Грек шукає грекиню - Дюрренматт Фрідріх
— урочисто почав Пті-Пейзан.
— Архілохос.
— "Любий пане Архілохос, ви були бухгалтером чи обер-бухгалтером — я вже казав, що не дуже знаюся на таких речах,— а тепер ви директор, і це, певне, вас трохи бентежить. Розумієте, любий друже, треба всі ці незбагненні для вас події розглядати в аспекті широких світових взаємозв'язків, як частину різнобічної діяльності мого улюбленого машинобудівного концерну. Адже він випускає навіть акушерські щипці, як це я сьогодні вперше почув, на мою превелику радість. Сподіваюсь, що їх виробництво рентабельне.
Архілохос сяяв.
— Тільки в кантоні Аппенцелль-Іннерроден за останні три роки продано шістдесят дві штуки щипців.
— Гм, щось малувато, звичайно. Та гаразд. Треба це просто сприймати як вияв гуманності. Приємно, що поруч із виробами, які позбавляють людей життя, ми робимо й такі, що допомагають людям з'явитися на світ. Певна рівновага доконче потрібна, навіть коли це не завжди рентабельно. Треба бути вдячним і за це.
Вдячний Пті-Пейзан трохи помовчав.
— Гельдерлін у своєму вірші "Архіпелаг" називає комерсанта, а отже і промисловця, "далекодумним",— повів він далі, легко зітхнувши.— Це слово мене вразило. Наш концерн — величезний, любий пане Арістіпп, кількість робітників і службовців, бухгалтерів і секретарок просто неймовірна, Знати всіх — річ неможлива, я ледве пам'ятаю в лице директорів і навіть не всіх генеральних директорів, короткозора людина в цих джунглях заблукає, лише далекозорий чоловік, що не бачить окремих деталей і не зважає на окремі долі, а здатний бачити все в цілому і діє, маючи на оці далеку мету, тобто коли чоловік далекодумний, як сказав поет,— ви, звичайно, знаєте його твори? — тільки той, хто завжди планує щось нове, створює нові підприємства — в Індії, у Туреччині, в Андах, у Канаді — тільки такий чоловік не загине в болоті конкурентцій та монополій. Далекодумний... Я саме збираюсь приєднати до свого концерну трест гуми й мастил. Оце буде діло!
Далекодумний Пті-Пейзан знову трохи помовчав.
— Отакі в мене плани, так я працюю,— сказав він нарешті.— Сприяю стрімкому бігові часу, нехай хоч у міру своїх скромних сил. Що таке машинобудівний концерн Пті-Пейзана у порівнянні зі Сталевим трестом або з металургійним заводом "Вічна радість", із заводами Песталоцці та Геслер ла Біша? Дрібниця. А що відбувається тепер із моїми робітниками та службовцями? З тими, окремими долями, якими я змушений нехтувати, аби бачити все в цілому? Над цим питанням я часто замислююся. Чи вони щасливі? Скрізь тепер говорять про вільний світ, а чи вільні мої робітники? Я здійснив кілька соціальних заходів, відкрив будинки відпочинку для матерів і батьків, спортивні зали, басейн, їдальні, роздаю безкоштовно ліки, квитки в театри й на концерти. Та, можливо, тих, хто в мене працює, цікавить тільки матеріальний бік життя, тільки мерзенні гроші? Це питання не дає мені спокою. Директор потрапляє до лікарні лише через те, що на його місце призначено іншу людину. Це ж гидко. Хіба можна дбати тільки за гроші? Цінуймо передовсім душу, любий дане Артаксеркс, на світі немає нічого огиднішого, нічого мерзотнішого за гроші. Інше ставлення мене непокоїть.
Занепокоєний Пті-Пейзан іще трохи помовчав. Архілохос не зважувався поворухнутись. Аж тут промисловий магнат нараз випростався, голос його зазвучав рішуче і холодно:
— Ви питаєте, чого я призначив вас директором? Гаразд, я відповім: щоб не тільки балакати про свободу, про її принципи, а й здійснювати ті принципи. Я не знаю моїх службовців, не годен їх збагнути, мені здається, що вони ще не досягли повного розуміння духовних цінностей життя. Мої ідеали — Діоген, Альберт Швейцер, Франціск, та це начебто не їхні ідеали. Їм не зрозумілі такі речі, як самоспоглядання, доброчинність, щастя бідності, їх засліплює соціальна сухозлотиця. Гаразд, дайте світові те, чого він бажає. Цієї заповіді Лао Цзи я завжди дотримуюся. Саме тому я й призначив вас директором. Нехай і тут візьме гору справедливість. Чоловік, що почав служити з найнижчої посади і добре знається на турботах і злигоднях службовців, став врешті директором. Я дбаю про все виробництво в цілому, а той, хто має справу з бухгалтерами, обер-бухгалтерами, з секретарями й секретарками, з кур'єрами й прибиральницями, нехай буде людиною з їхнього кола. Директор Зевс і директор Єгуді вийшли не з цього кола; я простісінько купив їх колись у моїх конкурентів, як вони раптом збанкрутували, купив уже готовими директорами. Та Бог з ними. Настав слушний час втілити в життя ідеї нашого західного світу. Політики від цього відмовились. А якщо відмовляються і промислові магнати, то все загине, любий пане Агамемнон. Тільки творча людина є насправді людиною. Ваше призначення на посаду директора — творчий акт, вияв творчого соціалізму, який ми повинні протиставити нетворчому комунізмові. Оце й усе, що я хотів вам сказати. Відтепер ви — директор, генеральний директор. Тільки візьміть собі одразу відпустку,— додав він, усміхаючись,— чек для вас уже виписано, він лежить у касі. Влаштуйтеся. Нещодавно я бачив вас із чарівною жінкою.
— То моя наречена, пане Пті-Пейзан.
— Надумали одружитися? Вітаю вас. Одружуйтесь. На жаль, я не знав сімейного щастя. Я звелів видати вам платню генерального директора за рік, та її подвоять, адже на додачу до відділу атомних гармат ви ще одержуєте відділ акушерських щипців... А тепер у мене важлива розмова з Сантьяго. Бувайте здорові, любий пане Анаксагор.
Тільки-но генеральний директор Архілохос, колишній помічник бухгалтера ПБ122АЩ31, залишив найсвятіше місце в споруді концерну — до ліфту його провів секретар,— як його зустріли, наче князя: генеральні директори із запалом його обіймали, директори уклінно вітали, секретарки щось улесливо воркотали, обер-бухгалтери скрадалися здаля, десь чатував ОБ9АЩ, умліваючи від своєї відданості, а з відділу атомних гармат винесли на ношах директора Єгуді, він був вочевидь у гамівній сорочці і лежав безсилий, непритомний. Казали, що він потрощив усі меблі у себе в кабінеті. Та Архілохоса ніщо не цікавило, крім чека, йому відразу ж його вручили. Принаймні, чек — це щось реальне, ще й досі підозріливо думав він. Потім призначив ОБ9АЩ віце-директором відділу акушерських щипців, а номери ПБ122АЩ28, ПБ122АЩ29 та ПБ122АЩ30 зробив бухгалтерами, дав ще кілька вказівок щодо реклами акушерських щипців у кантоні Аппенцелль-Іннерроден, а тоді вийшов із будинку концерну.
І от він — уперше в житті — сидів у таксі, знеможений, голодний, збентежений своєю неймовірною кар'єрою, і звелів везти себе до мадам Білер.
Внизу, під ясним небом, лежало місто, скуте крижаною холоднечею. У яскравому сонячному сяйві все виступало надзвичайно виразно — палаци, церкви, мости, великий прапор на президентському палаці немов застиг у повітрі, річка блищала як дзеркало, барви, не змішуючись, були напрочуд чисті, тіні на вулицях і бульварах вражали своїми чіткими лініями.
Архілохос прочинив до ресторанчика двері, над ними, як завжди, закалатав дзвоник, грек увійшов і скинув своє зношене зимове пальто.
— Боже мій! — вигукнула Жоржетта з-за стойки, щойно хильнувши чарку кампарі. Навколо неї виблискували в холодному світлі сонця численні пляшки й чарки.— Боже мій, мосьє Арнольфе! Що сталося? Ви такий стомлений і блідий, немов усю ніч не спали, та й прийшли сюди в такий час, коли ви повинні ще довгенько сидіти в вашій шкуродерні! Щось у вас негаразд? Може, ви вперше переспали з жінкою або напилися? Чи не вигнали вас із роботи?
— Навпаки,— сказав Архілохос і вмостився в своєму кутку.
Огюст приніс чашку молока.
Здивована Жоржетта спитала, що означає те "навпаки", і закурила сигарету, пускаючи кільця диму просто в скісне сонячне проміння.
— Сьогодні вранці мене призначили генеральним директором відділів атомних гармат і акушерських щипців. Призначив особисто Пті-Пейзан,— і досі затинаючись, повідомив Архілохос.
Огюст приніс миску з яблучним мусом, локшину і салат.
— Гм,— пробурмотіла Жоржетта, начебто не дуже вражена новиною.— А чого раптом?
— Завдяки творчому соціалізмові.
— Еге,— підтвердила Жоржетта.— А як учора повелося вам із грекинею?
— Ми заручилися,— ніяково мовив Архілохос і зашарівся.
— Це ви правильно зробили,— похвалила мадам Білер.— А що вона робить?
— Вона служниця.
— Має, либонь, непогане місце,— зауважив Огюст,— коли може придбати собі таке манто.
— Заспокойся! — спинила його Жоржетта.
Арнольф розповів, що вони гуляли по місту і що все було якось дивно, незвично, наче уві сні. Всі люди чогось віталися з ним, навіть махали йому з автомашин та автобусів, уявіть собі, віталися всі, і президент, і єпископ Мозер, і художник Пассап, і американський посол, той крикнув йому "хелло!".
— Еге,— сказала Жоржетта.
— І метр Дютур привітався,— вів далі Арнольф,— і Еркюль Вагнер, тільки той чогось мені підморгнув.
— Підморгнув,— повторила Жоржетта. — Ну і штучка,— пробубнів Огюст.
— Помовч!— звеліла йому мадам Білер так суворо, що він поліз за грубку і мерщій сховав свої волохаті ноги.— Тобі нема чого втручатися, то не чоловіче діло. Сподіваюсь, ви надумали відразу ж одружитися з Хлоєю? — звернулася вона знову до Архілохоса і допила чарку кампарі.
— По можливості якнайшвидше.
— Це ви мудро надумали. З жінкою треба діяти рішуче, а надто коли її звати Хлоя. А де ви збираєтеся жити з вашою грекинею?
— Не знаю,— безпорадно зітхнув Архілохос, наминаючи локшину з яблучним мусом.— Звісно, не в моїй мансарді, бо там чути, як навпроти спускають воду, і повітря погане. Спершу поживемо в якомусь пансіоні.
— Отаке скажете, мосьє Архілохос,— засміялася Жоржетта.— Чоловік із вашими грошима... Зніміть номер у готелі "Рітц", тепер ви належите до того кола. А мені відтепер платитимете удвічі більше. З генеральних директорів треба лупити гроші, вони ні для чого іншого не потрібні.
І вона налила собі ще одну чарку кампарі.
Коли Архілохос пішов, у ресторанчику "В Огюста" на якийсь час запала тиша; мадам Білер мила чарки, а її чоловік тихесенько сидів за грубкою.
— Ну і штучка! — нарешті знов озвався Огюст, тручи свої кощаві ноги.— Коли я прийшов другим у Tour de France, я теж міг би завести собі гарну штучку в такому ж хутряному манто, напахчену дорогими парфумами і з багатим патроном, відомим промисловцем паном фон Цюнфтігом, йому належали вугільні шахти в Бельгії.
