Сон літньої ночі - Шекспір Вільям

Не я буду, коли князь не призначив би йому тих шести пенсів за те, що він зіграв Пірама. І він таки заробив би їх. Шість пенсів щодня за Пірама, і квит!

Входить Навій .

Навій

Де ж мої хлопці? Де ж мої молодці?

Клинець

Навій! О благословенний день! О щаслива хвилина!

Навій

Майстри, я вам можу такі дива розказати! Тільки не допитуйтесь, які, бо як я вам розкажу, то пропала моя добра слава в усіх Афінах. Але я вам неодмінно все розкажу, достоту все, як воно було.

Клинець

Ну що ж, ми слухаємо, брате Навою!

Навій

Ані слова! Я тільки хочу сказати вам, що князь уже пообідав. Збирайте своє причандалля та поприв'язуйте міцні шворки до своїх борід і нові банти до черевиків. І не гаймося, зійдімося всі коло палацу. Хай кожен перегляне свою роль. Одне слово, вибрали саме нашу п'єсу. Та глядіть, щоб Тізба мала на собі чисту білизну, а той, хто гратиме Лева, щоб не обрізав нігтів: хай виглядають, наче ле-вині пазури. І ще, любі мої актори, не їжте ні часнику, ні цибулі, щоб віддих наш пахнув приємно, і я не маю сумніву, що глядачі скажуть: от приємна вистава! Ну, годі балачок! Ходімо! Чуєте, хо-дімо!

Виходять.

ДІЯ П'ЯТА

Сцена 1

Афіни. Зала в Тезеевім палаці.

Входять Тезей, Іпполіта, Філострат, вельможі й слуги.

Іпполіта

Чудна, Тезею, розповідь коханців!

Тезей

Така чудна — аж віри щось не йметься.
В байки про фей ніколи я не вірив.
У всіх коханців, як у божевільних,
Кипить у голові: уява їхня
Таке витворює, що й не збагне
Його холодний розум. Навіженець,
Коханець і поет — бредня суцільна.
Шаленець бачить більше чортівні,
Ніж є у цілім пеклі. А коханці
Вбачають Ледину дочку * в циганці.
Поетів зір в високому безумстві *
Блукає поміж небом і землею,
І, як уява створює подобу
Речей незнаних, так перо поета
І плоть, і назву й місце надає
Тому, що є лише пустим повітрям.
Таку уява буйна має силу,
Що, тільки-но якусь зачувши втіху,
Вже й бачить, хто ту вії у принесе.
А страх її посяде — то вночі
Ведмедя вгледить в кожному кущі.

Іпполіта

Е ні: все те, що сталося за ніч
І почуття їм так перемінило,
Не про саму лиш гру уяви свідчить:
Якась правдива суть у ньому є.
І все ж — яке воно чудесне й дивне!

Входять закохані — Лізандр, Деметрій, Гермія й Гелена.

Тезей

Ну, ось вони, щасливі та веселі.
Вітаю вас; нехай любов і радість
Вас супроводять.

Лізандр

Хай же й вас, наш князю,
Вони ведуть і до стола, й до ложа.

Тезей

Що ж нас розважить — маскарад чи танці?
Як збавити ці довгі три години,
Що від вечері і до сну лишились?
Де наш постійний розпорядник свят?
Що нас потішить? Чи нема вистави,
Щоб розігнать нудьгу годин повільних?
Покличте Філострата.

Філострат

(виходить наперед)
Тут я, князю.

Тезей

Що нам приготував ти на сьогодні?
Чи маскарад? Чи танці? Чим заповнить
Нудні години? Чим розвеселитись?

Філострат

(подає йому папір)
Ось список підготованих розваг.
Високосте, я вам лишаю вибір.

Тезей

А! "Бій з кентаврами". "Афінський євнух
Співатиме у супроводі арфи".
Не треба. Це я вже читав коханій
На честь Геракла, родича мого.
"Як п'яні жриці Вакха в дикій люті
Фракійського співця * живцем роздерли".
Це давня п'єса — грали ще тоді,
Як я з-під Фів вернувся переможцем.
"Як дев'ять муз оплакують Науку,*
Що в злиднях богу душу віддала".
Це, певно, гостра, в'їдлива сатира,
Непідходяща для весільних свят.
"Коротка п'єса про Пірама й Тізбу,
Трагедія весела і тривала".
Трагедія — і водночас весела?
Коротка і тривала воднораз?
Так це ж гарячий лід і чорний сніг!
Ну як знайти у цім безглузді глузд?

Філострат

У п'єсі, князю, лиш десяток слів,
І я коротшої не чув ніколи,
Але й того десятка забагато,
Тому вона тривала. В ній немає
Ні слова до ладу, немов навмисне.
Трагедія вона лише тому,
Що в ній герой Пірам себе вбиває.
Я плакав, репетицію дивившись,
Але, признаюсь, плакав я зі сміху.

Тезей

А хто ж актори?

Філострат

Все афінські люди,
Ремісники звичайні, що навикли
Руками працювать, не головою,
І ось тепер свою невправну пам'ять
Заради вас обтяжить захотіли.

Тезей

Ну, коли так, подивимось виставу.

Філострат

Не варто, князю! Я її дивився.
Немає в ній цікавого ні крихти,
Хіба що вас побавить їхня щирість
У тих незграбних і тяжких зусиллях
Вам догодити.

Тезей

Хочу цю виставу
Побачити, бо простосердя й ревність
Чогось поганого створить не можуть.
Сідайте, дами. Приведи акторів.

Філострат виходить.

Іпполіта

Я не люблю, коли надмірна ревність
Бере на себе ношу затяжку.

Тезей

Такого ти, кохана, й не побачиш.

Іпполіта

Ти ж чув — вони не здатні ні до чого.

Тезей

Ми тим щедріші будемо, коли
Подякуємо їм за те "ніщо".
Те, що вони наплутають, ми будем
Розплутувать — і хай це нас потішить.
Ми будемо поблажливі до них —
Оцінимо не успіх, а зусилля.
Коли мене в якому-небудь місті
Вітальними промовами стрічають
Учені люди, часом бачу я,
Як затинаються вони від страху
Чи від збентеження, тремтять, і бліднуть,
І, не дійшовши ще до слів вітання,
Нарешті уривають ту промову,
Укладену й розучену давно;
Я в скромнім та збентеженім мовчанні
Гостинність чую більшу та щирішу,
Ніж у речах улесливо-сміливих
Майстерного й пустого красномовця.
Любов і простота небалакучі
В небагатьох словах багато скажуть.

Входить Філострат.

Філострат

Пресвітлий князю, вже Пролог чекає.

Тезей

Нехай увійде.

Сурми. Входить Клинець у ролі Пролога.

Клинець

Не думайте. Що мало в нас бажання
Вам догодити — вірте. Думка в нас
В усіх одна — і перша, і остання:
Наш хист малий. Розважить, може, вас,
Як ви подумаєте, ніби нами
Керує капость. Лихо буде нам,
Як вам догодимо цими словами.
Ми будемо щасливі. Вірте нам —
Актори тут. І хочуть показати
Вам те, що ви самі хотіли знати.

Тезей

Цей чолов'яга не зважає на такі дрібниці, як крапки та коми.

Лізандр

Він погнав свій пролог, як невиїждженого лошака, що не вміє зупинятись, коли треба. Добра наука, мій князю: мало тільки говорити, треба говорити вміючи.

Іпполіта

Справді, він зіграв свій пролог, як дитина грає на флейті: звук є, та нот нема.

Тезей

Його мова — як заплутаний ланцюг: усі ланки цілі, але без ніякого порядку. Що ж далі?

Входить Навій у ролі Пірама, Дудка в ролі Тізби, Носик у ролі Муру, Замірок у ролі Місячного сяйва і Гембель у ролі Лева; перед ними — сурмач.

Пролог

Чудна, панове, ця картина вам?
Стривайте, зараз все вам стане ясно.
Цей чоловік, щоб знали ви, — Пірам,
І Тізба зветься дама ця прекрасна.
Цей чоловік у тиньку та вапні —
То мур, що цих коханців розділяє.
Лише ота шпарина у стіні
Поговорити бідним дозволяє.
Оцей, із хмизом, псом та ліхтарем, —
То місяць. Він стоїть тут недаремно:
При місяці між диким чагарем
Коханці пробиралися таємно.
Цей хижий звір, що лев йому ім'я,
Побачив Тізбу, що в кущах скрадалась.
Вона його на смерть перелякалась.
Тікаючи, плаща згубила там.
Його скривавила левина паща...
Враз нагодився красень наш — Пірам.
Побачив кров і думає: "Пропаща
Моя кохана!" Вихопив кинджал —
І заколовся ним. А діва мила
Мерця угледіла, запала в шал
І віку теж собі укоротила.
Хай місяць, лев і мур, та й молодята
Докажуть те, що можна ще сказати.

Клинець, Навій, Дудка, Гембель і Замірок виходять.

Тезей

Цікаво, чи й лев говоритиме?

Деметрій

Що ж тут за диво, вельможний князю: скільки ослів уміють говорити, то чом лев не зможе?

Мур

Лудильник я, мене Том Носик звати,
І в цій виставі мур я маю грати.
Цей мур такий, що в ньому є шпарина,
Розколина, чи дірка, чи щілина.
Пірам і Тізба, наші молодята,
Крізь неї прихитрялись розмовляти.
Я справді мур, змурований руками:
Показують це й тиньк, і глина, й камінь.
А це щілина, і крізь неї знову
Пірам і Тізба поведуть розмову.

Тезей

Чи можна сподіватися, щоб камінь і тиньк говорили краще?

Деметрій

Справді, такого дотепного муру я ще не зустрічав, вельмож-ний князю.

Входить Навій у ролі Пірама.

Тезей

Тихо! Пірам підходить до муру.

Пірам

О темна ніч! Не світла ти, о ні!
Ти настаєш тоді, як день минає.
О ніч, о ніч! Біда, біда мені!
Свою присягу Тізба забуває!
А ти, о мур, прегарний, славний мур,
Що розгороджуєш мене й кохану!
Скажи, о мур, прегарний, славний мур,
Де шпарка? Дай-но, я крізь неї гляну!

Носик піднімає розчепірені пальці.

Нехай за це віддасть тобі Зевес!
Та що я бачу? Тізби я не бачу!
Проклятий мур, бодай пропав ти ввесь!
Хай долю він пошле тобі собачу!

Тезей

Я гадаю, що цей мур, коли вже він має живу душу, мав би теж відповісти лайкою.

Пірам

Ні, високосте, нізащо в світі. Бо після слів "пошле тобі собачу" — Тізбина репліка. Вона має зараз вийти, а я виглядатиму її крізь шпарку. Ось побачите, все буде точнісінько, як я сказав. Он вона вже йде.

Входить Дудка в ролі Тізби.

Тізба

О муру, часто нарікала я,
Що розлучаєш ти мене з Пірамом.
Твій камінь, тиньк і глина вся твоя
Моїми обціловані вустами.

Пірам

Чийсь голос бачу. Треба підійти
До шпарки — може, Тізбин вид почую.
О Тізбо!

Тізба

Ти? Це справді, любий, ти?

Пірам

А хто ж? Чи, може, думаєш — брешу я?
Як Олеандр,* я відданий тобі.

Тізба

А я — твоя Мегеро, далебі?

Пірам

Пехвал Прокрусту * не кохав так вірно!

Тізба

Як він її — тебе люблю безмірно.

Пірам

О, поцілуй мене крізь цю шпарину!

Тізба

Цілую, тільки не тебе, а глину!

Пірам

Ти прийдеш до гробниці нині, мила?

Тізба

Прийду, хоч би чигала там могила!

Навій і Дудка виходять.

Мур

На цьому вся моя скінчилась роль.
О князю наш, піти мені дозволь.
(Виходить)

Тезей

Ну що ж, тепер цей мур уже не розгороджує сусідів.

Деметрій

Що вдієш, високосте, коли він із тих мурів, котрі мають вуха.

Іпполіта

Такої дурної вистави я ще зроду не бачила.

Тезей

Таж актори, хай навіть найкращі, — лише тіні. А найгірші не дуже їм поступаються, коли їм підсобляє уява.

Іпполіта

Але наша уява, не їхня.

Тезей

Коли ми уявлятимем їх не гіршими, ніж вони самі себе уявляють, то вони можуть здатися чудовими людьми. Та ось ідуть двоє благородних створінь: людина й лев.

Входить Гембель у ролі Лева і 3амірок у ролі Місячного сяй-ва.

Лев

О дами! Знаю, серцем ви м'які —
Малої мишки боїтесь, як діти.
Які ж то вас ухоплять дрижаки,
Коли прегрізний лев почне ревіти!
То знайте: я не лев і не левиця,
Я — столяр Гембель, невелика птиця.
Який би справжній лев прийшов сюди
Собі шукати халепи й біди!

Тезей

Який-бо ввічливий і совісний звір!

Деметрій

Я такого славного звіра ще й не бачив, високосте.

Лізандр

Відвагою цей лев — чисто лисиця.

Тезей

Правда; а розважністю — чисто гусак.

Деметрій

Не зовсім так, мій князю: його відвага не подужає його розважності, а лисиця завше подужає гусака.

Тезей

А я певен, що його розважність не подужає його відваги, бо гусак не подужає лисиці.