Майкл, брат Джеррі - Лондон Джек

Він поводиться, як той, хто згубив великий скарб і не знає, де його шукати.

Від Джеррі Майкл дізнався дуже багато про все живе в лісах та на полях. Бігати за Джеррі було, видно, єдиною його розвагою, бо не грався він ніколи. Гри він не визнавав. Він був хоч і не такий дратівливий та понурий, як у Колінзовій школі мук або в роки, перебуті на сцені, але стриманий та поважний. Жвавість і безпосередність умерли в ньому. Як леопард позначив йому пазурами плече, що й тепер нило у вогку чи холодну погоду, так само й дух його був позначений усім, чого він зазнав. Він любив Джеррі, радий був його товариству, охоче бігав із ним; однак перед вів завше Джеррі, завше він перший галасливо кидався в погоню й гавкав сердито та нетерпляче на білок, що стрибали по деревах на сорокафутовій височині. Майкл тільки дивився й слухав, а буйного завзяття не виявляв.

Так само спокійно дивився він на страшні й кумедні сутички Джеррі з Вікінгом — великим огирем-першероном. То була тільки гра, бо Джеррі з Вікінгом щиро приятелювали; і хоч могутній кінь, як несамовитий, ганявся за Джеррі по всій загороді, злісно прищуливши вуха й вискаливши зуби, він зовсім не хотів скривдити тер’єра, а тільки грав свою роль в удаваній битві. Та хоч як Джеррі манив брата до тієї гри, Майкл не хотів брати в ній участі. Він удовольнявся тим, що сидів за воринням і дивився.

"А навіщо?" — ніби питав Майкл, бо назавжди втратив смак до гри.

Однак де доходило до справжнього діла, там Майкл був навіть попереду Джеррі. Через свинячу чуму та ящур чужим собакам було заказано з’являтись у маєтку Кененів. Майкл довідався про те майже одразу й відтоді не церемонився з приблудними собаками. У зловісній мовчанці, ніколи не попереджуючи гавкотом чи гарчанням, він наскакував на них, шарпав, кусав, качав по землі й проганяв геть. Це було однаково, що ганяти чорношкірих — так він служив богам, яких любив і які хотіли від нього цієї служби.

Бо він полюбив Віллу й Гарлі — не так палко й шалено, як колись стюарда, але щиро й глибоко. Він не намагався виявити свою любов, стрибаючи, вигинаючись та вискаючи, — то була манера Джеррі. Однак його завжди тішило їхнє товариство, і він радо приймав їхні пестощі після Джеррі. Може, найглибше задоволення Майкл відчував тоді, коли сидів перед каміном біля Вілли та Гарлі, поклавши голову комусь із них на коліно, а часом на голову йому лягала рука або ж ласкаво м’яла зморщене вухо.

Джеррі міг навіть змалитися до того, що грався з дітьми, які часом гостювали в Кененів. Майкл терпів дітей, лиш поки вони його не чіпали. А як починали загравати з ним, тоді остерігав їх тихим гарчанням та наїжаченою шерстю, підводився і йшов геть.

— Не розумію, — казала Вілла. — Він же був такий грайливий, пустотливий, невгамовний. Куди легковажніший, жвавіший і вже, безперечно, гамірливіший за Джеррі. Якби він умів говорити, то, певне, розповів би жахливі речі про свої пригоди після Тулагі й аж до "Орфею".

— А ось де й сліди їх, — відповів Гарлі й показав на Майкло-ве плече, роздерте леопардовими пазурами того дня, як загинули ердель Джек і зелена мавпочка Сара.

— Він же гавкав, я пам’ятаю, що він гавкав, — провадила Вілла. — Чому ж він тепер не гавкає?

А Гарлі знову показував на плече зі шрамом і пояснював:

— Може, оце й є причина. І, напевне, ще сотні інших пригод, слідів від яких ми не бачимо.

Та все ж їм довелося почути, як Майкл загавкав — і не раз, а двічі. І обидва ті рази були тільки завдатком третюю, куди значнішого подвигу, коли він, навіть не гавкаючи, ділом виявив усю глибину своєї любові до людей, які врятували його від тісної клітки та від арени для вільного життя в Місячній долині.

А тим часом, без кінця бігаючи з Джеррі по маєтку, він вивчав його закони й звичаї та знайомився з усім живим у ньому — від курників та качиних ставків і до самого вершка гори Сономи. Він дізнався, де можна знайти диких оленів у будь-яку пору: і коли вони набігають на сливники, виноградники та яблуневі сади, і коли ховаються в найглибших, найглухіших яругах, і коли виходять на галявини та голі узгір’я й гримотять рогами в бою. Під проводом Джеррі, завжди бігаючи вузькими стежками позаду, як і годиться такому статечному псові, він спізнав звичаї лисів, і єнотів, і ласиць, і сьєррських тхорів, що скидались і на кота, й на єнота, і на ласицю. Він довідався про птахів, що мостять гнізда на землі, і засвоїв різницю між звичками лугових та гірських перепелів, а також фазанів. Він вивчив і стежки та лігва здичавілих хатніх котів і дізнався про любовні пригоди собак із гірських ферм із вільними койотами.

Він вистежив гірського лева, що заблукав до маєтку з округи Мендосіно, ще як той не встиг зарізати жодного шортгорнського теляти, і після тієї зустрічі, подряпаний та закривавлений, приніс звістку Гарлі Кененові, а той другого дня вирушив у гори верхи, з рушницею впоперек сідла. І ще Майкл знайшов те, про що Кенен не знав і завжди запевняв, ніби такого в маєтку немає, — кам’янисту розпадину в найгустіших хащах гірського лісу, де зимували в кублі, а влітку вигрівались на сонці з кільканадцять гримучих змій.

РОЗДІЛ XXXVI

Настала зима — лагідна й мила зима в Місячній долині. Останні маріпози відцвіли на випалених сонцем узгір’ях, і каліфорнійське бабине літо розтануло в бузковій імлі безвітряних погожих днів, їх змінили тихі дощі, а потім на вершину Сономи випав сніг. Біля садиби вранішнє повітря бувало холодне, але різке, проте опівдні вже вабив і затінок, а в садку цвіли під зимовим сонцем троянди й золотились, достигаючи, помаранчі, цитрини та грейпфрути. А на тисячу футів нижче, у самій долині, ранками білів іней приморозків.

Тієї зими Майкл і загавкав аж двічі. Перший раз — коли Гарлі Кенен, ідучи верхи на баскому рудому коні, хотів змусити його перестрибнути потічок. Вілла спинила свого коня вже по тім боці, на згірку, і дивилась назад у видолинок, чекаючи, поки молодий коник дістане науку. Майкл теж чекав, тільки ближче. Спершу він ліг, відсапуючись після швидкого бігу, над самою водою. Але він ще мало знав коней і незабаром, стривожившись за хазяїна, схопився.

Гарлі й голосом, і поводом украй лагідно й терпляче спонукав коня стрибнути. Але гарячий чистокровний кінь щоразу сахався назад і вже був весь у милі. Він розривав копитами молоденьку оксамитову травицю й так боявся потічка, що, навіть підігнаний до берега чвалом, враз уперся й зупинився, а тоді зіп’явся дибки. Цього вже Майкл не стерпів.

Тільки-но кінь став на передні ноги, пес підскочив йому до морди й загавкав. У тому гавканні був докір і погроза, а як кінь зіп’явся дибки знову, Майкл ще раз підстрибнув і клацнув зубами біля самої морди в нього.

Вілла спустилася назад до потічка.

— Боже! — гукнула вона. — Ти чуєш? Він загавкав!

— Він думає, що кінь хоче заподіяти мені якесь лихо, — відказав Гарлі. — Ось що його роздратувало. Він не забув, як гавкати. Це він вичитує коневі.

— Гляди, бо він йому вичитає, як доскочить до морди, — застерегла Вілла. — Обережно, Гарлі, а то справді те буде.

— Тихо, Майкл! Ляж! — наказав Гарлі. — Усе гаразд, чуєш? Усе гаразд. Ляж.

Майкл покірливо, однак неохоче, ліг; і, лежачи, він пильно стежив за конем, напружений, готовий умить схопитися, коли той знов загрожуватиме Гарлі якоюсь кривдою.

— Як я його зараз не переламаю, то він уже ніколи не захоче стрибати, — гукнув Кенен дружині, завертаючи коня, щоб від’їхати для розгону. — Або перестрибну, або сам беркицнусь через голову.

Він чимдуж погнав до води, і кінь, уже неспроможний зупинитися, хіть-нехіть скочив через страшний потічок і став на другому боці на добрих два ярди далі, ніж треба.

А другий раз загавкав Майкл, коли Гарлі, що їхав на тому самому гарячому коні, намагався зачинити напівзірвані ворота на крутій гірській дорозі. Майкл терпів небезпеку, що загрожувала його богові, поки міг, та врешті підскочив до коневої морди, несамовито гавкаючи.

— І помоглося, — визнав Гарлі, таки зачинивши ворота. — Майкл, напевне, сказав коневі, що дасть йому чосу, коли він не вгамується.

— У всякому разі, він не німий, — засміялась Вілла, — хоч і не дуже балакучий.

Балакучішим Майкл так і не став. Тільки двічі й почули, як він загавкав — коли йому здалося, що богові-хазяїнові загрожує біда. Він ніколи по гавкав ні на місяць, ні на луну, що відбивалася від гір, ні на тварин, що шелестіли в хащах. Зате Джеррі міг невтомно перегукуватися з луною, добре чутною від будинку Кененів. У такі хвилини Майкл із знудженим виглядом лежав і чекав, поки скінчиться той дует. Не гавкав він і тоді, коли нападав на чужих собак, що заблукали до маєтку.

— Б’ється, як ветеран, — зауважив Гарлі, побачивши одну таку сутичку. — Спокійно й розважно. Не гарячкує.

— Він дочасно постарів, — відказала Вілла. — У ньому вже вмерло бажання і гратись, і говорити. Та однаково я знаю, що він мене любить і тебе…

— Хоч і не дуже про те розбалакує, — докінчив за неї чоловік.

— Та любов світиться в його спокійних очах, — ще додала вона.

— Я колись знав одного з тих небагатьох, що повернулися живі з експедиції лейтенанта Грілі [27], — сказав Кенен. — Простого солдата. Усі незгоди, що їх він зазнав, зробили його таким стриманим, як Майкл, і майже таким самим мовчазним. Більшості людей, що його не розуміли, він здавався нудним. Насправді, звісно, було якраз навпаки. То вони були нудні для нього. Вони ж так мало знали про життя, а він його звідав до останку. З нього важко було слово витягти. Не тому, що він розучився говорити; він просто не хотів, бо знав, що його ніхто не зрозуміє. Він став відлюдьком від надміру гіркого досвіду. Але, придивившись до його незворушного спокою, можна було збагнути, що цей чоловік пройшов крізь не одне пекло — і гаряче, і холодне. І очі в нього були такі спокійні, як у Майкла. І такі мудрі. Багато б я дав, щоб дізнатися, звідки в нього отой шрам на плечі. Певне, від пазурів тигра або лева.

Як той гірський лев, що його Майкл спіткав колись у горах, так пробрався в Місячну долину з округи Мендосіно чоловік. Ішов він найдикішими горами й лісами, а заселені долини переходив уночі, боячись зустрітися з людьми. Бо той чоловік, як і гірський лев, був ворог усім людям і всі люди були йому вороги: вони хотіли відібрати йому життя, бо він завинив перед ними куди тяжче, ніж гірський лев, що тільки вбиває телят собі на їжу.

Як і лев, той чоловік був убивця.