Коли час лише починався - Янг Роберт Франклін
— Нічого, крихітко, — заспокоїв її Карпентер, — це можна. І ти теж можеш допомогти, якщо хочеш. Маленький вогник незабаром розрісся у велике полум'я, забарвивши стіни печери спочатку в багровий, а потім в яскраво-червоний колір. Карпентер відкоркував три банки сосисок і три пакети булочок і показав своїм підопічним, як нанизують сосиски на загострену паличку і смажать їх на вогнищі. Потім він продемонстрував, як потрібно класти підсмажену сосиску на булочку і приправляти її гірчицею, маринадом і нарізаною цибулею. Можна було подумати, що він навстіж розкрив перед цими дітьми чарівне вікно в країну чудес, яка раніше ним і не снилася. Від їх колишньої серйозності не залишилося і сліду, і за наступні півгодини вони спорудили і винищили по шість бутербродів на кожного. Скіп так розходився, що мало не впав у вогнище, а на губах Марсі розквітла, нарешті, та сама посмішка, яка пробивалася весь день, і такою сліпучою виявилася вона, що полум'я вогнища в порівнянні з нею зблідло.
Потім Карпентер приготував какао в кухонному відсіку Сема, і тепер для завершення бенкету не вистачало лише смажених каштанів. Він подумав: а що, якщо його ділова помічниця поклала і цей делікатес в хвостовий відсік Сема серед інших запасів? Малоймовірно, але він все ж таки вирішив подивитися — і, до своєї великої радості, виявив цілу коробку. Він знову влаштував невеличке дійство, за яким діти стежили, роззявивши роти. Коли перші каштани підрум'янилися до золотисто— коричневого кольору, у Скіпа очі ледь не вискочили з орбіт. А Марсі просто стояла і дивилася на Карпентера так, мов він тільки що сказав: "Хай буде світло!", і настав перший в світі день. Сміючись, він вийняв каштани з вогню і роздав дітям. — Скіпе! — обурено сказала Марсі, коли той засунув всю свою порцію в рот і проковтнув єдиним махом.— Як ти поводишся? Сама вона їла зі всією можливою витонченістю, вихованою правилами хорошого тону. Коли з каштанами було покінчено, Карпентер вийшов з печери і приніс три великі оберемки лаврових і кизилових гілок для підстилки. Він показав дітям, як розстелити їх на підлозі печери і як покрити їх ковдрами, які він дістав з хвостового відсіку Сема. Скіпу подальших запрошень не було потрібно: після бурхливої діяльності і ситної вечері він повалився на ковдру, ледве встигнувши її розстелити. Карпентер дістав ще три ковдри, накрив однією з них Скіпа і обернувся до Марсі. — Ти теж виглядаєш втомленою, крихітко. — Ні, нітрохи, містере Карпентер. Ні крапельки. Я ж на два роки старше за Скіпа. Він ще маленький.
Дві ковдри, що залишилися, він згорнув в якусь подобу подушок і прилаштував їх біля вогню. На одну всівся сам, на іншу сіла Марсі. Весь вечір з-за меж захисного екрану раз у раз доносилися ревіння, ричання і бурчання; тепер їх змінили ще страшніші звуки — здавалося, поруч гуркотить велетенська асфальтодробилка. На стінах печери відчайдушно затанцювали відблиски полум'я. — Схоже, що це тиранозавр, —сказав Карпентер.— Напевно, зголоднів і вирішив закусити парочкою струтиомімусів. — Тиранозавр, містере Карпентер? Він описав їй цього хижого ящура. Вона кивнула і щулилася. — Ну так, — сказала вона.— Ми зі Скіпом одного такого бачили. Це було після того, як ми перепливли річку. Ми... ми причаїлися в кущах, поки він не пройшов повз. Які у вас, на Землі, є жахливі створіння, містере Карпентер
— В наші часі їх вже немає, — відповів Карпентер.— Тепер у нас зовсім інші створіння — від одного їх виду тиранозавр пустився б тікати, мов переляканий кролик. Втім, особливо скаржитися не доводиться. Правда, наша технічна розпуста обійшлася нам не дешево, зате завдяки ньому ми отримали і дещо корисне. Подорожі в часі, наприклад. Або міжпланетні польоти. У цей момент асфальтодробилці, мабуть, трапився особливо-міцний шматок асфальту, і до того ж, судячи з немислимих звуків, якими вона вибухнула, всередині у неї щось зламалося. Дівчинка присунулася до Карпентера.
— Не бійся, крихітко. Тут боятися нікого — через наше захисне поле не проб'ється навіть ціла армія ящурів. — А чому ви звете мене крихтою, містере Карпентер? У нас так називається сухий і жорсткий маленький шматочок хліба. Він розсміявся. Звуки, що доносилися з-за меж захисного поля, стали слабкішими і затихли вдалині — мабуть, ящір попрямував в інший бік.
— На Землі це теж називається крихтою, але нічого образливого тут немає. Річ не в цьому. Крихітками у нас ще називають дівчат, які нам подобаються.
Наступило мовчання. Потім Марсі запитала: — А у вас є дівчина, містере Карпентер?
— Та загалом немає. Я б так сказав: є одна, але її я, образно виражаючись, обожнюю здалека. — Не схоже, щоб вам від цього була багато радості. А хто вона така?
— Моя головна помічниця в Північноамериканському палеонтологічному товаристві, де я працюю, міс Сендз. Її звуть Елейн, але я ніколи не називаю її ім'я. Вона наглядає за тим, щоб я нічого не забув, коли вирушаю в минуле, і встановлює перед стартом час і місце по часоскопу. А потім вона і ще один мій помічник, Пітер Детрайтес, чергують, готові прийти мені на допомогу, якщо я перешлю їм банку консервованої зайчатини. Розумієш, це наш сигнал лиха. Банка якраз такого розміру, що її може перекинути в часі палеонтохід. А заєць в нашій мові асоціюється зі страхом. — А чому ви обожнюєте її здалека, містере Карпентер?
— Розумієш, — задумливо відповів Карпентер, — міс Сендз — це тобі не проста дівчина, вона не така, як всі. Вона холодна, байдужа — як богиня, розумієш? Втім, навряд чи ти можеш це зрозуміти. Загалом з такою богинею просто не можна поводитися так само, як із звичайними дівчатами. З нею треба знати своє місце — обожнювати її здалека і покірливо чекати, коли їй надумається над тобою змилуватися. Я... я до того її обожнюю, що при ній зовсім боюся і втрачаю дар мови. Можливо, потім, коли я познайомлюся з нею ближче, справа піде інакше. Поки що я знайомий з нею три місяці.
Він замовк. Сережки-балакалки у вухах Марсі блиснули в світлі вогнища — вона повернула голову і ласкаво поглянула на нього. — В чому справа, містере Карпентер? Заснули? — Просто задумався. Якщо вже на те пішло, три місяці — не так вже мало. За цей час цілком можна зрозуміти, полюбить коли-небудь тебе дівчина чи ні. Міс Сендз ніколи мене не полюбить — тепер я точно знаю. Вона навіть не погляне на мене зайвий раз без особливої потреби, двох слів мені не скаже, хіба що це надзвичайно потрібно. Отже якщо навіть я вирішу, що досить обожнювати її здалека, зберуся з силами і зізнаюся їй в почуттях, вона, ймовірно, тільки розсердиться і прожене мене геть.
— Ну, не зовсім же вона божевільна, містере Карпентер! — обурилася Марсі.— Не може цього бути. Як їй не соромно? — Ні, Марсі, ти нічого не розумієш. Хіба може такій красуні сподобатися нікому непотрібний пройдисвіт на зразок мене? — Нічого собі пройдисвіт, і до того ж нікому непотрібний! Знаєте, містере Карпентер, по-моєму, ви просто не знаєтеся на жінках. Та якщо ви скажете їй, що її кохаєта, вона кинеться вам на шию ось побачите!
— Ти романтик, Марсі. У справжньому житті так не буває. Він встав. — Ну гаразд, панночко, не знаю, як ви, а я втомився. Закінчимо на цьому?
— Якщо хочете, містере Карпентер. Вона вже спала, коли він нагнувся, щоб укрити її ковдрою. Якийсь час він стояв, дивлячись на неї. Вона обернулася набік, і відсвіт полум'я впав на коротко підстрижене яскраво-жовте волосся у неї на шиї, забарвивши його в золотаво-червоний колір.
Йому згадалися весняні поля, усіяні жовтцями, і тепле чисте сонце, що сповіщає про те, що настав росяний ранок... Поглянувши, чи добре влаштований Скіп, він підійшов до виходу з печери і виглянув назовні. Як тільки тиранозавр віддалився, зі своїх укриттів повилазили більш дрібні істоти, що ховалися. Карпентер розгледів химерні контури декількох орнитоподів; біля пальмового гаю він помітив нерухомого анкілозавра; він чув, як по обидві сторони захисного поля шастають ящури. З доісторичних небес світив місяць, чимось трохи несхожий на той місяць, до якого він звик. Різниця була в кількості метеоритних кратерів: через 79.062.156 років їх стане набагато більше. Незабаром він зрозумів, що хоча все ще дивиться на місяць, але більше його не бачить. Замість цього у нього перед очима стояло вогнище, а біля багаття — дівчинка і хлопчик, які з захопленням смажать каштани. "І чому це я не одружився і не завів собі дітей? — раптом подумав він.— Чому нехтував всіма хорошими дівчатами, які мені зустрічалися, і все тільки заради того, щоб в тридцять два роки безнадійно закохатися в чарівну богиню, якій цілком байдуже, існую я на світі чи ні?
Звідки це я узяв, що гострі відчуття, які отримуєш від всіляких пригод, кращі за спокійне розмірене життя, коли ти когось любиш і хтось любить тебе? Чому вирішив, що наводити лад в історичних і доісторичних часах важливіше, ніж навести лад у власному житті? Чому думав, що самотня мебльована кімната — це і є фортеця, гідна справжнього чоловіка, а випивки в напівтемних барах з розвеселими дівчатами, яких на ранок вже не пам'ятаєш, — це і є справжня свобода? І який це я можу знайти у минулому скарб, щоб він міг зрівнятися зі скарбами, від яких я відмовився в майбутньому?.."
Стало прохолодно. Перш ніж улягтися, він підкинув хмизу у вогонь. Він довго лежав, прислухаючи, до тріскотіння полум'я, і дивлячись, як грають відблиски на стінах печери. З доісторичної пітьми на нього золотими очима поглядав ящір. Вдалині почувся крик орнітопода. А поряд з ним, оточені глибокою мезозойською ніччю, рівно дихали на своїх ліжках з гілок і листя двоє дітей. Врешті-решт він заснув.
III.
Наступного ранку Карпентер, не втрачаючи часу, зібрався в дорогу. Марсі і Скіп були готові на все, аби залишитися в печері подовше, але він пояснив їм, що якщо вони сидітимуть на місці, викрадачі без проблем їх виявлять, і тому краще ніде надовго не затримуватися. До цих пір діти чудово розуміли все, що він говорив, так само як він розумів все, що говорили вони; але цього разу щось не ладналося — він ніяк не міг домогтися, щоб до них це дійшло. Дуже може бути, що вони просто не хотіли покидати печеру. Так або інакше, їм довелося це зробити — після того, як в крихітній туалетній кімнатці Сема були здійснені ранкові обмивання, а в кухонному відсіку був приготований щільний сніданок з яєчні з беконом.
