Тарзан та його звірі - Барроуз Едгар Райс

Хижі звірі пантру ватимуть його, як пантрували колись, і ніколи не буде такої хвилини, чи то серед дикого дня, чи то жорстокої ночі, коли б хоч на мить він не потребував зброї. А змайструвати її треба з того, що потрапить під руку.

На березі моря він знайшов кам'яну брилу вулканічного походження. Після тривалих зусиль він зумів відколоти продовгасту скалку завдовжки сантиметрів тридцять і близько сантиметра завтовшки, один кінець якої був трохи загострений. Це вже було щось схоже на ножа.

З цим кам'яним ножем Тарзан рушив у джунглі на пошуки особливої, відомої йому породи міцного дерева,. Він швидко знайшов одне таке звалене дерево, відтяв з нього невелику пряму гілочку й загострив її з одного боку. Після цього видовбав у стовбурі зваленого дерева невеличку заглибнику. Туди насипав дрібно покришеної кори, потім сів верхи на стовбур, вставив загострений кінчик у заглибнику й заходився швидко крутити паличку між долонями.

Через кілька хвилин закурився димок, потім спалахнула й полум'я. Тарзан зібрав хмизу й кинув на вогонь, тож невдовзі уже мав велике багаття. До полум'я він поклав свого кам'яного ножа, а коли той добряче розпікся вийняв. Тоді покропив водою біля краю. Кілька крупинок відкололось від поверхні. Цю копітку операцію мавполюдина проробила ще багато разів, аж поки примітивний мисливський ніж став досить гострий.

Але Тарзан не збирався загострювати всього ножа. Поки що він задовольнився тим, що загострив кілька сантиметрів кам'яного леза, яким одразу ж вирізав довгу пружну гілку для лука, руків'я для свого ножа, а також міцну палицю й кілька стріл.

Усе це добро він сховав у дуплі високого дерева, поблизу маленького струмочка. На верхніх гілках дерева змайстрував невеличкий горизонтальний настил для спання, а над ним — дах із пальмового листя.

Коли Тарзан закінчив усе це, посутеніло, й він відчув сильний голод.

Ще раніше він зауважив неподалік свого нового житла уторовану стежку, що вела до струмка. З численних слідів було видно, що цією стежкою ходять на водопій різці тварини. Ось туди й вирушила, перестрибуючи з дерева на дерево, зголодніла мавполюдина.

Тарзан дерся по верховіттях спритно й легко, як мавпа. Коли б його ще не гнітили тяжкі спогади про нещодавні події, він почувався б геть щасливим, повернувшись отак до давнього вільного життя, в якому проминули його хлоп'ячі роки.

Попри тягар спогадів до нього знов верталися інстинкти колишнього життя, яке насправді було йому багато ближчим, аніж тонкий шар культурного життя з його набутими за Останні три роки серед білих людей звичками. От коли б його приятелі — церемонні панове з Палати Лордів — могли зараз побачити його, як би вони, пойняті священним жахом, звели догори свої шляхетні руки!

Тихо він ліг на нижню гілку високого дерева, яка нависла над стежкою, і став вглядатися, вслухатися в далеку хащу, звідки от-от мала з'явитися його вечеря. Йому не довелося довго чекати. Щойно він зручно влаштувався, підібгавши свої пружні, м'язисті ноги, мов пантера, що наготувалась до стрибка, коли помітив сарну Бару, що звільна простувала до водопою.

Але Бара була не сама. Хтось скрадався, за зграбною твариною, що не вчувала й не бачила небезпеки, однак це було добре видно Тарзанові з вдало вибраної засідки.

Тарзан не міг визначити, хто саме скрадається за сарною за кілька метрів позаду в глибині заростів, але було очевидно: це великий хижак і ті самі причини, що й Тарзана, змусили і його чатувати на легконогу тварину. Найімовірніше то був лев Нума або ж пантера Шіта.

В кожному разі здобич могла вислизнути від Тарзана, якби й далі йшла до води так само повільно, як тепер.

В той час, як ці думки майнули в Тарзановій голові, сарну насторожив якийсь шерех позаду, бо вона на мить завмерла, а потім довгими стрибками помчала до струмка й до Тарзана. Вона хотіла перескочити потічок, аби врятуватись на другому березі.

Десь за сто метрів позад неї вискочив лев Нума.

Тарзан виразно бачив свого суперника. Бара мала пробігти під деревом, на якому сидів мавполюд. Чи зможе він перехопити здобич у лева? Але перш ніж голодний чоловік відповів сам собі на це запитання, він уже стрибнув з гілки на спину переляканій сарні.

Ще мить — і Нума міг дістати одразу дві здобичі, тож, якщо мавполюд збирався, сьогодні чи й взагалі будь-коли повечеряти, він мусив діяти швидко.

Ледве торкнувся він гладенької спини сарни, аж та під його вагою впала на коліна, як уже й схопив тварину за роги й одним швидким рухом скрутив їй в'язи.

Лев розлючено рикав уже зовсім близько, коли Тарзан перекинув здобич через плече, вп'явся своїми міцними зубами в її передню ногу й видерся на найнижчу гілку.

Обома руками вхопився він за гілку, і в ту мить, коли Нума стрибнув за ним угору, Тарзан зі своєю здобиччю був уже там, куди не могли сягнути жорстокі пазурі хижака.

Внизу глухо гупнуло, коли спантеличений лев упав на землю, а Тарзан, зручно вмостившись на безпечній висоті, глузливо позирав униз, де гнівно поблискували жовті очі іншого дикого звіра. Тарзан, зумисно дратуючи ошуканого, помахував просто перед його носом звабливим тулубом перехопленої здобичі.

Своїм новим ножем лорд Грейсток відкраяв соковитий шмат від гузна сарни і, поки великий лев, рикаючи, походжав унизу взад-вперед, наповнював свій дикий шлунок. Жодна вишукана страва у найліпшому лондонському ресторані ніколи не здавалась йому такою смачною.

Кров здобичі вимастила йому руки, обличчя і сповнила ніздрі запахом, особливо привабливим для хижаків.

Коли Тарзан наївся, то лишив тулуб сарни в розсосі дерева, на якому вечеряв, а тоді верховіттями помандрував до свого високого прихисту, в той час як Нума все біг слідом за ним унизу, досі жадаючи помсти. Тарзан дістався до настилу на вершечку дерева, ліг і міцно заснув і прокинувся наступного ранку, аж коли сонце підбилося високо в небі.

4. ШІТА

Упродовж наступних днів Тарзан був геть заклопотаний удосконаленням своєї зброї та дослідженням джунглів. Він зробив тятиву для лука із сухожиль сарни, якою повечеряв першого свого дня на незнайомому узбережжі. Він волів би для тятиви жилу Шіти, але мусив чекати, коли випаде нагода вполювати одну з цих великих кішок.

Він зсукав також довгу мотузку з сухої трави, на кшталт тієї, якою багато років тому дражнив лютого Тублата і яка невдовзі обернулася в спритних руках хлопця-мавпича дивовижною зброела.

Ще він змайстрував піхви та руків'я для мисливського ножа та сагайдак для стріл, а зі шкури сарни Бари зробив соб? пояс і пов'язку на стегна. Потім Тарзан вирушив дослідити цей незнайомий терен. Він одразу визначив, що це не рідний йому західний берег Африки, адже в цій місцевості сонце сходило з боку моря.

Але це не був також і східний берег Африки, бо Тарзан знав: "Кінкед" не проходив через Середземне море, Суецький канал та Червоне море, а для того, щоб оминути мис Доброї Надії, необхідно значно більше часу. І він марно мізкував: куди це його закинула доля?

Може, пароплав перетнув Атлантичний океан і висадив його на якомусь відлюдному узбережжі Південної Америки? Але присутність тут лева Нуми переконливо доводила, що це не так.

Самотньо блукаючи прибережними заростями, Тарзан почував непереборне бажання мати поруч хоч якусь живу істоту й починав уже шкодувати, що не лишився в мавпячій зграї. Він їх більше не бачив від того першого дня, коли здолав Молака, а тоді вплив цивілізації мав над ним іще досить сильну владу.

Тепер він знову майже цілковито став колишнім Тарза-ном і хоч усвідомлював, як мало спільного між ним і великими людиноподібними мавпами, однак волів бути поміж них, аніж зовсім сам-один. Під час своїх несквапних мандрів він живився нлодами та видобував великих комах із порожнявих, підгнилих колод. Комахи здавалися йому такими самими ласощами, як і за часів дитинства. Тарзан пройшов отак щось зо три кілометри, коли горішні струмені повітря донесли до нього виразний запах пантери Шіти, яка була десь попереду.

Тарзан дуже зрадів зустрічі з Шітою. Він сподівався розжитися в неї не лише на міцну жилу для тятиви свого лука, а й на гарне плямисте хутро для нового сагайдака та пов'язки на стегна. Досі Тарзан ішов спокійно, безтурботно, а це пригнувся і почав скрадатися, сторожко прислухаючись до найменшого шереху.

Вистежуючи велику дику кішку, він легко й нечутно ковзав крізь зарості. Тепер, попри своє шляхетне походження, переслідувач був таким самим хижим і лютим звіром, як і той, кого він вистежував.

Коли Тарзан наблизився до Шіти, то завважив одразу, що пантера, своєю чергою, когось вистежує, і тієї самої миті подих вітру доніс до його ніздрів дух великих мавп.

Коли пантера підкралася до мавп якнайближче, вона вистрибнула на дерево; Тарзан підійшов ще ближче й побачив Акутове плем'я, що розташувалося на невеличкій галявині. Декотрі мавпи дрімали на корчах, інші вешталися довкруж звалених дерев, обламуючи кору та ласуючи видряпаними з-під неї смачними хробаками та жуками.

Сам Акут був найближче до Шіти.

Велика кішка лежала, причаївшись, на грубій гілці, схована від мавпячих очей густим листям. Вона терпляче вичікувала, коли антропоїд наблизиться на відстань її стрибка.

Тарзан нечутно засів на тому самому дереві, трохи вище над пантерою. В лівій руці він стискав свого тонкого кам'яного ножа. Він волів би вжити тут свого аркана, але заважало листя довкола звіра.

Акут тим часом підійшов зовсім близько до дерева, де на нього чигала смерть. Шіта повільно підібгала задні лапи й зі страшним ревом кинулася на велику мавпу. Але на півмиті раніше інший хижак стрибнув на Шіту згори, і його бойовий клич злився з риком пантери.

Від цього жахливого звуку Акут підвів голову й побачив пантеру, що падала просто на нього, а на її спині білу мавпу, яка перемогла його кілька днів тому біля великої води.

Зуби мавполюда вп'ялися Шіті в потилицю, його правиця обхопила горлянку звіра, тоді як ліва рука завдавала кам'яним ножем сильних ударів під ліве плече.

Акут ледве встиг відскочити убік, аби не опинитися під тілами цих зчеплених у двобої володарів джунглів, коли ті важко гепнулись на землю біля його ніг. Шіта жахливо гарчала, рикала, хрипіла й вищала, але біла мавпа, вчепившись у неї, мовчки, невблаганно добивала свою жертву.

Знову й знову кам'яний ніж глибоко впивався в гнучке тіло, аж доки велика кішка звалилася на бік, востаннє судомно ревнувши.