Нові пригоди Солом'яника та Бляшаного Лісоруба - Баум Ліман Френк

Охоронець влетів до двору беззбройний, простоволосий, на його форму шкода було дивитися, а коли він біг, то за ним іще на цілий метр лопотіла зелена борода.

— Запиши одне очко на мій рахунок, — холоднокровно мовив Солом'яник страхопудові. А тільки тоді обернувся до охоронця: — Що сталося, чоловіче?

— О, Ваша Величносте!.. Ваша Величносте!.. Місто… завойоване! — задихаючись промовив той.

— От тобі й маєш! — озвався Солом'яник. — Зроби таку ласку, піди позамикай на засуви всі двері й вікна палацу, а я поки що покажу Джекові, як правильно метати кільця.

Охоронець кинувся виконувати наказ, а Чіп, котрий ходив за ним як тінь, залишився у дворі й став із цікавістю спостерігати за Солом'яником.

Його Величність і далі спокійнісінько метали кільця, немов це не його тронові загрожувала небезпека, але страхопуд, побачивши Чіпа, швиденько пошкандибав на своїх дерев'яних ногах до хлопця.

— Доброго дня, шляхетний батечку! — радісно закричав він. — Який я радий, що ти тут. Та капосна Дров'яна Козла занесла мене аж сюди.

— Я так і знав, — відказав Чіп. — Напевне, ти весь побився, бідолаха, живого місця на собі не маєш, так?..

— Та ні, ми добре добралися, — заспокоїв його Джек, — а Його Величність дуже люб'язно мене прийняли.

Тут повернувся зеленобородий охоронець, і Солом'яник запитав:

— То хто, ти кажеш, мене завоював?

— Полчище дівчисьок, поназбиране з усіх чотирьох кінців Країни Оз, — відповів охоронець, іще досі блідий від страху.

— І де ж було моє непохитне військо? — допитувалися Його Величність, суворо дивлячись на охоронця.

— Ваша Непохитна Гвардія кинулася навтьоки, — чесно зізнався охоронець, — бо нема такого чоловіка, що встояв би перед жахливою зброєю цих завойовниць.

— Ну, добре, — мовив Солом'яник, трохи подумавши. — Якщо я втрачу трон, то втрата невелика, бо непроста це справа — правити Смарагдовим містом. Та й ця корона — річ не з легких, у мене від неї голова болить. Сподіваюся, завойовниці не четвертуватимуть мене тільки за те, що мені пощастило стати Королем Смарагдового міста?

— Я чув, як вони говорили, — втрутився Чіп, — що зроблять із вашої одежі килимок для ніг, а вашим черевом понабивають диванні подушки.

— Що ж, тоді це не іграшки, — дійшов висновку Його Величність, — і мені було би незле подбати про відступ із цього місця.

— І куди ж ви подастеся? — запитав Джек – Гарбузова Голова.

— До мого друга Бляшаного Лісоруба, котрий править моргайликами і зветься їхнім Імператором, — відказав Солом'яник. — Хто-хто, а він не дасть мене скривдити.

Тут Чіп виглянув у вікно.

— Завойовниці оточили палац, — сказав хлопець. — Тікати вже пізно. Вони просто розірвуть вас на шматочки.

Солом'яник скрушно зітхнув.

— Коли тобі загрожує небезпека, — промовив він, — ніколи не треба гарячкувати, краще просто сісти і подумати. Тож даруйте мені, але саме цим я зараз і займуся.

— Але ж нам теж буде непереливки, — занепокоївся страхопуд. — Якщо хтось із цих дівчисьок знається на куховарстві, мені тоді кінець!

— Не мели дурниць! — крикнув на нього Солом'яник. — Хай собі знаються, однаково їм тепер не до куховарства!

— Але тоді мені доведеться казна-скільки стирчати тут у полоні! — обурювався Джек. — А я швидко псуюся.

— Ага. То з тобою немає про що говорити, — відказав Солом'яник. — Усе набагато серйозніше, ніж я підозрював.

— Ти житимеш багато років, — похмуро озвався страхопуд, — а моє життя незрівнянно коротше. Тож я хочу сповна скористатися кількома днями, які мені ще залишаються.

— Ну, ну, не хвилюйся, — спробував заспокоїти його Солом'яник. — Якщо ти помовчиш і даси мені спокійно все обдумати, може, я і придумаю, як нам усім порятуватися.

Тут усі позамовкали і стали терпляче чекати, а Солом'яник відійшов у кут, повернувся до стіни обличчям і стояв так добрих п'ять хвилин.

Коли час роздумів закінчився, він повернувся до присутніх, і його намальоване обличчя вже було веселіше.

— Де твоя Дров'яна Козла, на якій ти прискакав? — поцікавився він у страхопуда.

— Я сказав вашому охоронцеві, що її треба берегти як зіницю ока, і він замкнув її в королівській скарбниці, — відповів Джек.

— Ваша Величносте, то було єдине місце, де я міг її замкнути, — про всяк випадок почав виправдовуватися охоронець.

— Я радий чути, що звірина в безпеці, — промовив Солом'яник. — Вона не голодна?

— О ні, я дав їй цілу мірку тирси.

— Молодець! — вигукнув Солом'яник. — Негайно приведи сюди цю шкапу.

Охоронець побіг виконувати наказ, і невдовзі бруківкою королівського двору зацокотіли дерев'яні ноги стрибухи.

Солом'яник обвів Дров'яну Козлу прискіпливим поглядом.

— Якась вона кострубата! — зауважив він, на мить відриваючись від своїх думок. — Але ж бігати, гадаю, вона вміє?

— Вміє, Ваша Величносте, — запевнив його Чіп, не зводячи з Дров'яної Козли захопленого погляду.

— Отже, слухайте. Ми всі сідаємо на неї, прориваємося крізь оточення і скачемо до мого друга Бляшаного Лісоруба, — заявив Солом'яник.

— Козла не витримає чотирьох вершників! — став опиратися Чіп.

— Чотирьох — ні, а трьох понесе, — промовив Солом'яник. — А тут ми залишимо Ар'єргард Королівської Гвардії. Після того як вона відступила, навіть не намагаючись чинити опір, я щось не дуже вірю в силу Королівської Гвардії.

— Зате у неї швидкі ноги, — вишкірився на всі кутні Чіп.

— Я чекав цього удару, — похмуро мовив охоронець. — Але я його переживу. Я відріжу свою улюблену зелену бороду і зміню зовнішність. Та й, зрештою, перестріти цих лютих дівчисьок не набагато страшніше, ніж поскакати на дикій, неприборканій шкапі!

— Мабуть, твоя правда, — зауважили Його Величність. — Але я не солдат і не охоронець, і я просто обожнюю небезпеки. А тепер, мій хлопче, сідай першим на цю Козлу. І посунься, будь ласка, ближче до шиї.

Чіп хутенько всівся на Козлу, за ним, із допомогою охоронця та Солом'яника, примостився страхопуд. Місця ж для Солом'яника залишалося так мало, що він одразу гепнувся б на землю, щойно Козла рушила би з місця.

— Сходи-но й принеси мотузку для білизни, — наказав Король охоронцеві, — та зв'яжи нас разом. Якщо вже падати, то всім.

Поки охоронець шукав мотузку, Його Величність Солом'яник вів далі:

— Тут не зайве бути обережними, бо ж моє життя в небезпеці.

— Мене це також стосується, — озвався Джек.

— І так, і ні, — заперечив йому Солом'яник, — бо якщо щось станеться зі мною, це буде мій остаточний кінець. А якщо щось станеться з тобою, то від тебе хоч насіння лишиться.

Нарешті охоронець приніс мотузку і міцно зв'язав разом усіх трьох вершників, а кінець мотузки приторочив до тіла Дров'яної Козли. Всі троє були міцно прив'язані до своєї стрибухи.

— А тепер швиденько розчиняй браму, — скомандував Солом'яник, — і ми або прорвемося, або загинемо.

Внутрішній дворик, у якому вони стояли, містився в самісінькій середині великого палацу і був зусібіч оточений палацовими стінами. Але в одному місці залишався прохід до вхідної міської брами. Виконуючи наказ свого повелителя, зеленобородий охоронець замкнув його на засув. До цієї брами й збирались прориватися втікачі. Королівський Гвардієць провів Дров'яну Козлу до проходу, відсунув засув на брамі, й вона з оглушливим гуркотом різко розчинилася всередину.

— А тепер, — напучував Чіп Дров'яну Козлу, — життя всіх нас залежить від тебе. Щодуху скачи до міської брами і, хай там що, не зупиняйся.

— Добре! — відказала Дров'яна Козла, тоді форкнула і так рвучко рушила з місця, що Чіпові аж дух перехопило, і він щосили вхопився за дерев'яну ручку на шиї Козли.

На скаку Дров'яна Козла збила кількох дівчат, що охороняли підступи до палацу. Інші з криком тікали геть із дороги, і тільки одна чи дві відчайдушно намагалися поцілити у втікачів спицями для плетення.

Чіп відчув на лівій руці несильний укол, який болів іще з годину, зате ні Солом'янику, ні страхопудові Джеку ці спиці нічого не заподіяли, їм навіть невтямки було, що їх чимось кололи.

Зате Дров'яна Козла показала, на що здатна: вона перекинула візка з фруктами, збила кількох поштивих чоловіків і насамкінець звалила з ніг нову прибрамну Воротарку — невеличку метушливу товстуху, котру Полководиця Жинжур поставила охороняти міську браму.

І навіть опинившись за стінами Смарагдового міста, бойова стрибуха ні на мить не стишила кроку. Великими, дужими стрибками Дров'яна Козла поскакала на захід, аж Чіпові дух забивало, а Солом'яник сидів і тільки дивувався.

Джекові це скакання було вже не в дивовижу, тож він обома руками міцно тримався за голову, щоб вона не злетіла, й зі стійкістю філософа зносив несамовите трясіння.

— Спини її! Спини її! — закричав Солом'яник до Чіпа. — Мені вся солома збивається в ноги.

Але Чіпом кидало так, що він не міг вимовити й слова, і Дров'яна Козла й далі мчала мов навіжена і навіть не думала стишувати біг.

Скоро вони опинилися на березі широкої річки, і Дров'яна Козла, не спиняючись, відштовхнулася від землі й разом зі своїми вершниками знялася в повітря.

А ще за мить усі, здіймаючи фонтани бризок та погойдуючись то в один бік, то в другий, закрутились у воді. Поки Козла відчайдушно намагалася знайти опору для ніг, її вершники, мов поплавки, вигулькнули на поверхню.

10 розділ

Подорож до Бляшаного Лісоруба

Чіп змок до нитки, вода лилася з нього потоком.

Так-сяк нахилившись уперед, він прокричав у вухо Дров'яній Козлі:

— Тихіше, ти, шкапо дурноверха! Ти-хі-ше!

Дерев'яні ноги враз перестали збурювати воду, і Дров'яна Козла спокійно попливла по водяній гладіні. Її дерев'яне тіло трималося на воді незгірше за пліт.

— Що означає "дурноверха шкапа"? — поцікавилася вона.

— Так кажуть, коли когось за щось шпетять, — пояснив Чіп, трохи засоромившись за свої слова. — Я кажу так, коли дуже розсерджуся.

— Дуже приємно, тоді я теж можу назвати тебе дурноверхою шкапою, — сказала Дров'яна Козла. — Бо то не я робила цю річку, не я пускала її впоперек дороги, тож як я маю звати того, хто сваритиме мене за те, що я упала в воду?

— Твоя правда, — згодився Чіп. — Визнаю, що я вчинив недобре. — І гукнув до Гарбузової Голови: — Джеку, з тобою все гаразд?

Страхопуд мовчав.

Тоді Чіп гукнув до Короля:

— Ваша Величносте, з вами все гаразд?

Солом'яник заохав.

— Ох, усе зі мною не гаразд, — відказав він кволим голосом. — Яка ж вона мокрюща, ця вода!

Білизняна мотузка так міцно тримала Чіпа, що він навіть не міг повернутися до своїх супутників.