Добрим людям — доброго ранку - Желєзніков Володимир

Я роздягнувся і ліг спати.

— Мені здається, що він весь час був живий,— сказав я,— а загинув тільки вчора.

— Спи, Толю. Перелічи, скільки над нами зірок, і заснеш.

— А ти?

— Мені не заснути, мені зірки вже не допомагають. Я дочекаюся діда.

* * *

Наступного дня я встав рано й подався на риболовлю. Я любив ловити рибу. Правда, я був поганий рибалка, завжди гав ловив, коли починало клювати. Проте я любив ловити рибу. На морі тихо. Сонце. І настрій то веселий, то сумний. Можна подумати про маму, про дядька Костю й про дідуся. Можна порозмовляти з татом. Так, подумки. А сьогодні я придумав написати татові листа. Хай багато кому це видасться дивним, а я однаково напишу. Мені так захотілося написати йому листа, адже я ніколи йому не писав. Напишу й відправлю Льошці.

Льошці можна, він зрозуміє.

Тихо на морі. Сонце яскріє у воді. І ніхто тобі не заважає — що хочеш, те й вигадуй. "Добре, що ми з дядьком Костею любимо море,— подумав я.— І добре, що є такий дядько Костя". Але тата я теж не можу зрадити, і я придумав: буду морським льотчиком.

Коли я повертався, то побачив маму, вона йшла до пристані.

"В Ялту їде,— здогадався я.— У міськвійськкомат. Шукати татових друзів".

Мама була в білій сукні, в яку давним-давно не вбиралася, і в білих черевичках на високих каблуках.

Біля причалу стояв теплохід дядька Кості. Мама зійшла на пірс, і їй назустріч вийшов дядько Костя. Мені дуже кортіло підійти до них, але я чомусь не підійшов. Я сховався за будку квиткової каси й спостерігав за ними. Я майже нічого не бачив, тільки широку спину дядька Кості в білому кітелі.

Потім теплохід відчалив.

Я довго дивився вслід теплоходу, поки той перетворився на маленьку білу блискучу цятку.

На верхній набережній я зустрів загін артеківців. Вони йшли строєм. У білих сорочках з червоними краватками й у коротких синіх трусах. Загорілі. В них був справжній кримський загар — світло-коричневий. Такого загару ніде не зустрінеш.

Чомусь, коли артеківці з'являлися на вулицях Гурзуфа, перехожі зупинялись і дивилися на них. І тепер усі зупинились, і я також зупинився. А вожатий артеківців скомандував, І вони голосно вигукнули: "Усім-усім — доброго ранку!"

Мені дуже подобалось, що вони так вигукували.

Після зустрічі з артеківцями настрій у мене зробився зовсім гарний. Спокійний такий і трошки, трошки сумний, але гарний.