Кінець Вічності - Азімов Айзек
Цілковита протилежність його суворого й аскетичного сторіччя. Без етики й моралі у тому вигляді, до якого він звик. То була ера споживацтва й грубих насолод з численними ознаками матріархату. Саме тоді (Харлан усе це ретельно перевірив і записав) небувалого розквіту набуло ектогенетичне дітородіння, внаслідок штучного запліднення до сорока відсотків жінок. Одруження не визнавалося юридично, пари сходилися й розходилися за взаємною згодою, крім якої їх нічого не зв'язувало. Попри це, звичайно, існували й шлюби, але тільки заради природного дітородіння. Вони добиралися особливо ретельно й диференційовано, виходячи із їхніх соціальних функцій, заснованих на чисто євгеністичних [1] принципах.
Сотні причин робили це суспільство огидним для Харлана, і він мріяв про Зміну Реальності. Йому не раз спадало на думку, що лише самою своєю присутністю у цьому Сторіччі він, як людина з іншого Часу, може викликати "розвилину" й спрямувати історію по іншому шляху. Якщо його присутність у якийсь критичний момент належно вплине на хід подій, то може виникнути нова гілка розвитку суспільства, в якому мільйони жінок, котрі досі лише шукали насолод, перетворилися б на вірних дружин і ніжних матерів. Вони жили б в іншій Реальності з іншою пам'яттю, нездатні ні згадати, ні навіть уявити, що було з ними раніше.
На жаль, зробити так — означало переступити просторово-часову інструкцію, про що не варто було й думати. А коли він і зважився б на таке порушення, то Зміна Реальності могла б відбутися у зовсім випадкових, непередбачених проявах. Реальність могла б стати ще гіршою. Тільки ретельний аналіз і Обчислення можуть дати основу для потрібної, чітко визначеної Зміни.
Та хоч би які були думки у Харлана, він залишався Спостерігачем, а ідеальний Спостерігач — це всього-на-всього наділена органами відчуття розумна машина, призначена для збору інформації. У ній не повинно бути місця для емоцій.
У цьому розумінні Харланова інформація була ідеальна.
Наприкінці другого тижня Обчислювач Фінджі запросив Харлана до себе на розмову.
— Вітаю вас, Спостерігачу, — сказав він сухим, холодним тоном, — ви зібрали ясні, чіткі відомості. Однак хотілося б знати, що ви насправді думаєте?
Обличчя Харлана зробилося непроникним, немовби вирізьблене з дерева його рідного 95-го Сторіччя.
— У мене немає ніяких думок з цього приводу, — сказав він.
— Так я вам і повірив. Адже ви з 95-го, а ми обоє добре розуміємо, що це означає. Безсумнівно, 482-е вас повинне дратувати.
Харлан стенув плечима.
— Хіба хоч що-небудь у моїх відомостях свідчить про моє роздратування?
Репліка межувала із зухвалістю, і Фінджі забарабанив своїми короткими пальцями по столу.
— Відповідайте на моє запитання, — сказав він.
— Із соціологічного погляду багато де в чому в цьому Сторіччі склалась екстремальна ситуація. Три останні Зміни Реальності тільки погіршили стан речей. Гадаю, їх треба поправляти. Крайнощі ніколи не доводили до добра.
— Отже, ви взяли на себе обов'язок перевірити минулі Реальності Сторіччя?
— Як Спостерігач, я мав перевірити всі факти, пов'язані з цим Сторіччям.
Цією відповіддю він загнав Фінджі у глухий кут, оскільки перевірка зазначених фактів була правом і обов'язком Харлана. І Фінджі мусив про це знати. Кожне Сторіччя періодично потрясали Зміни Реальності. Навіть найретельніші Спостереження час від часу потребували перевірки. Існувало непохитне правило: тримати кожне Сторіччя Вічності під постійним контролем. І справжній Спостерігач повинен був не тільки збирати факти про сучасну Реальність, а й співвідносити їх із фактами минулих Реальностей.
Для Харлана стало очевидно, що таке зондування його поглядів викликане не тільки самою неприязню до. нього з боку Фінджі; за цим крилося щось іще. Обчислювач ставився до нього явно вороже.
Трохи згодом Фінджі несподівано зайшов до невеличкого Харланового кабінету і заявив:
— Ваші звіти справили чудове враження на Раду Часів.
— Дякую вам, — промимрив Харлан після короткої паузи.
— Усі зійшлися на тому, що ви виявили неабияку проникливість.
— Стараюся.
Наступне запитання Фінджі було зовсім несподіване.
— Вам коли-небудь доводилося зустрічатись із Старшим Обчислювачем Твіселом?
— З Обчислювачем Твіселом? — Харлан зробив круглі очі. — Ні, сер. А чому ви запитуєте?
— Здається, він особливо зацікавився вашими звітами.
Фінджі надув свої щоки-пампушки й змінив тему розмови.
— Мені здається, у вас свій погляд на історію.
Спокуса була надто велика. В ньому боролася обережність із професійним гонором, і зрештою останній переміг.
— Я вивчав Первісну історію, сер.
— Первісну історію? В школі?
— Не зовсім так. Скоріш за власним бажанням, самостійно. Це моє хобі. Знайомишся з нею і, здається, ніби вона застигла в нерухомості. Її не можна розглядати, як Сторіччя Вічності, що безперервно змінюються.
Заговоривши про свій улюблений предмет, Харлан пожвавішав.
— Це однаково, що взяти фільмокнигу й уважно роздивлятися кадра за кадром. Ми побачимо чимало деталей, які пропустили б, коли б стрічка рухалася із нормальною швидкістю. Гадаю, знання Первісної історії неабияк допомагають мені в роботі.
Фінджі широко розкрив очі, здивовано подивився на Харлана й вийшов, не сказавши жодного слова.
Потім він ще не раз заводив розмову про Первісну історію і з незворушним виразом на своєму пухкому обличчі вислуховував стримані Харланові коментарі.
Харлан не знав, чи шкодувати йому, що відбуваються такі розмови, чи сприймати їх, як іще один крок до підвищення по службі.
Він почав схилятися до першої думки після того як, зустрівшися з ним одного разу в коридорі "А", Фінджі запитав так, щоб чули всі, хто був поблизу:
— Скажіть мені, Харлане, чого у вас така кисла фізіономія? Ви коли-небудь хоч раз у житті посміхнулися?
Харлан з гіркотою подумав, що Фінджі ненавидить його. А сам відтоді пройнявся до Фінджі відразою.
Три місяці Харлан ретельно збирав відомості про 482-е Сторіччя, обсмоктав його до кісточок, і коли Фінджі несподівано викликав його до себе, він не здивувався. Харлан давно вже чекав нового призначення. Його остаточні висновки були готові ще кілька днів тому. У 482-му виявляли палке бажання збільшити експорт тканин із целюлози в Сторіччя, позбавлені лісів, такі як, наприклад, 1174-е, одначе категорично відмовлялися від зустрічної пропозиції постачати їм натомість копчену рибу. Харлан склав довгий перелік таких питань і всіх їх уважно проаналізував.
Прихопивши з собою проект висновків, Харлан пішов на прийом до Фінджі. Але про 482-е Сторіччя той і не згадував. Фінджі відрекомендував Харлана маленькому зморщеному чоловічкові з рідким сивим волоссям і постійно усміхненим обличчям гнома. Та усмішка виражала то занепокоєння, то добродушність, але ніколи не полишала карликового обличчя. Між двома жовтими від тютюну пальцями була затиснена запалена сигарета.
Харлан уперше в житті бачив сигарету; коли б не це, він більше уваги приділив би чоловічкові, аніж запаленому циліндрикові, і слова Фінджі не були б для нього такою несподіванкою.
— Старший Обчислювачу Твісел, перед вами Спостерігач Ендрю Харлан.
Спантеличений погляд Харлана метнувся із сигарети на обличчя чоловічка.
— Здрастуйте, — сказав пискливим голосом Твісел. — Отже, ви і є той самий юнак, що пише такі чудові звіти?
Харланові відібрало мову. Лабан Твісел був міф, жива легенда. Таких людей, як він, годилося б упізнавати з першого погляду. Твісел був найвидатніша людина Вічності, інакше кажучи, — найзнаменитіший серед живих Вічних. Він був голова Ради Часів. Він розробив більше Змін Реальностей, ніж будь-хто інший за всю історію Вічності. Він був... Він зробив...
Харлан украй розгубився. Він не спромігся вимовити жодного слова, лише кивнув головою з дурнуватою усмішкою на обличчі.
Твісел підніс сигарету до уст і поквапливо затягся.
— Залиш нас удвох, Фінджі, я хочу побалакати з цим юнаком віч-на-віч.
Фінджі встав, щось промимрив і вийшов.
— Здається, ти хвилюєшся, хлопче, — сказав Твісел. — Не треба, тобі нема чого хвилюватися.
Але зустріч з Твіселом просто приголомшила Харлана. Завжди вважати людину гігантом, а тоді відкрити для себе, що в ній немає і п'яти з половиною футів зросту, — тут було від чого розгубитися. Невже за цим спадистим, гладеньким чолом криється мозок генія? Гострий розум чи тільки добрий гумор випромінюють ці маленькі примружені очі, облямовані павутиною зморщок?
Харлан ніяк не міг оговтатися. Він дивився на сигарету, неспроможний зібрати думки. Відмахнувшись від диму, він на крок відступив назад.
Твісел примружив очі, ніби намагався проникнути поглядом крізь димову завісу, і заговорив із жахливим акцентом на діалекті десятого тисячоліття.
— А може бути ліпше, хлопче, коли я твоя мова розмовляй?
Харлан ледве поборов у собі істеричний сміх.
— Я непогано розмовляю Єдиною Міжчасовою Мовою, — обережно відповів він.
Харлан сказав цю фразу Міжчасовою Мовою, якою спілкувалися з ним усі Вічні з перших днів його перебування У Вічності.
— Дурниці, — погордливо сказав Твісел. — Навіщо нам Міжчасова, коли я бездоганно розмовляю мовою десятого тисячоліття.
Харлан здогадався, що минуло принаймні років із сорок відтоді, як Твісел користувався його рідним діалектом.
Однак, задовольнивши своє самолюбство, Твісел перейшов на Міжчасову Мову.
— Я міг би запропонувати тобі сигарету, але я певен, що ти не куриш. Куріння не схвалювалося за всіх історичних часів. Фактично добрі сигарети вміють робити тільки в 72-му Сторіччі. Це я тобі кажу на той випадок, коли ти раптом почнеш курити. Але від цього куріння самі прикрощі. Минулого тижня я застряг на кілька днів у 123-му. Куріння заборонено. Навіть у Секторі Вічності схиляються перед 123-м Сторіччям. Вічні запозичили їхні порядки. Якби я там закурив сигарету, їм здалося б, що над ними розверзлося небо. Іноді в мене з'являється бажання розрахувати таку Зміну Реальності, яка одним махом стерла б з лиця землі заборони на куріння в усіх Сторіччях. Шкода тільки, що така Зміна призведе до війн у 58-му й рабовласницького суспільства в 1000-му. Завжди щось не так.
Харланова розгубленість перейшла в тривогу. Що приховується за цим недоречним базіканням? Йому аж перехопило горло.
— Чи можу я запитати, чому ви захотіли зустрітися зі мною, сер? — ледь вимовив він.
— Мені подобаються твої звіти, хлопче.
На якусь мить в очах у Харлана зблиснув радісний вогник, але він навіть не посміхнувся.
— Дякую, сер.
— У них відчувається творчий підхід.
