Тисяча смертей - Кард Орсон Скотт
Коли охоронцям наказали забити його до смерті ногами, він до останнього волав: "Сильніше!"
Нарешті, коли провели його пробу, він із запалом і пристрасністю заявив аудиторії, що російський уряд — це найжахливіша імперія, яку коли-небудь бачив світ. Цього разу росіяни зуміли втримати владу — нема зовнішнього світу, звідкіля можуть прийти варвари. Вдавшись до спокуси, вони змусили найвільніший народ у світі полюбити рабство. Слова йшли від серця — він зневажав росіян і цінував спогади про те, що колись, нехай навіть дуже давно, в Америці були свобода, закон і навіть абияка, але справедливість.
Прокурор повернувся в кімнату з мертвотно-блідим обличчям.
— Виродок, — видихнув він.
— О. Ви хочете сказати, цього разу трапилась чесна публіка.
— Сто вірнопіддансько налаштованих громадян. І ви розклали всіх, крім трьох.
— Розклав?!
— Переконали їх.
Настало мовчання. Прокурор увіткнувся обличчям у долоні.
— Ви втратили роботу? — запитав Джері.
— Певна річ.
— Мені шкода. Ви добре її виконували.
Прокурор подивився на нього з відразою.
— На цій роботі ще будь-хто не зривався. А мені будь-коли не доводилось вмертвляти двічі. Ви ж вмерли разів з десять, Вороне. Ви звикли до смерті.
— Я цього не хотів.
— Як вам це вдалося?
— Не знаю.
— І що ви за тварина, Вороне? Невже ви не можете придумати яку-небудь неправду і повірити в неї?
Ворон посміхнувся. У минулі дні в даній ситуації він би гучно розсміявся. Не має значення, звик він до смерті чи ні, але в нього залишилися шрами, й йому вже будь-коли голосно не розсміятися.
— Така вже в мене була робота. Як драматурга. Вольове тимчасове припинення невір'я.
Двері відчинилися, увійшов надто поважний на вигляд чоловік в військовій формі, обвішаній медалями. За ним чотири солдати. Прокурор зітхнув і встав.
— До побачення, Вороне.
— До побачення, — попрощався Джері.
— Ви дуже сильна людина.
— Ви теж, — сказав Джері.
І прокурор пішов.
Цього разу солдати відвезли Джері з в'язниці в зовсім інше місце. В Флориду, на мис Канаверал, де розміщувався великий комплекс будинків. До Джері дійшло, що його відправляють у вигнання.
— Яке воно? — запитав він технічного працівника, що готував його до польоту.
— Хто знає? — питанням відповів технік. — Будь-хто ж звідтіля ще не повертався...
— Після того як самек перестане діяти, чи будуть у мене проблеми з пробудженням?
— Тут на землі, в лабораторії — ні. А там, у космосі — хто його знає?
— Але, як ви гадаєте, ми будемо жити?
— Ми відправляємо вас на планети, що, за всіма параметрами, мають бути придатні для заселення. Якщо ні — вельми шкодую. Тут ви ризикуєте. Найгірше, що з вами може трапитися, це смерть.
— І це... все? — пробурмотів Джері.
— Ну лягайте й дайте мені записати ваші думки.
Джері ліг, і шолом — вже вкотре — записав його думки. Отут, певна річ, не вдавалось пручатись: коли усвідомлюєш, що твої думки записуються, виявив Джері, просто неможливо намагатися думати про щось маловажливе. Наче граєш на сцені. Лише цього разу публіка буде представлена всього однією людиною — самим собою, коли ти прокинешся.
Але він подумав от про що: і цей і інший зорельоти, які будуть або вже відправлені колонізувати світи-в'язниці, не так вже й безпечні для росіян. Правда, ув'язнені, відправлені на цих гулаг-кораблях, будуть знаходитись вдалині від землі багато століть, перш ніж здійснять посадку, а багато хто з них напевно не виживе. І все-таки...
Я виживу, подумав Джері, коли шолом підхопив імпульси його мозку і став заносити їх на плівку. Там, у космосі, росіяни створюють своїх власних варварів. Я стану Атілою, царем гунів. Мій син стане Магометом. Мій онук стане Чінгіс-Ханом.
Один з нас коли-небудь розграбує Рим.
От йому ввели самек, і той розлився по тілу Джері, забираючи з собою його свідомість, і Джері з жахом впізнавання, зрозумів, що це смерть, але смерть, яку можна тільки вітати, і він не заперечував проти неї. Цього разу, коли прокинеться, він буде вільним.
Він наспівував собі під ніс, поки не забув, як наспівувати. Його тіло разом із сотнями інших тіл поклали на зореліт і виштовхнули в космос.
