доспілі, поточені сумнівом.
Розламую надвоє, м'якоть вергаю на віру.
Проколюю шкіру об кісточку першого – думного.
Розколюю міру в очікуванні наступного.

Слова твої губляться в зародку, затишку, затінку...
Пощо їх на дотик шукатиму в травах притлумлених,
як всиплються купно додолу, на збитки у п'ятінку,
хоч знаю допевне, що не покладу до подолу?!
10.08.2024

Відпочинеш

Відпочинеш, прислонившись до святкових передзвонів,
щоб тілесність волі й духу вкарбувалася в іконі.
Світлий воїне розрухи, рушний стовпе неопертих,
розкажи хиткому світу, як убитому не вмерти!

Розкажи застиглим в миті, як плисти поміж знетями,
як розжитись перехрестям з заґратованої ями,
як виймати з ока краплю, щоб не втратила причини,
бо нищівно дзвонить в дзвони, прислонившись, відпочинок.
15.08.2024

Мій воїн гряде пісками

Мій воїн гряде по подвиг пісками, неначе прахом.
Осколками ломлять птаху маршрут на прямий політ.
Простуй, мій відважний воє! Відвага – потужна зброя.
Що тужна самітність шляху – те многість прийдешніх літ.

Хай лижуть солоний погляд правічні правдиві хвилі!
Хай стрічні вітри корчують коріння твоїм врагам!
Спочинеш опісля, брате! Хто подвиг зумів підняти,
той мусить його безслідно розвіяти, наче прах.
22.08.2024