Макбет - Шекспір Вільям

Та не журіться,
В Шотландії й належного вам досить,
Щоб вас наситить. Вади ці прощенні,
Як є в вас чим їх кращим переважить.
Малкольм Немає. Що для короля потрібно?
Правдивість, вірність, добрість, справедливість,
Терпіння, милосердя, скромність, щедрість,
Побожність, стриманість, відвага й сила,-
У мене й сліду їх нема, зате
Я повен вад, що усіма шляхами
До мене йдуть. Якби здобув я владу,
Я б вилив згоди молоко у пекло
І зруйнував би спокій на землі.
Макдуф Шотландіє, Шотландіє нещасна!
Малкольм Скажіть, чи може краєм керувати
Такий, як я?
Макдуф Не керувать, а й жити
Не годен він. О бідний мій народе,
Під берлом ти кривавого тирана!
Чи знову діждешся щасливих днів,
Якщо й законний трону спадкоємець
Прокляв себе і геть зганьбив свій рід?
Був праведником царствений твій батько,
А королева-мати, до кончини
Готуючись, життя все провела
Навколішки. Прощай. Твої признання,
Що ними раптом викрив ти себе,
Шлях до Шотландії мені закрили —
Кінець моїм надіям.
Малкольм О Макдуфе,
Твій правий гнів, що чесність породила,
Розвіяв чорні сумніви мої,
І вірю я — ти чесний і правдивий.
Не раз в тенета ці Макбет-диявол
Ловив мене, й не бути легковірним
З обачності я мусив. Та віднині
Лиш бог суддя між нами,— довіряюсь
Цілком тобі я, й наклепів на себе
Зрікаюсь, і гріхів, що невластиві
Моїй природі. І жінок не знав я,
Ніколи клятви не ламав, багатства
Не прагнув я, був завжди вірний слову
І навіть чорта б чортові не зрадив.
Люблю я правду, як життя. Уперше
Збрехав сьогодні, клеплючи на себе.
А справді відданий я тільки нашій
Вітчизні. Ще до прибуття твого
Тут, на чолі із Сівардом старим,
Зібралось десять тисяч душ, готових
До виступу. Ми вирушимо разом,
Нехай же запорукою звитяги
Нам буде праве діло. Що ж мовчиш ти?
Макдуф До радості від смутку нелегкий
Цей перехід раптовий.
Входить лікар.
Малкольм Добре, потім.
(До лікаря)
Що, лікарю, король сьогодні вийде?
Лікар Так, сер. Там натовп хворих допомоги
Від нього жде. Безсиле в цій хворобі
Все вміння лікарів. А він — зціляє
Лиш дотиком руки, таку вже небо
У неї вклало силу благодатну.
Малкольм Спасибі, лікарю.
Лікар виходить.
Макдуф Яка ж то хворість?
Милкольм її адуть — неміч. Та король із нею
Тут творить чудеса. Я'й сам не раз,
Відколи в Англії, це бачив. Як він
Вимолює це в неба — невідомо,
Та всіх, що в виразках і ранах стогнуть,
Опухлих, гноєм вкритих, безнадійних
Лікує лиш молитвою, на шию
Повісивши дукат їм золотий.
І кажуть, цю благословенну силу
Він спадкоємцям передасть. Крім того,
Він має дар небесний віщування;
Є й інших свідчень досить, що на ньому
Спочила божа благодать.
Входить Росе.
Макдуф Поглянь-но,
Хто там.
Малкольм Земляк якийсь, а хто — не знаю.
Макдуф Привіт, кузене дорогий.
Малкольм Тепер
І я впізнав. О боже, тих скарай,
Хто робить нас вигнанцями!
Росе Амінь.
Макдуф Ну, як Шотландія?
Росе На жаль, себе
Не впізнає — не матір'ю вона,
Могилою нам стала. Там лиш той
Всміхнеться, в кого розуму бракує.
Там зойки, стогони дзвенять в повітрі,
Й ніхто не чує їх, там найлютіша
Скорбота — річ звичайна. Там, почувши
Подзвіння, не запитують "по кому?",
Ще й не захворівши, там люди в'януть
Скоріше, ніж на капелюхах квіти.
Макдуф О, все це правда, і яка страшна!
Малкольм Яке нове там горе?
Росе На годину
Спізнюсь я з вістю — і мене освищуть,
Щодня нове.
Макдуф . А як моя дружина?
Росе Та добре...
Макдуф Діти як?
Росе Теж непогано.
Макдуф Тиран ще не чіпає їх?
Росе Та ні;
Коли я від'їжджав, було все мирно.
Макдуф Не будь скупий в словах. Ну, як там справи?
Росе Коли сюди подавсь я з вантажем
Важких новин, поширилася чутка,
Що вже стають до зброї наші люди,
І це підтвердилось, та й сам я бачив —
Війська тирана в бій цілком готові.
Вже час настав. Лиш поглядом своїм
Ви знов шотландців зробите бійцями
Й жінок озброїте, щоб разом скинуть
Ярмо жахливе.
Малкольм Заспокой же їх,-
Ми виступаєм. Англія дає
Нам десять тисяч війська на чолі
Із Сівардом — найкращим з полководців
У християнськім світі.
Росе Я хотів би
Відповісти вам радістю такою ж;
Про те, що знаю, краще у пустелі
Волати, щоб ніхто не чув.
Макдуф Для всіх
Це горе чи для когось одного?
Росе Для всіх, душею чесних, це велика
Скорбота, а для тебе — особливо.
Макдуф Коли це так, чого ж ти маєш критись?
Розказуй все мерщій.
Росе Не дай своїм
Ушам зненавидіти мій язик,
Що вимовить нечувані слова.
Макдуф Я вже догадуюсь.
Росе Твій замок взято,
Дітей порізано й дружину вірну.
Не говоритиму докладно,— цим
До вбитих тіл твоє я ще додав би.
Малкольм О небо милосердне! Друже мій,
Не насувай на брови капелюха,-•
Душевний біль нехай слізьми сплива,
Німа скорбота серце розрива.
Макдуф Тож і дітей?
Росе Дітей, дружину, слуг,-
Кого знайшли.
Макдуф А я ж покинув їх.
Тож і дружину?
Росе Я сказав.
Малкольм Тримайся.
Лише бальзам нещадної відомсти
Таку печаль загоїть безутішну.
Макдуф А він — бездітний... Всіх моїх маляток...
Всіх, кажете? Пекельний яструб! Всіх?
Єдиним нападом усіх курчат
Гуртом із квочкою?
Малкольм Тримайся мужем .
Макдуф Ти правий, так. Але не можу я
Всього не почувати як людина,
Забуть того не можу, що було
Для мене найдорожче. Як же небо
Не захистило їх? Макдуфе грішний,
За тебе вбито їх. І не за їхні,
А за твої гріхи. Впокой їх, небо!
Малкольм Відточуй меч свій на бруску печалі,
Не згашуй, а розпалюй в серці гнів.
Макдуф Не буду хизуватись, як хвалько,
Як жінка, плакать. Небо милосердне,
Змети всі перепони і віч-на-віч
Зведи мене на довжину меча
Із ворогом Шотландії й моїм.
А як врятується — прости його.
Малкольм Ось мова мужа. Військо вже готове,
Ходімо попрощаймось з королем.
Макбет дозрів, на нього серп чекає.
Хай ніч і довга, день її здолає.
Виходять.

ДІЯ П'ЯТА
СЦЕНА 1
Дунсінан. Передпокій у замку.
Входять лікар і придворна дама.
Лікар Ось уже дві ночі я пильную разом з вами, але
ще не впевнився в правдивості ваших свідчень. Коли востаннє во-
на блукала?
Придворна
дама Відколи його величність вирушили в похід, я це
бачила частенько. Вона вставала з ліжка, надягала нічне вбрання,
відмикала шухлядку, виймала звідти папір, перегортала його,
щось писала на ньому, перечитувала, потім запечатувала і знов
верталась до ліжка. І все це— в глибокому сні.
Лікар Великий розлад усієї нашої природи — втіша-
тись благодатним сном і в той же час не кидати денних турбот.
А в цьому сонному збудженні вона тільки блукала й робила те,
що ви сказали, чи, може, що-небудь і говорила?
Придворна
дама Так, сер, але я цього не можу повторити.
Лікар Мені можна, навіть треба.
Придворна
дама Ні вам, ні кому іншому, бо нема в мене свідків,
які підтвердили б мої слова.
Входить леді Макбет із свічкою.
Погляньте, ось вона йде. Отак вона завжди ходить і, клянусь жит-
тям, міцно спить. Стійте тихо і стежте за нею.
Лікар Відкіля в неї свічка?
Придворна
дама Свічка стояла біля її ліжка. Вона наказала,
Щоб у її спальні завжди горіло світло.
Лікар Ви бачите — очі в неї розплющені.
Придворна
дама Але вони нічого не бачать.
Лікар Що це вона робить? Дивіться, як вона тре руки.
Придворна
дама Це в неї стало звичкою. їй здається, що вона
їх миє. Часом отак з чверть години.
Леді Макбет А ось іще пляма.
Лікар Тс... вона говорить... Я запишу всі її слова, щоб
краще їх запам'ятати.
Леді Макбет Геть, проклята плямо! Геть, кажу! Раз... два...
Ну, час уже й до діла братись... Як темно в пеклі... Сором, мій
друже, сором... Солдат, а бач, злякався. А чого нам боятись? Як-
би й хто довідався, то влада ж у наших руках. І хто посміє нас
питати? Але хто б міг подумати, що в старого стільки крові!
Лікар Ви чуєте?
Леді Макбет У тана файфського була дружина. Де вона те-
пер? Як, невже ці руки ніколи чистими не будуть? Та годі вже
про це, мій друже, годі. Цей, переляк усе погубить.
Лікар Так, так. Ви довідались про те, чого вам не слід
було знати.
Придворна
дама Вона виказала те, чого не слід було говорити,-
я цього певна. Тільки небу відомо, що вона знає.
Леді Макбет А рука й досі тхне кров'ю. Усім пахощам ара-
війським не відбити цього запаху в цієї маленької руки! Ох,
ох, ох!
Лікар Як вона зітхає! Великий у неї тягар на серці.
Придворна
дама Не хотіла б я мати в грудях таке серце, навіть
якби одержала за це титул королеви.
Лікар Гаразд, гаразд.
Придворна
дама Дай-то боже, щоб усе було гаразд.
Лікар Ця хворість — поза межами мого досвіду. Проте
я знав людей, які блукали уві сні, але мирно померли на своїх
постелях.
Леді Макбет Вимий руки. Надінь нічне вбрання. Чого ти та-
кий блідий? Ще раз кажу тобі, Банко похований, йому вже не ви-
йти з могили.
Лікар Он воно як.
Леді Макбет Лягай, лягай! Хтось стукає в браму. Ходім, хо-
дім, ходім. Дай мені руку. Що зроблено, то зроблено. Лягай, ля-
гай, лягай!
(Виходить)
Лікар Тепер вона ляже до ліжка?
Придворна
дама Відразу ж.
Лікар Чутки погані ширяться не марно.
Злі вчинки й до тривог лихих призводять.
А хворі душі хоч глухій подушці
Відкритись прагнуть. їй — духівника,
Не лікаря потрібно. Боже, боже,
Прости нас. Доглядайте ж пані пильно
Та гострих не давайте їй речей.
Так дивно це й для серця, й для очей...
Сказати я не смію, що подумав.
Придворна
дама Добраніч, лікарю шановний.
Виходять.
СЦЕНА 2
Поле поблизу Дунсінана.
Барабани і прапори.
Входять Менті с, Кетнес, Ангус, Ленокс і солдати.
Ментіс Англійці близько вже, ведуть Малкольм їх,
Малкольмів дядько Сівард та Макдуф.
Всі помстою горять. За їхнє діло
Святе на прю криваву та жахливу
І мертвий став би.
Ангус Стрінем їх край лісу
Бірнамського — ідуть вони туди.
Кетнес Чи йде також із братом Дональбайн?
Ленокс Напевне знаю — ні. Є в мене список
Усіх дворян. Син Сіварда між ними
Та юнаки, яким пора настала
Мужами стати.
Ментіс А тиран що робить?
Кетнєс Свій, Дунсінан, великий укріпляє.
Хто каже" ніби зовсім збожеволів,
А ті, що менш ненавидять його,
Безумною відвагою це звуть.
Та ясно всім*— розхитану державу
У шорах влади вже йому не втримать.
Ангус Відчув він, як до рук його прилипли
Таємні вбивства, заколоти мстять
За віроломство, з страху, не з любові
Йому коряться, й сан повиє на ньому,
Як велетня одежа на злодюжці-
Пігмеєві.
Ментіс Йому не зрозуміло,
Якими він колотиться чуттями,
Коли сам дух зачумлений його
Клене себе за те, що в нім живе.
Кетнєс Ходімо ж послужить тому, до кого
Обов'язок нас закликає, стріньмось
Із лікарем недужої вітчизни
І, щоб зцілить її, проллємо з ним
Всю кров свою.
Ленокс Чи стільки, скільки слід,
Щоб соком напоїть державний цвіт,
А плевели втопити.