Кінець Вічності - Азімов Айзек

Вони перекладуть власну вину на його плечі, осуджуючи й уникаючи його.

— Кораблі не беремо до уваги, — різко сказав Харлан. — Нас із вами повинна цікавити лише ота комашня.

"Комашнею" були люди. Поряд з гігантськими космічними кораблями вони й справді здавалися карликами, так само, як Земля і все земне суспільство здається мізерним з висоти космічного польоту.

Маленькі, немов лялькові, фігурки групками стояли на космодромі. Вони застигли в кумедних позах із піднятими тоненькими ручками та ніжками.

Вой стенув плечима.

Харлан почепив портативний генератор Темпорального поля на зап'ясток лівої руки.

— Берімося до діла.

— Одну секунду. Я зв'яжусь із Розраховувачем Життя і довідаюся, коли він зможе виконати ваше прохання. Я хочу одразу і з цим покінчити.

Вой вправно застукотів маленьким рухливим контактом, й у відповідь почулося клацання. "Ось іще одна характерна риса цього Сектора Вічності, — подумав Харлан, — звуковий код. Мудро придумано, але надто претензійно, як і ті молекулярні плівки".

— Він каже, що впорається години за три, — промовив нарешті Вой. — До речі, йому дуже сподобалося ім'я тієї особи. Нойс Ламбент. Жінка, звичайно?

У Харлана перехопило в горлі.

— Жінка.

Губи Воя скривилися в посмішку.

— Милозвучне ім'я. Я б і сам не проти глянути на неї. Ось уже кілька місяців у цьому Секторі не було жодної жінки.

Харлан нічого не відповів, побоюючись, що голос може виказати його. Він тільки пильно подивився на Соціолога й рвучко відвернувся.

Відсутність жінок була єдиною вадою Вічності. Харлан узнав про цю ваду одразу після першого свого входу у Вічність, але особисто відчув її на собі тільки тоді, коли вперше зустрів Нойс. Відтоді покотився він як з гори, зрадив клятву Вічності і все, у що свято вірив досі.

Заради чого?

Заради Нойс.

Йому не було соромно, і це по-справжньому мордувало його. Йому не було соромно. Він не відчував провини за цілу низку скоєних злочинів, проти яких неетичне використання секретного Розрахунку Життя сприймалося як не варта уваги дрібниця.

Якщо треба буде, він піде на ще тяжчий злочин.

Цієї миті в голові його зблиснула страшна думка. І хоч Харлан одразу із жахом прогнав її геть, у глибині душі він був певний, що вона, з'явившись раз, повернеться знову.

Думка була проста: якщо не залишиться нічого іншого, він знищить Вічність.

Найстрашніше було усвідомлення того, що він здатний зробити це.

Розділ 2

СПОСТЕРІГАЧ

Харлан стояв біля входу в Час і розмірковував над перемінами в своєму житті. Ще недавно все було так просто. Були ідеали, або принаймні хоч гасла, заради яких варто жити. Кожна стадія життя Вічного мала свій сенс. Як там починаються "Основні принципи": "Життя Вічного можна розділити на чотири періоди..."

Тепер ці принципи померкли в його очах, віра в них розлетілася на друзки, а що розбилося, того не склеїш.

Кожен із чотирьох періодів життя Вічного він прожив чесно. У перший період, тобто перші п'ятнадцять років свого життя, він ще не був Вічним, він був просто жителем Часу. Народитися Вічним не може ніхто; ним може стати тільки людина, котра живе у Часі — Часів'янин.

Вибір упав на Харлана внаслідок складного процесу ретельного добору й відсіювання, коли йому виповнилося п'ятнадцять років. Тоді він ще уявлення не мав про існування такої процедури добору. Після болісного прощання з родиною завіса Вічності назавше опустилася за ним. Вже тоді йому дали ясно зрозуміти, що за будь-яких обставин він уже ніколи не зможе повернутися назад. Мине чимало літ, перш ніж він довідається про справжню причину такої перспективи.

Опинившись у Вічності, він став Учнем і десять років провчився в школі, а по закінченні вступив у третій період вже як Спостерігач. І тільки після цього став Спеціалістом і справжнім Вічним. Такі чотири періоди життя Вічного: Часів'янин, Учень, Спостерігач і Спеціаліст.

Він, Харлан, пройшов крізь усі ці етапи бездоганно, можна навіть сказати, успішно.

Він добре пам'ятає той день, коли Учнівство залишилося позаду й вони стали незалежними членами Вічності; коли ще не бувши Спеціалістами, вони вже могли офіційно називати себе Вічними.

Він і досі пам'ятає той день. Школу закінчено, навчання позаду, і він стоїть в одній шерензі разом з п'ятьма іншими випускниками; руки закладені за спину, ноги злегка розставлені, погляди спрямовані вперед.

За кафедрою стоїть Наставник Ярроу й звертається до них із напутньою промовою. Харлан добре пам'ятає Ярроу — невеличкого, енергійного чоловіка з рудою, скуйовдженою чуприною, ластатими руками і скорботним виразом очей. Цей згаслий погляд не був рідкістю серед Вічних — туга за рідною домівкою, за своїм корінням, неусвідомлений смуток за одним-однісіньким, недосяжним для них Сторіччям накладали свою печать.

Харлан, звичайно, достеменно не пригадує слів Ярроу, але їхній зміст назавжди закарбувався в його пам'яті.

— Віднині ви Спостерігачі, — говорив Ярроу. — Ця робота не вважається престижною. Спеціалісти дивляться на неї спогорда, як на хлоп'ячу забаву. Може, і ви, Вічні... — Тут він зробив багатозначну паузу, даючи їм змогу розправити плечі й просяяти від пихи. — Може, й ви так само думаєте. Коли так, то ви не варті бути Спостерігачами.

Адже Обчислювачам нічого було б обчислювати, Розраховувачі Життя не знали б що розраховувати, Соціологи не мали б даних для аналізу, коли б не було Спостерігачів; одне слово, всі Спеціалісти залишилися б без роботи. Знаю, що ви вже не раз про це чули, але я хочу, щоб ця істина назавжди врізалася вам у пам'ять.

На вас, ще зовсім юнаків, чекає нелегке завдання — вийти із Вічності в Час і повернутися назад із фактами. Об'єктивними, безсторонніми фактами, не забарвленими вашими смаками й уподобаннями; фактами точними, щоб їх можна було ввести в Обчислювальні машини, цілком певними, щоб їх можна було підставити в соціальні рівняння, фактами чесними, які могли б стати основою для Зміни Реальності.

І запам'ятайте ще одне. Не слід думати, що свій третій період, період Спостерігача, можна прожити спокійно, не докладаючи особливих зусиль. Тільки в ньому ви можете показати, на що ви здатні. Не шкільні оцінки, а робота Спостерігача визначить вашу майбутню спеціальність, вашу фахову майстерність. Для вас — це своєрідні курси підвищення кваліфікації Вічних, і найменша похибка чи недбальство залишать вас у Помічниках, незважаючи на ваші таланти. Я все сказав.

Він потис руку кожному, і Харлана, поважного, схвильованого та гордого, охопив святобливий трепет на саму думку, що на його долю випав найбільший у світі привілей стати Вічним і відповідати за щастя всіх людей, які живуть і житимуть у підвладних Вічності Сторіччях.

Свої перші незначні доручення Харлан виконував під суворим контролем, але з часом він відшліфував свої здібності на точилі досвіду, спостерігаючи за десятками Змін Реальності в десятках різних Сторіч.

На п'ятому році роботи йому надали звання Старшого Спостерігача й призначили в 482-й Сектор. Він почав працювати самостійно, й ця обставина трохи збила його колишню самовпевненість, коли він вперше доповідав Асистентові Обчислювача Гоббі Фінджі, котрий очолював Сектор.

У Фінджі був недовірливо стиснутий рот і сердиті очі, які здавалися смішними на його кумедному обличчі. Ніс у нього був схожий на круглий ґудзик, а щоки — на дві пампушки. Досить було все це лише розмалювати червоною фарбою, причепити Фінджі сиву бороду, й він ураз перетворився б на святого Миколу, або Санта-Клауса, або Діда-Мороза. Харлан знав усі ці три імені. Він сумнівався, щоб хтось хоч один із ста тисяч Вічних чув бодай про одне з них. Харлан сором'язливо приховував такі знання, але в душі пишався ними. Ще з перших шкільних днів він захопився Первісною історією, і Наставник Ярроу всіляко заохочував його. Поступово Харлан по-справжньому полюбив ці дивні, спотворені Сторіччя, що передували не лише заснуванню Вічності в 27-му, а й самому винаходу Темпорального Поля в 24-му. Він читав старовинні книжки й журнали. Іноді — коли вдавалося одержати на те дозвіл — він навіть подорожував у далеке минуле, у ранні Сторіччя Вічності, щоб зібрати потрібний йому матеріал. За п'ятнадцять років він зумів зібрати чудову власну бібліотеку, і майже всі книги були надруковані на папері. Там був томик автора, якого звали Г. Уеллс, автора іншої книги звали В. Шекспір, — усе якісь допотопні розповіді. Та найціннішим у його колекції було повне зібрання оправлених томів Первісного тижневика. Воно забирало багато місця, але Харлан через свою сентиментальність ніяк не наважувався перевести його в мікрофільм.

Час від часу він з головою поринав у цей світ, де життя було життям, а смерть — смертю, де людина приймала рішення безповоротно, де не можна було ні запобігти лихові, ні сприяти добру і де програна битва при Ватерлоо була програна раз і назавжди. Особливо йому подобалася старовинна приказка про те, що написане пером не витягнеш і волом.

І як йому було тоді важко й болісно повертатися думками до Вічності — до світу, де Реальність була чимось миттєвим і мінливим, де люди, такі як він, могли тримати її у своїх руках і за бажанням надавати їй кращої форми.

Однак схожість із святим Миколою вмить щезла, коли Гоббі Фінджі заговорив до нього сухим діловим тоном.

— Завтра ви почнете вивчати теперішню Реальність. Я хочу, щоб це вивчення було ґрунтовним, повним і точним. Не дозволяйте собі недбальства. Ваша перша просторово-часова інструкція буде готова завтра вранці. Зрозуміло?

— Так, Обчислювачу, — відповів Харлан.

Він уже тоді зрозумів, що вони не миритимуть один з одним, і це завдавало йому жалю.

Наступного ранку Харлан одержав свою інструкцію у вигляді складного мережива перфорацій на стрічці, виданій Кібермозком. Побоюючись припуститися найменшої помилки на самому початку своєї роботи, Харлан переклав інструкцію на Міжчасову Мову з допомогою кишенькового дешифратора. Звісна річ, його професійний рівень дозволяв йому читати безпосередньо з перфострічки.

Інструкція пояснювала йому, де і коли він міг перебувати у світі 482-го Сторіччя, а де — не міг, що він міг робити, а чого — ні і чого мав будь-що уникати. Його присутність дозволялася тільки там і тоді, де й коли це не загрожувало Реальності.

482-е Сторіччя було не до душі Харланові.