Груповий портрет з дамою - Белль Генріх

Може, це й пояснює, чому Лені так спаленіла й так розгнівалась, коли через півтора року їй в офіційному поясненні назвали це "суницями в сметані". Рахель навіть не соромилась, говорячи про форму випорожнення, вживати термін "класична архітектура" (Б. Г. Т.).

Першого ж місяця свого перебування в інтернаті Лені, крім Рахелі, знайшла собі приятельку на ціле життя, оту Маргрет Цайст, що вже встигла виявити себе "шльондрою": свавільну дочку одного над усяку міру побожного подружжя, що так само "не могло з нею впоратись", як і всі її дотеперішні вчителі. Маргрет, маленька чорнява дівчина, порівняно з Лені просто балакуча, була завжди в якнайкращому гуморі, і всі її вважали за "веселе чортеня". Саме Рахель, оглядаючи через два тижні шкіру Маргрет (плечі й руки), визначила, що вона має стосунки з чоловіками. Оскільки, крім самої Маргрет, немає жодного свідка тієї події, то в цьому випадку треба виявити певну обережність, хоч сам авт. має таке враження, що Маргрет можна цілком вірити. Маргрет вважає, що Рахель визначала це не тільки завдяки своєму

"майже непохибному хімічному інстинктові", а й з фізичного стану її шкіри, про яку згодом Рахель у розмові віч-на-віч з Маргрет сказала, що та шкіра "випромінює пестощі, які ти дарувала і які отримувала сама", і тоді — треба віддати Маргрет належне — вона почервоніла, не вперше і ще далеко не востаннє в своєму житті. Вона призналася, що вночі якимось способом — яким саме, вона не хотіла сказати — тікала з монастиря і зустрічалася з сільськими хлопцями, не з чоловіками, чоловіків вона не любила, вважала, що вони смердять, знала це з власного досвіду, бо мала стосунки з одним чоловіком, саме з учителем, який твердив, що не може з нею впоратися. "О! — сказала вона з шорсткою рейнською вимовою.— Він ще й як упорався зі мною". З хлопцями, її ровесниками, приємно мати стосунки, а чоловіки смердять. І як чудово, додала вона весело, коли хлопці радіють, деякі аж кричать з радості, а тоді й вона за ними, адже ж гірше, як хлопці "роблять це самі". їй, Маргрет, радісно давати їм радість — і тут треба відзначити, що ми вперше бачимо, як Рахель плаче гіркими сльозами. "Вона так плакала, що я аж злякалась, і тільки тепер, лежачи отут у сорок вісім років із сифілісом та ще бозна з якими болячками, тільки тепер я зрозуміла, чому вона так гірко плакала" (Маргрет у лікарні). Коли в Рахелі висохли сльози — як видно зі слів Маргрет, це сталося нескоро,— вона задумливо глянула на неї, зовсім не сердито, і сказала: "Так, ти з тих, що дають хлопцям радість". "Я, звичайно, тоді не зрозуміла її натяку" (Маргрет). Рахель примусила її врочисто заприсягти ся, що вона не підіб'є Лені на цю стежку, не покаже, як тікати з пансіону; правда, Лені теж судилося давати людям радість, але не в такий спосіб. Маргрет заприсяглася й не порушила своєї присяги. "Зрештою, Лені ніколи не загрожувала така небезпека, вона сама знала, чого хотіла". А взагалі Рахель угадала, саме її шкіру хлопці ніжно любили і палко жадали, особливо шкіру на грудях, просто важко собі уявити, що вони з нею виробляли. Коли Рахель спитала, з одним чи з багатьма хлопцями вона це робить, Маргрет почервоніла вдруге за тих двадцять хвилин і сказала таким самим рівним голосом, з шорсткою рейнською вимовою: "За один раз тільки з одним". І Рахель знов заплакала, промурмотіла, що Маргрет недобре чинить, дуже недобре, і погано скінчить. Після того Маргрет недовго пробула в пансіоні: в селі дізналися про її походеньки з хлопцями (здебільшого то були хлопці, що ревно прислуговували священикові в церкві), почалися неприємності з батьками хлопців, зі священиком, з батьками дівчини, дійшло до розслідування, під час якого і Маргрет, і всі хлопці вперто мовчали,— і Маргрет наприкінці першого ж таки року довелося покинути пансіон. А в Лені лишилася приятелька на ціле життя, що потім не раз ставала їй у пригоді у важких, навіть у смертельно небезпечних ситуаціях.

Через рік, зовсім не озлившись, тільки нітрохи не вгамувавши своєї цікавості, Лені включилася в трудовий процес: ученицею (офіційне означення фаху — рахівниця) в батьковій конторі. На його ж таки наполегливе прохання вона вступила в ту нацистську організацію для дівчат, форма якої (прости, господи!) на знімку їй навіть личить. Треба сказати, що Лені неохоче брала участь у вечорах своєї організації, але, щоб не склалося хибної думки, мусимо додати, що вона аж ніяк не усвідомлювала політичної суті фашизму; їй просто не подобалася форма, і особливо гидкі їй були штурмовики. Хто хоч трохи зможе уявити собі її скатологічні зацікавлення і її скатологічну освіту, здобуту в сестри Рахелі, той зрозуміє чи принаймні здогадається, чому їй той брунатний колір був такий неприємний. її байдужість до тих вечорів, яких вона врешті взагалі почала уникати, бо з вересня 1939 року стала в підприємстві свого батька "воєнно важливою" одиницею, мала інші підстави: Лені не подобалась побожна, схожа на монастирську атмосфера, що там панувала. Групу, до якої потрапила Лені, "прибрала до рук" одна молода енергійна католичка, що вирішила підірвати зсередини "ці заходи"; забезпечивши собі — на жаль, лише наполовину — підтримку дванадцяти підлеглих їй дівчат, вона перетворила ті вечори на суцільні співи на честь діви Марії, медитації з пацьорками і т. д. Звичайно, Лені не мала нічого проти співів на честь діви Марії, пацьорок і т. д., але вона — на той час уже сімнадцятирічна дівчина — після двох з половиною років монастирського життя, яке насилу витримала, не вельми цікавилась такими речами і вважала їх нудними — не разючими, а тільки нудними. Певна річ, ті нововведення молодої дами — звали її Гретель Марайке — не лишилися поза увагою начальства, її виказала одна дівчина, якась Паула Шміц, Лені навіть притягли як свідка, але вона, відповідно підготовлена батьком Гретель Марайке, лишилася непохитна — не змигнувши оком, казала, що ніяких співів не було (що, зрештою, робили десятеро з дванадцяти дівчат), * таким чином Гретель Марайке уникла великих неприємностей, та не уникла двох місяців ув'язнення в гестапо й допитів, яких їй "цілком вистачило" — більше Грета про це нічого не казала (висновок авт. з багатьох розмов із Марією ван Дорн).

Отже, маємо літо 1939 року. Для Лені починається пора, коли вона була найбалакучіша у своєму житті,— це триватиме десь три чверті року. її всі звуть красунею, за спеціальним дозволом вона отримує шоферські права, залюбки їздить на машині, грає в теніс, супроводжує батька на конференції і в ділові подорожі. Лені чекає чоловіка, якого вона покохає, для якого вже придумує сміливі пестощі; вона каже: "я віддамся йому безоглядно", "хочу, щоб він мав радість від мене, а я від нього" (Маргрет). Лені не пропускає жодної нагоди потанцювати, охоче просиджує ввечері годинку на терасі якогось ресторану, п'є каву з морозивом і трішки вдає з себе "елегантну даму". Збереглися дуже цікаві знімки Лені з того часу: вона й досі могла б ще змагатися за звання "найчистокровнішої німецької дівчини міста", навіть цілої округи, а може, й області чи тієї політично-історично-геогра-фічної формації, що стала відома під назвою німецького райху. Вона могла б виступати в якійсь містерії в ролі святої (або в ролі Магдалини), могла б рекламувати крем для шкіри, можливо, навіть грати у фільмах; очі в неї зовсім потемніли, зробилися майже чорні, свої густі біляві коси вона зачісує так, як описано на сторінці 5 і навіть невеликий допит у гестапо й те, що згадувана вище Гретель Марайке просиділа два місяці у в'язниці, не дуже позначилися на її загальному настрої.

Оскільки Лені здається, що й Рахель їй надто мало розповіла про біологічну відмінність між чоловіком і жінкою, вона завзято дошукується інформації з цього питання, переглядає, майже надаремне, різні енциклопедії, порпається, так само надаремне, в книжках батька й матері; часом надвечір у неділю вона відвідує Рахель, довго прогулюється з нею у величезному монастирському саду і просить у неї довідок; трохи повагавшись, Рахель зласкавлюється і оповідає їй — знову так, що жодній нітрохи не доводиться червоніти,— дальші подробиці, які два роки тому обминула: те, що стосується будови чоловічих статевих органів, збудливості і збудження з усіма його наслідками, а також почуттів, які його супроводять; Лені прагне оглянути відповідний ілюстративний матеріал, але Рахель відмовляє їй, каже, що такі малюнки дивитися недобре. Тому Лені за порадою одного книгаря, якому вона телефонує зміненим голосом (що було зовсім зайвим), іде в міський Музей здоров'я, де її інформують не про статеве життя, а здебільшого про венеричні хвороби: від звичайного триперу і м'якого шанкра до парафімозу і всіх стадій сифілісу, все натуралістично, на відповідно пофарбованих гіпсових моделях. Так Лені довідалася про цей світ хвороб_і обурилась. Вона ніколи не була манірна, її розлютило те, що в цьому музеї стать і венеричні хвороби трактовано як щось тотожне; цей песимістичний натуралізм обурив її так само, як символіка вчителя релігії. Музей здоров'я видався їй якимось варіантом "суниць у сметані" (свідок Маргрет, яка_знову почервонівши — сказала, що сама вона не давала Лені ніяких пояснень). Тут може скластися враження, що Лені прагнула цілісного, здорового середовища. Анітрохи; її матеріалістичний, чуттєвий конкретизм дійшов до того, що вона почала вже спокійніше ставитись до численних спроб зійтися з нею, якими їй часто набридали, і нарешті зглянулась на палке благання одного молодого, симпатичного їй архітектора з батькової контори і призначила йому побачення. Кінець тижня, літо, розкішний готель над Рейном, увечері танці на терасі, білява дівчина, білявий хлопець, їй сімнадцять, йому двадцять три, обоє здорові — це звучить як happy end1 чи принаймні happy niqht2 e з того нічого не вийшло: після другого танцю Лені залишила готель, розрахувалася за невикористаний одинарний номер, де вона тільки на короткий час розіклала була свій пеньюар (купальний халат) і свої туалетні речі, поїхала до Маргрет і розповіла їй, що вже під час першого танцю відчула, "які в того хлопця неделікатні руки", і легенька закоханість миттю розвіялась.

Тут ми вже явно відчуваємо, що читачі, досі більш-менш терплячі, починають втрачати терпець і питають: "Отуди к бісу, то ця Лені сама довершеність?" Відповідь: майже довершеність.