Завидний холостяк - Iрина Давидова

- Дякую, Олег.

- Легкої дороги.

- Спасибі, - кивнула я, та пішла до автомобіля.

Микита відкрив для мене двері та допоміг забратися в машину. Його позашляховик здавався занадто величезним і мені було незвично. Я рідко їздила на машинах, і вже тим більше на передньому сидінні. Іноді, якщо я викликала таксі, то завжди сідала в салон на заднє сидіння. Мені так було спокійніше чи що. А тут, поруч гарний чоловік, який рази у два, а то й три більше мене, тисне своєю харизмою і хрипким голосом. І я сиджу поруч з ним!

Господи!

Варто було йому тільки сісти за кермо, як в ніс вдарив приємний аромат його парфуму. По шкірі побігли мурашки, і я відразу ж відвернулася до вікна, в надії, що Микита не помітить мого збентеження.

Ось це так. Здається, я влипла.