Ведмежа Джонні - Сетон-Томпсон Ернест

Серед мешканців парку вона завжди вважалась "непевною", і ступінь її прихильності до маленького Джонні, очевидячки, теж цілком залежав од її настрою. Тим-то наприкінці місяця Джонні часом просиджував до півдня на вершечку якого-небудь дерева, самотній, нещасний, почуваючи, що він нікому не потрібний.

Ця історія скінчилася тоді, коли я вже виїхав з Єллоустонського парку.

Якось удосвіта він плентався слідом за матір’ю, що тинялася біля готелю. В кухні на цей час поралась Нора, дівчина-ірландка, що недавно найнялася на роботу. Коли вона виглянула у вікно, їй здалося, що до кухні приблудилось теля, і вона вибігла прогнати його. Відчинені двері кухні наганяли на Грампі такий страх, що вона зразу ж кинулась навтіки. Жах її передався Джонні, але він не міг бігати так швидко, як Грампі. Він поспішив до найближчого дерева. На його нещастя, виявилось, що то не дерево, а звичайний стовп. Дуже швидко — занадто швидко — Джонні опинився на його вершечку, всього на сім футів від землі, й заходився оплакувати своє горе, сповнюючи лементом холодне вранішнє повітря, в той час як Грампі необзирці тікала все далі й далі в ліс.

Підійшовши ближче й побачивши, що вона загнала на стовп якусь дику тварину, дівчина злякалась не менше за свою жертву. Але тут надійшли інші кухонні слуги, пізнали плаксуна Джонні й вирішили спіймати його.

Принесли ошийник та ланцюг і після короткої боротьби, під час якої Джонні кількох чоловік подряпав, на нього одягли ошийник, а ланцюг прикували до стовпа.

Коли Джонні побачив, що опинився в неволі, у нього навіть голос одібрало від обурення. Він гриз і дряпав стовп, рвався з ланцюга, поки зовсім знеміг. Тоді він знову заголосив і почав кликати матір. Вона з’явилася кілька разів поодаль, але страх перед кішкою був такий сильний, що вона зникла в лісі й покинула Джонні напризволяще.

Більшу половину того дня він або силкувався відірватись, або плакав. Надвечір він виголодався й радо прийняв їжу, що її принесла Нора. Дівчині здавалося, що вона повинна заступити йому матір, адже саме через неї Джонні залишився сиротою.

Ніч була дуже холодна. Джонні мало не замерз на вершечку свого стовпа і врешті погодився злізти на землю, щоб скористатися приготовленою для нього теплою постіллю.

Після того Грампі не раз навідувалась до купи покидьків, але, очевидячки, зовсім забула про сина.

Тепер ним опікувалася Нора, і всю їжу Джонні одержував з її рук. Проте він одержував не тільки їжу. Якось, коли дівчина принесла йому обід, він її цапнув, і за це його як слід одшмагали. Кілька годин після того він дувся на Нору, бо не звик до такого поводження. Але голод зрештою взяв своє, і відтоді він ставився до своєї опікунки з цілковитою пошаною. Вона, з свого боку, стала приділяти ще більше уваги бідолашному сироті, і тижнів за два його вдача почала помітно мінятись. Тепер він менше галасував і хоч і досі заявляв про свій голод жалібним криком "ир-р-р, ир-р-р, ир-р-р", але скавулів рідко, а шалені вибухи невдоволення зовсім припинились.

Особливо помітна зміна зайшла в ньому на третьому тижні вересня.

Остаточно покинутий матір’ю, він щиро прихилився до Нори. Годуючи й караючи його за провини, дівчина виховала ведмежа так, що воно почало поводитися досить пристойно.

Іноді Нора дозволяла йому побігати на волі, але він тепер і не думав тікати в ліс, а забирався на кухню й ходив за дівчиною на задніх лапах.

Він познайомився там із страшною кішкою. Але тепер у Джонні була могутня заступниця, і кішці довелося кінець кінцем примиритися з чорним волохатим зайдою.

В жовтні готель закривався на зиму. Дехто радив випустити маленького Джонні в ліс, інші — надіслати його до Вашінгтонського зоологічного саду. Але тут втрутилася Нора.

Коли наприкінці вересня почало приморожувати, у Джонні з’явився сильний кашель. Коли ж оглянули його криву лапу, виявилося, що у нього хвора кульша, а це означало, що здоров’я Джонні дуже ненадійне.

Він не погладшав восени, як інші ведмеді. Помітно було, що він підупадає на силах. Його кругле черевце втяглося, кашель посилився, і одного ранку його знайшли дуже хворим. Він лежав у пропасниці на своїй постелі біля стовпа.

Нора внесла його до кухні. Тепло підбадьорило хворого, й віднині кухня стала його домівкою.

На кілька день Джонні ніби покращало, і в нього знову прокинулась цікавість. Особливо приваблювало його полум’я у великій кухонній плиті; коли дверцята відхилялись, він навіть сідав на задні лапи і зосереджено споглядав яскраве диво.

Але за тиждень він перестав цікавитися й полум’ям. Щодень його здоров’я гіршало. Настав час, коли, очевидячки, вже нічого на світі не могло привернути його увагу.

Кашляв він усе частіше і мав дуже нещасний вигляд, аж поки Нора не брала його до себе на коліна. Тоді він задоволено згортався в клубочок і дуже гірко плакав кожного разу, коли їй доводилося класти його в кошик.

За кілька днів до закриття готелю він відмовився від свого щоденного сніданку й цілий ранок тихенько вищав. Коли Нора взяла його на коліна, він притулився до неї, і його "ир-р, ир-р-р, ир-р-р" чулося все тихше й тихше, аж поки не затихло зовсім.

Через півгодини, коли дівчина поклала його в кошик і взялася до роботи, маленький Джонні назавжди втратив інтерес до всього, що відбувалося на світі.

1 Грампі — англійською мовою "злюка".