Антігона - Софокл

Доволі, коли я умру.
ІСМЕНА
Та як же, люба, я без тебе житиму?
АНТІГОНА
Спитай Креонта, що йому годила ти.
ІСМЕНА
550] Чого глузуєш! Це ж бо незаслужено.
АНТІГОНА
Якщо це посміх, то сміюсь крізь сльози я.
ІСМЕНА
То чим тепер я можу послужить тобі?
АНТІГОНА
Рятуй себе, удасться — не позаздрю я. [138]
ІСМЕНА
Невже, нещасна, мук не поділю твоїх?
АНТІГОНА
555] Ти — хтіла жить, я — смерті прирекла себе.
ІСМЕНА
Що в мислях мала, все тобі сказала я.
АНТІГОНА
Ми неоднаково з тобою мислили.
ІСМЕНА
Але з тобою рівно завинили ми.
АНТІГОНА
Мужайсь, тобі ще жити, а моя душа
560] Вже мертва, тож і послужу померлим я.
КРЕОНТ
Вони обидві, мабуть, збожеволіли,
Одна — ось зараз, друга — чи не зроду ще.
ІСМЕНА
Та як, державче, розуму не втратити,
Зазнавши стільки лиха* нездоланного.
КРЕОНТ
565] Ще б пак, коли з лихими робиш лихо ти!
ІСМЕНА
Як я без неї в самотині житиму?
КРЕОНТ
За неї не турбуйся — вже нема її.
ІСМЕНА
Невже ти стратиш наречену синову?
КРЕОНТ
Є ще й багато інших нив для оранки.
ІСМЕНА
570] Але такої близької не знайде він.
КРЕОНТ
Не хочу жінки синові поганої.
АНТІГОНА
Тебе, Гемоне, кривдить батько твій. [139]
КРЕОНТ
Ох, як і ти, і шлюб твій надокучили.
ПРОВІДНИК ХОРУ
Невже в свого ти сина відбереш її?
КРЕОНТ
575] Ні, Аїд скасує це одруження.
ПРОВІДНИК ХОРУ
Ясний, здається, вирок — їй на смерть іти.
КРЕОНТ
Й мені здається. Відведіть негайно їх
У дім мій, стражі. Хай вони під вартою
Обидві там посидять по-жіночому.
580] Тікати-бо й хоробрі намагаються,
Коли Аїд на їх життя чигатиме.
Стражі виводять Антігону й Ісмену.

Стасим другий
ХОР
Строфа 1
Щасливі ті люди, чий вік нещасть не відав!
Ті ж, що дім їх з волі богів похитнувся,
Не уникнуть горя,
аж поки той рід загине.
Фракійським вітром гнані вдаль,
Так морські біжать вали
І з вирової темряви підііодної
Піску виносять накип чорпий,
Аж гудуть від хвиль грізних
І тяжко стогнуть скелі прибережні.
Антистрофа 1
Я бачу — на дім Лабдакідів стародавній
595] Споконвіку падає лихо за лихом,
Гине рід за родом, їх бог невблаганний губить,
І не знайти рятунку їм.
От і парость юну цю —
Едіпового дому промінь сяючий — [140]
Уже й її скосить готовий
Бога тьми нещадний серп —
Безумства жертву й гордої сваволі.
Строфа 2
Зевсе, владу і міць твою
605] Не здолає людська зухвалість,
Ні сон-можновлад,
ні місяців божистих
Незмінно-невтомний хід.
Вічний владар,
старості ти не знаєш,-
На яснім Олімпі
610] Світла твоя оселя,
І в минулім, і в майбутнім
Панує один закон:
Не перейти людині
Шляхами життя
без тягарів недолі.
Антистрофа 2
615] Втіху для багатьох людей
Всеосяжпа дає надія,
А для багатьох —
це лиш пуста омана.
Не ждавши лихих негод,
Раптом ступню
палиш об грань пекучу.
620] Недаремно славне
Мовить прислів'я мудре:
Хто лихе вважає добрим,
Того вже ведуть боги
На манівці безтямні,-
625] Недовго йому
ждать тягарів недолі.
Он виходить Гемон, із потомства твого
Наймолодший. Мабуть, його тяжко смутить
Нареченої доля, судьба Антігони,
І в печалі гіркій
630] Він за шлюбним сумує утраченим ложем?

Епісодій третій
КРЕОНТ
От зараз краще за волхвів дізнаємось.
Мій сину, чи на батька не гнівишся ти .
За вирок для твоєї нареченої?
Чи залишусь я завжди любий синові?
ГЕМОН
635] Я, батьку, твій,— порадами розумними
Мене ведеш ти, і за ними й я іду.
Немає-бо для мене й шлюбу кращого,
Аніж коли ти мною керуватимеш.
КРЕОНТ
Цього ж бо і дотримуй в серці, сину мій,-
640] Все волі батька має поступитися.
Тим-то й радіють люди, коли в домі їх
Дітей слухняних пощастить їм виховать,
Щоб відплатить за лихо вміли ворогу
І шанували друга, як і батько їх,
645] А хто нікчемних наплодив дітей собі,
То що тут скажеш, чи не клопіт матиме
Він з ними й ворогам на посміховище?
Отож не піддавайся примхам, сину мій,
І не губи для чар жіночих розуму.
650] Знай, і в палких обіймах буде холодно,
Якщо в твій дім дружина увійде лиха.
Чи є де лихо гірше, ніж невірний друг?
То краще кинь цю зловорожу дівчину,
Нехай в Аїді знайде жениха собі.
655] Я нині викрив перед усіма її —
Єдину в місті нашім супротивницю,
Ні, брехуном не буду, її страчу я,
Коли б і Зевса, всіх родин заступника,
На поміч звала. Хто з своїм не дасть ладу,
660] Той не здобуде й від чужих слухняності.
Хто в хатніх справах доброчесним виявивсь,
Той справедливим буде й у державі всій.
А хто закон із гордощів порушує
Чи владарями хтів би верховодити,
665] Такого аж ніяк не похвалив би я.
Кого поставить місто, треба слухати [142]
В найменшім — правий чи несправедливий він.
Хто звик коритися владущим, певен я,
При владі ставши, гідно керуватиме,
670] У вихрі бойовому біля тебе він
Надійним стане, доблесним соратником.
Безладдя ж — то найгірше з лих, міста вено
Й держави губить, і доми збезлюднюе
І бойових товаришів утечею
675] Ганьбить, бо тільки ті з біди рятуються,
Хто вмів своїм начальникам коритися.
Отож законів конче слід дотримувать,
Не піддаватись розуму жіночому,
Якщо на те, від мужа краще смерть прийнять,
680] Ніж від жінок нам виявитись слабшими.
ПРОВІДНИК ХОРУ
Наскільки, років тягарем обтяжені,
Судить ми можем, говорив розумно ти.
ГЕМОН
Так, батьку, розум, що боги дарують нам,
То скарб найвищий і дорожчий всіх скарбів,
685] Що справедливо й правильно все кажеш ти,
Не міг би й не зумів я заперечити.
Але ж і в інших, може, доля правди є,
В моєму стані швидше можу знати я,
Що люди кажуть, роблять або ганять що.
690] Ти ж поглядом єдиним наганяєш страх
На тих, хто міг би в чомусь докорить тобі.
Мені чувати нишком вже доводилось,
Як всі у місті цю жаліють дівчину,
З жіноцтва найгіднішу", що ганебно так
695] Загинуть має за славетний подвиг свій.
Вона не допустила, щоб убитий брат
Валявся непохований, став здобиччю
Псам кровожерним, зграям птаства хижого.
Хіба вона не гідна шани світлої?
700] Такі розмови неспокійні чути скрізь,
Мені ж нема, мій батьку, щастя більшого,
Лише б тебе благополучним бачити.
Чи не найбільша гордість сина — батькова
Квітуча слава, а для батька — синова?
Але не думай, що лише в твоїх словах [143]
Є правда, і ні в кого більш нема її.
Кому здається, що лиш в нього розум в,
Й душа, й дар слова, в того, як роздивишся
Насправді, то немає нічогісінько.
710] Бо для людини, хоч би й наймудрішої,
Не сором вчитись і поради слухати.
Ти ж бачив, як у зливу під потоками
Дерева гнуться і рятують віття цим,
А впертий стовбур повінь із корінням рве,
715] Той, хто вітрила надто вже натягує
І в бурю не ослабить, перевернеться
Й дном догори своє закінчить плавання,
Забудь же гнів і відміни цей вирок свій.
Хоч я й молодший, а свою скажу тобі
720] Я думку: добре, як людина розумом
Багата зроду, а якщо не завжди це
Трапляється, то й в іншого послухати
Розумної поради не завадить нам.
ПРОВІДНИК ХОРУ
Якщо дозволиш, слід, державче, зважити
725] її па нього,— добре ви обидва мовили.
КРЕОНТ
Та чи ж мені годиться у літах таких
У юнака такого вчитись розуму?
ГЕМОН
Лиш справедливості. Хай молодий ще я —
Тут не на вік, на діло слід дивитися.
КРЕОНТ
730] Чи діло — шанувати заколотників?
ГЕМОН
Злочинців шанувати не прошу тебе.
КРЕОНТ
А в неї що ж, нема цієї хворості?
ГЕМОН
Ніхто б у цілих Фівах не сказав цього.. [144]
КРЕОНТ
То місто має вже мені наказувать?
ГЕМОН
735] Невже не бачиш — як дитя говориш ти?
КРЕОНТ
Чи не чужим я мушу править розумом?
ГЕМОН
Хіба то місто, що один правує в нім!
КРЕОНТ
Кому ж належить місто? Не державцеві?
ГЕМОН
От гарно керував би ти пустелею!
КРЕОНТ
740] За цю ти жінку, бачу, побиваєшся.
ГЕМОН
Якщо ти — жінка, то за тебе дбаю я.
КРЕОНТ
Який негідник! Що ж, ти проти батька йдеш?
ГЕМОН
Бо бачу, справедливість ти порушуєш.
КРЕОНТ
Не тим, що бережу своєї влади честь?
ГЕМОН
745] Не бережеш, богів-бо не шануєш ти.
КРЕОНТ
О нрав злочинний, ще й підвладний женщині!
ГЕМОН
Та все ж не скажеш, що служу лихому я. —
КРЕОНТ
У тебе кожне слово лиш про неї все.
ГЕМОН
І про тебе, і про мене, й про богів усіх. [145]
КРЕОНТ
750] Але з живою з нею не одружишся.
ГЕМОН
Умре вона — то й інший з нею теж умре.
КРЕОНТ
То ти, зухвальцю, ще мені й загрожуєш?
ГЕМОН
Чи то ж загроза — марному перечити?
КРЕОНТ
В повчаннях марних слізно ти розкаєшся!
ГЕМОН
755] Не будь ти батько, зрік би: нерозумно вчиш.
КРЕОНТ
Жіночий рабе, не плети дурниць мені!
ГЕМОН
Сам мовиш, мови ж інших ти не слухаєш.
КРЕОНТ
Невже? Та не на радість, от клянусь тобі
Олімпом, лаєш ти мене зухвало так.
760] Гей, приведіть негідницю! Нехай вона
Вмре на очах у свого нареченого.
ГЕМОН
Ні, так не буде, і не сподівайсь цього,
Не тільки на очах моїх не вмре вона,
Але й тобі вже більш мене не бачити —
765] Шукай десь інших друзів для безглуздь оцих.
ПРОВІДНИК ХОРУ
Державче, в гніві швидко він пішов кудись —
В такому віці — небезпечний горя шал.
КРЕОНТ
Нехай іде, занадто веледумний він,-
Але дівчат цих не урятувать йому.
ПРОВІДНИК ХОРУ
770] Невже обох скарати смертю маєш ти? [146]
КРЕОНТ
Ні, тільки не безвинну,— правду кажеш ти.
ПРОВІДНИК ХОРУ
Якою ж смертю іншу ти каратимеш?
КРЕОНТ
В пустелі кину, де й слідів людських нема, '
Живою у печері кам'яній замішу,
775] Не більш лишивши їжі, ніж потрібно це,
Щоб пляма скверни міста не торкнулася.
Хай, лиш Аїда із богів шануючи,
Благає, може, він од смерті визволить,
А ні, то хай сама переконається,
780] Що шанувать тих, що в Аїді, марний труд.

Стасим третій
ХОР
Строфа 1
О Ерос, ти — славен в боях!
О Ерос, ти — всіх підкоряєш!
Ти в юної діви тихо
На лицях ночуєш ніжних,
785] По лону хвиль
плаваєш ти
й ходиш в лісних дебрях.
Не уникне тебе
жоден з безсмертних,
790] Всі люди, добі підвладні,
шалом горять нестримним.
Антистрофа 1
Не раз серця гідних людей
Ти на ганьбу вабив негідну,
І зараз братів ти рідних
795] В лихій ворожнечі губиш.
Та ніжна млость в діви з очей
все подолать владна,-
То одвічний закон
радощів шлюбних, [147]
800] То шал нездоланно-буиний
ігр Афродіти знадних.
ПРОВІДНИК ХОРУ
Вже несила й закони мені шанувать,-
Як погляну на все це, то, мов з джерела,
Сліз потоки нестримні біжать із очей:
805] Не в весільні покої — до вічних осель
Незворотно іде Антігона.

Епісодій четвертий
Комос
Строфа 1
АНТІГОНА
В останню путь, рідного краю люди,
Нині відходжу я.
Сяйво сонця востапне зрю —
Під сумний Ахеронта плеск
810] До осель похмурих мене
Вже веде, безшлюбну, Аїд,
І не співають
Гімнів мені весільних,
У вічній пітьмі для мене вже
ложе готове,
Навіки я — Ахеронта дружина.
ХОР
Чи не в славі й пошані тепер
Ти в оселю померлих ідеш?
Не недуги убили тебе,
820] де удари меча бойового,
Ти одна ж ще живою зійшла
До померлих в Аїд добровільно.