Антігона - Софокл

[148]
Антистрофа 1
АНТІГОНА
Погибла так в горі безмежнім, кажуть,
Гостя з фрігійських гір,
825] Лона Тантала юний цвіт.
Де стрімкий височить Сіпіл,
Враз важкий тягар кам'яний,
Мов плющем, її огорнув,-
Кажуть так люди,-
830] О вічним дощем по скелях
Невпинно сльози її біжать,-
от і мені так
Постелю бог непробудну готує.
ХОР
Це ж богиня й богівське дитя,
А ми — люди і діти людей.
835] Але все ж, і вмираючи, ти
Заслужила великої шани,
Бо дорівнюєш вічним богам
І в земному житті, і по смерті.
Строфа 2
АНТІГОНА
Для чого цей поглум? Ім'ям богів вітчизни!
840] Скоро мене не буде —
Ждать вам недовго.
Рідний мій краю, і ви,
Велеславні краяни! .
Ой леле,
845] Діркейські джерела і славні
В змаганнях гаї фіванські,
У свідки вас кличу — безправно,
Без сліз від друзів, маю навіки йти
Під пагорб похоронний, у цю могилу небувалу.
850] Ой, —я нещасна:
Вже не жити мені між живих,
Між мертвих ще мертвою не ставши.
ХОР
Межу дерзань переступивши,
Об правди вищої престол [149]
855] Спіткнулась тяжко ти, дитино,
Й за батька зазнаєш покуту.
Антистрофа 2
АНТІГОНА
Торкнувсь ти моєї найглибшої скорботи —
Отчої долі злої,
Спільного лиха,
860] Що переслідує рід
Лабдакідів славетних.
Ой леле,
О матері ложе злочинне,
Розділене з власним сином.
865] О шлюб їх нещасний —
від нього
Життя немиле маю бездольна я.
До них тепер у пітьму іду-я, проклята, безшлюбна.
О брате бідний,
870] Нещасливим одруженням ти
Мене, живу, —
з мертвими єднаєш.
ХОР
їм почесть — справа благочестя,
Але й владущих владу все ж
875] Не вільно нам переступати,-
Тебе твоє свавілля губить.

Епод
АНТІГОНА
Без друзів, без плачу і пісень весільних
Іду я, нещасна, в призначену путь
І не побачу ніколи, бездольна, очей
880] Священного в небі світила,-
З друзів ніхто й не оплаче мене,
Не зітхне в жалобі.
Входить Креонт. [150]
КРЕОНТ
Дай перед смертю голосить і плакати —
Цьому й кінця не буде, то звичайна річ.
885] То відведіть же швидше й зачиніть її
У підземеллі темнім, як звелів я вам,
І залишіть одну там. Вільно вмерти їй
Чи живши там, весілля навіть справити.
Ми чисті перед дівчиною будемо,
890] Та цього світа більше їй не бачити.
АНТІГОНА
О темний склепе, мій весільний захистку,
Моя в'язнице й вічне пристановище.
Йду до своїх, що Персефона без ліку
В оселю мертвих прийняла навіки їх.
895] Із них остання і найгірша долею
В Аїд я сходжу, хоч життя й не скінчене.
Та сподіваюсь, мила й там я батькові,
Й тобі я мила буду, рідна матінко,
Й для тебе мила, брате мій улюблений.
900] Коли ви вмерли, я руками власними
Обмила вас, прибрала й узливання вам
Вчинила. Й от за те, що поховала я
Тебе, мій Полініку, маю кару цю,
Хоча розумний всяк би похвалив мене.
905] Коли б була я жінкою та матір'ю
І тіло мужа бачила померлого,
Громадської я волі не порушила б,-
Хіба людських законів не шаную я?
Адже знайшла б я чоловіка іншого,
910] Могла й дитину б іншу я придбати з ним.
Але коли в Аїді й мати, й батько мій,
То я вже брата іншого не матиму.
Тебе ушанувавши, я дотримала
Закон, Креонт же мовить — погрішила я,
Страшний вчинила злочин, о мій братику!
І от мене схопили, і на смерть я йду
Без співів шлюбних, без весільних радощів,
Ні діточок при лоні не голубивши,
Одна, нещасна, друзями покинута,
920] Жива в оселю мертвих я спускаюся.
Який закон богів переступила я? [151]
І як тепер, бездольній, до богів мені
Звертатись? Як шукати в них заступників,
Коли за чин побожний звусь безбожною?
825] Що ж, можу я, коли богам угодно це,
Свою, і потерпівши, визнать помилку.
Вони ж як помилились, то не більше їм
Бажаю зла, аніж від них зазнала я.
ПРОВІДНИК ХОРУ
Не стихає жорстокої бурі порив
930] В цій бентежній душі.
КРЕОНТ
От тому й доведеться ще їм шкодувать,
Тим, що й досі її відвести забарились.
АНТІГОНА
Ой леле! З цих слів я вже чую — моя
Наближається смерть.
КРЕОНТ
935] Подавати облудних не буду надій,
Що не справдиться те, що жахає тебе.
(Виходить).
АНТІГОНА
О країни фіванської місто святе 1
О вітчизни богове безсмертні!
От ведуть вже мене, й повороту нема.
940] Подивіться на мене, старійшини Фів,
На останню із славного роду царів,-
Що терпіти повинна від цих я людей
Лиш за те,
що я гідне пошани шаную.

Стасим четвертий
ХОР
Строфа 1
945] Так Даная колись світло небесне
Вкрила тьмою важких мідноокутих башт.
Пагорб могильний [152]
Став їй замість весільних покоїв.
Славен був її рід, любе моє дитя,
950] Адже лоно її Зевсів скропив дощ золотий.
Але долі страшна влада тяжить над нами,
Сильніше злота і твердинь,
І війська, й чорних кораблів,
Що пінять хвиль морських вологу.
Антистрофа 1
955] Так приборканий був цар едонійський,
Син Дріанта палкий,— сам Діоніс його
В темній печері
Ув'язнив за гордливу зухвалість.
960] В вогкій скелі остиг буйного серця шал,
Цвіт гордливий зів'яв, марність зусиль той зрозумів,
Хто зухвало посмів Вакхову вдасть хулитп,
Хто з рук ним ведених жінок
Вогонь божистий виривав,
Тривожив муз натхненні співи.
Строфа 2
Біля скель голубих між морями-близнятами,
Де стоїть Сальмідес на Босфорі фракійському,
Там сусідній Арес з жахом побачив
Лиш рани замість очей
В юних синів Фенея —
Їх пройняла вістрям веретена
Рука кривава мачухи безжальної,
975] І лиш очниці невидющі
З ясних небес
помсти їй волали.
Антистрофа 2
І ридали бездольні
вони за бездольною,
980] У нещасному шлюбі загиблою матір'ю,
Славна ж родом була, від Ерехтея
Ведучи свій родовід,
В дальніх росла печерах, — [153]
Плекана бур батькових ревінням
985] Дочка Борея, наче бистрий кінь, легка;
Дитя богів, та сиві мойри
Вже перейшли путь їй,— о дитино! .

Епісодій п'ятий
ТІРЕСІЙ
Старійшини фіванські! Ми удвох прийшли,
Та лиш один а нас зрячий, бо дорогу нам,
990] Сліпим, звичайно, поводир показує.
КРЕОНТ
Що ж там нового, старче мій Тіресію?
ТІРЕСІЙ
Скажу, ти ж слів послухай ворожбитових.
КРЕОНТ
Твоїх порад не відкидав ніколи я.
ТІРЕСІЙ
Тому-то й містом так щасливо правиш ти.
КРЕОНТ
895] Ти, признаюсь, багато допоміг мені.
ТІРЕСІЙ
І от на лезо долю ти поставив знов.
КРЕОНТ
В чім справа? Ці слова мене стривожили.
ТІРЕСІЙ
Збагнеш, коли скажу тобі прикмети я.
Сидів одного разу я над урвищем,
1000] Де віщі птиці зграями злітаються.
І раптом дикий чую я пташиний крик,
І гніву й люті повен незбагненної.
Терзають, видно, кігтем один одного,
Й повітря аж дзвенить од крил їх шелесту.
1005] Жахнувшись, хтів над вівтарем палаючим
З вогню я ворожити, та Гефестове [154]
Не спалахнуло полум'я, лиш в попелі
Сочився жир, із стегон опливаючи
Овечих, і димився, і вибризкував,
1010] І жовчі розливалась чорна пасока,
Й біліла кість, від м'яса вже оголена.
Про все оце мій хлопчик розповів мені,
Коли я віщих марно дожидав ознак,
Тож він — вожай для мене, як і я для вас.
1015] Напасть цю терпить місто через вирок твій,
Всі вівтарі в країні й хатні вогнища
Птахи пооскверняли та бездомні пси,
Що трупом Полініковим живилися.
За це боги ні молитов, ні полум'я
1020] Жертовного не хочуть і приймать од нас,
Ознак нам віщим криком не дають птахи,
Густої крові вбитого напившися.
Над цим подумай, сипу. Всі-бо люди ми,
І кожному властиво помилятися.
1025] Хто ж помиливсь, якщо не безрозсудний він
І не пропащий, впавши, не лежатиме,
А встане й тут же помилку ту виправить.
А впертість горда свідчить про убогий ум.
Прости мерцеві і не бий лежачого,
1030] хіба ж то доблесть — убивати мертвого?
Я раджу добре й на добро. А вчитися
В порадників хороших — завжди корисно.
КРЕОНТ
Гей, старче, всі ви, наче ті стрільці, мені
Націлились у груди й віщуваннями
1035] мене не обділяєте, а родичі
Давно вже оцінили й продали мене.
Що ж, наживайтесь, коли так, торгуючи
Електром сардським чи індійським золотом —
З собою їх в могили не сховаєте.
1040] Ні, коли б навіть і орлята Зевсові
Йому в поживу падло це приносили,
То не злякався б і цієї скверни я,
Й не допустив би похорону, знаю-бо —
Богів несила осквернити смертному.
1045] Та наймудріші, старче мій Тіресію, [155]
Ганебно гинуть, якщо задля користі
Словами прикрасять ганебні задуми.
ТІРЕСІЙ
Овва!
Чи розуміє хто з людей, чи знає те?..
КРЕОНТ
Про що ти? Знов загальну скажеш істину?
ТІРЕСІЙ
1050] Наскільки розум вищий за багатства всі.
КРЕОНТ
Настільки і нерозум, мислю, па губний.
ТІРЕСІЙ
А от якраз на це-то і захворів ти.
КРЕОНТ
Не відповім зневажно віщунові я.
ТІРЕСІЙ
То не зневага — віщування лжею зваги?
КРЕОНТ
1055] Всі завжди ласі віщуни до золота.
ТІРЕСІЙ
Властива і тиранам всім корисливість.
КРЕОНТ
Чи не забув, віщуне, з ким говориш ти?
ТІРЕСІЙ
Ні,— знаю, що й царюєш завдяки мені.
КРЕОНТ
Ти мудрий, але любиш і дошкулити.
ТІРЕСІЙ
1060] Мене ти змусиш таємницю викрити.
КРЕОНТ
Що ж, викривай, лише не задля користі.
ТІРЕСІЙ
Невже таким і справді я здаюсь тобі? [156]
КРЕОНТ
Але ж моїх я рішень не зміню проте.
ТІРЕСІЙ
1065] То знай же, небагато перегонів ще
Своїм звичайним колом пройде сонця бог,
Як ти дитя, від лона твого роджене,
Сам мертве мертвим віддаси відплатою
За те, що ти до темряви підземної
Живу спровадив душу так безжалісно.
1070] А сам береш в богів підземних мертвого
Й лишаєш непохованим, збезчещеним.
Ні в тебе цього права, ні в богів нема
Безсмертних, ти вчинив це проти волі їх.
За це на тебе злобні ждуть Еріннії,
1075] Аїда і богів нещадні месниці,
Що за біду бідою відплатять тобі.
Побачиш сам, чи мовлю це підкуплений,
Чи ні. Ще зовсім трохи, і в дому твоїм
Жінок і чоловіків зойк лунатиме.
1080] Гнів повстає на тебе міст околишніх,
Де на тілах синів їх непохованих
Справляли пси, і звірі, й птиці похорон
І вівтарі сквернили трупним смородом.
1085] Ось стріли ті, що в серце, як стрілець, тобі
Я в гніві кидав — ти ж його і викликав,-
Отож від ран болючих не врятуєшся.
Тепер додому, хлопче, відведи мене,-
Нехай навчиться язика притримувать
1090] їв голові набуде більше розуму.
ПРОВІДНИК ХОРУ
Страшне, державче, вирік віщування він.
Та з дня, як на чолі у мене з чорного
Волосся білим стало, добре знаю я:
Ще не було неправди у словах його.
КРЕОНТ
1095] Я теж це знаю й серцем сам збентежений.
Хоч тяжко поступатись, та, противлячись,
Боюсь біди ще тяжчої накликати.
ПРОВІДНИК ХОРУ
О сину Менекеїв. будь розсудливий! [157]
КРЕОНТ
Та що ж робить? Скажи, я рад послухати.
ПРОВІДНИК ХОРУ
1100] іди ж бо, визволь із печери дівчину
І, як належить, поховай померлого.
КРЕОНТ
Так ти вважаєш? Радий поступитися.
ПРОВІДНИК ХОРУ
І то мерщій, державче, не баряться-бо
Швидкі богині на злодумних з карою.
КРЕОНТ
1105] О жах! Хоч тяжко, мушу відмінити я
Свій вирок,— хто б змагався з Неминучістю!
ПРОВІДНИК ХОРУ
Йди й сам зроби, на інших не звіряючись.
КРЕОНТ
Іду негайно.