Чорний Пітер - Конан Дойл Артур

Чого ще можна бажати?

— Хіба ваше витлумачення охоплює всі деталі справи?

— Безперечно. Мені відомо, що молодий Неліген прибув у готель Бремблтай того дня, коли стався злочин. Він приїхав нібито для того, щоб пограти в гольф. Його кімната знаходилась на першому поверсі, і він міг піти з готелю, коли йому заманеться. Тієї ночі він пішов у Вудменс Лі, зустрівся з Пітером Кері в його хатині, полаявся з ним і вбив його гарпуном. Потім, нажаханий тим, що накоїв, він вибіг з хатини, загубивши по дорозі записну книжку, яку приніс із собою, щоб розпитати Пітера Кері про оті цінні папери. Ви, мабуть, помітили, що деякі з них у записнику було позначено хрестиками, а інші, їх переважна більшість, позначок не мають. Ті, що з хрестиками, було продано на Лондонському ринку, а інші, очевидно, ще залишались у Кері, і молодий Неліген, як він сам признався, дуже хотів одержати їх назад, щоб справедливо розрахуватися з кредиторами свого батька. Після втечі він якийсь час не наважувався знову підійти до хатини, але зрештою присилував себе зробити це, щоб роздобути потрібні йому відомості. Просто й зрозуміло, хіба не так?

Холмс посміхнувся й похитав головою.

— Здається мені, Гопкінсе, що ваша версія має один недолік, бо таке, як ви розповіли, взагалі неможливе за самою своєю природою. Чи ви пробували проштрикнути тіло гарпуном? Ні? Ну й ну, любий сер, ви повинні звернути неабияку увагу на цю деталь. Мій друг Вот-сон міг би повідати вам, що я провів цілий ранок у відповідних вправах. Це не дуже легко зробити, тут потрібна дужа й натренована рука. Адже удар капітану було завдано з такою силою, що гарпун глибоко увігнався в стіну. Чи можете ви припустити, що цей анемічний юнак здатний на такий страшний удар? Чи є він тим чоловіком, який глупої ночі кружляв ром з Пітером Кері? І чи саме його профіль бачили за дві ночі до вбивства? Ні, ні, Гопкінсе, ми повинні пошукати когось страшнішого.

Поки Холмс говорив, обличчя детектива дедалі більше видовжувалось, його надії й честолюбні плани гинули в нього на очах. Але він не хотів відмовитись від своєї позиції без боротьби.

— Ви не можете заперечити, містере Холмсе, що Неліген був там тієї ночі. Це доводить його записник.

Я вважаю, що зібрав достатньо доказів, щоб передати справу до суду, навіть якщо ви знаходите в ній вразливі місця. Крім того, містере Холмсе, я свого злочинця зловив. Що ж до вашого "когось страшнішого", то де він?

— Як на мою думку, він зараз піднімається нашими сходами,— спокійно відповів Холмс.— Мені здається, Вотсоне, буде непогано, якщо ви триматимете ваш револьвер напохваті.— Він підвівся й поклав на приставний столик аркуш паперу, на якому було щось написано.— Тепер ми готові,— додав він.

Знадвору долинула розмова, почулись хрипкі голоси, потім місіс Хадсон відчинила двері й оголосила, що троє чоловіків питають капітана Безіла.

— Впускайте їх по одному,— сказав Холмс.

Першим увійшов маленький кругленький, мов яблуко, чоловічок з червонястими щоками й пишними сивими бакенбардами. Холмс вийняв з кишені листа.

— Ваше ім'я? — спитав він.

— Джеймс Ланкастер.

— Мені дуже шкода, Ланкастере, але місце вже зайнято. Ось вам півсоверена за те, що ми вас потурбували. Пройдіть-но в оту кімнату й почекайте кілька хвилин.

Другим був довготелесий худющий чоловік з гладким волоссям і запалими щоками. Його звали Х'ю Петтінс. Він також дістав відмову, півсоверена й наказ почекати.

Третім претендентом на місце виявився чоловік з примітною зовнішністю. Його люте бульдожаче обличчя було наче взято в раму зі сплутаної чуприни і такої самої бороди, з-під навислих густих і кошлатих брів світились сміливі чорні очі. Він привітався й став на моряцький манір, крутячи в руках кепку.

— Як вас звуть? — спитав Холмс.

— Патрік Керне.

— Гарпунер?

— Так, сер. Двадцять шість рейсів.

— З Данді, гадаю?

— Так, сер.

— І згодні йти на дослідницькому судні?

— Так, сер.

— Скільки хочете платні?

— Вісім фунтів на місяць.

— Можете стати до роботи негайно?

— Як тільки одержу спорядження.

— Документи з вами?

— Так, сер.

Він видобув з кишені пачку пожмаканих і заяложених паперів. Холмс переглянув їх і повернув назад.

— Ви саме той, хто мені потрібен,-мовив він.— Ось тут на столику контракт. Підпишіть його — і справу залагоджено.

Моряк перевальцем перейшов кімнату і взявся за ручку.

— Тут підписати? — спитав він, зсутулившись над столом.

Холмс схилився над його плечем і непомітним рухом просунув свої руки вперед, до рук гарпунера.

— Достатньо,— мовив він.

Я почув дзенькіт сталі й ревіння розлюченого бика. Наступної миті Холмс і моряк, учепившись один в одного, покотились по підлозі. Моряк мав величезну силу навіть у наручниках, які Холмс так спритно замкнув у нього на зап'ястках. Він, мабуть, швидко подужав би мого друга, якби ми з Гопкінсом не кинулись йому на допомогу. І тільки коли я притиснув цівку свого револьвера до моряцької скроні, він нарешті зрозумів, що його опір марний. Ми зв'язали йому ноги мотузкою і підвелися з підлоги, ледве переводячи подих.

— Я просто мушу вибачитись перед вами, Гопкін-се,— сказав Шерлок Холмс.— Боюсь, що омлет уже холодний. А проте решта вашого сніданку повинна сподобатись вам ще більше, коли зважити на те, що ви довели свою справу до переможного завершення.

Стенлі Гопкінсу від здивування одібрало мову.

— Не знаю, що й казати, містере Холмсе,— нарешті вихопилось у нього, і він страшенно почервонів.— Здається, я поводився як дурень від самісінького початку. Тепер я розумію: ви майстер, а я тільки учень, і цього мені ніколи не слід забувати. Навіть зараз, коли я бачу, що ви зробили, я не розумію, як це вам вдалося і що воно означав.

— Добре, добре,— добродушно обізвався Холмсі— ми всі вчимося на своєму досвіді, а наука для вас цього разу полягає в тому, що ніколи не слід випускати з уваги альтернативних варіантів. Ви так захопились молодим Нелігеном, що навіть не згадали про Патріка Кернса, який навмисне вбив Пітера Кері. розмову перебив хрипкий голос моряка.

— Слухайте сюди, містере,— сказав він,— я не скаржусь на те, що ви дали волю рукам, але мені хотілось би, щоб ви називали речі своїми іменами. Ви кажете "навмисно вбив Пітера Кері", а я кажу "вбив Пітера Кері", і в цьому вся різниця. Може, ви мені не вірите, може, думаєте, ніби я плету небилиці?

— Аж ніяк,— відгукнувся Холмс.— Ми охоче вислухаємо все, що ви збираєтесь сказати.

— Говорити мені багато не треба, і, богом присягаюсь, кожне моє слово — правда. Я знав Чорного Пітера, і коли він схопився за ніж, я миттю вдарив його гарпуном, бо розумів, що одному з нас не жити. Ось так він і вмер. Можете називати це навмисним убивством. Та хоч би там як, а мені краще вмерти із зашморгом на шиї, аніж з ножем Чорного Пітера в серці.

— Як ви туди потрапили? — спитав Холмс.

— Я розповім вам усе з початку. Тільки посадіть мене, щоб мені легше було говорити. Це трапилось у тисяча вісімсот вісімдесят третьому році, в серпні. Пітер Кері був хазяїном "Морського однорога", а я — запасним гарпунером. Ми виходили з пакової криги, повертаючись додому, вітер був зустрічний, цілий тиждень лютував шторм, що йшов з півдня, ось тоді ми й підібрали маленьке суденце, занесене на північ. На ньому був всього лише один чоловік, до того ж не моряк. А команда суденця вирішила, що воно піде на дно, сіла в шлюпочку й пішла до норвезького берега. Я так гадаю, що всі вони потопились. Ну, ми взяли його на борт, цього чоловіка, вони з капітаном довго балакали в його каюті. Всього багажу, з яким ми підняли того чоловіка на борт, було 'одна коробка з білої бляхи. Наскільки я знаю, ім'я того чоловіка ні разу не було названо, а на другу ніч він зник, наче його й не було. Тоді оголосили, що він або сам кинувся, або впав за борт — тієї ночі шторм був страшний. І тільки один чоловік знав, що з ним сталось, і цим чоловіком був я, бо на власні очі бачив, як капітан схопив його за ноги біля кісточок і перекинув через леєр, і трапилось це темної ночі посеред нічної вахти за два дні до того, коли ми побачили вогонь маяка на Шетландських островах.

Ну, я тримав язик за зубами і чекав, що буде далі. А коли ми прийшли в Шотландію, все було приховано, ніхто ні про що не питав. Випадково загинув якийсь невідомий та й край, хіба кому діло починати слідство? А незабаром Пітер Кері покинув службу, і минуло багато років, перш ніж я його знайшов. Я здогадався, що він пішов на такий вчинок заради бляшаної коробки, заради того, що в ній було. Тепер, думаю, він мені заплатить, щоб я не розтуляв рота.

Де він живе, я дізнався від одного моряка, якого зустрів у Лондоні, й приїхав сюди вичавити з нього дещицю. В першу ніч він поводився досить розважливо і готовий був дати мені стільки, що я на все життя здихався б від моря. Ми мали визначити суму через дві ночі. Коли я прийшов, він уже був п'яний на три чверті й у гидкому настрої. Ми сіли й почали пити, балакаючи про давні часи, але що більше він пив, то менше подобався мені вираз його обличчя. Я помітив на стіні гарпун, думаю, він мені може стати в пригоді ще до того, як ми домовимось. А потім він сказився, взявся мене клясти, аж слина летіла, по очах видно, що вб'є, а в руках уже тримає ніж. Та не встиг він витягти той ніж з піхов, як я пришпилив його гарпуном. Господи, як він заверещав! Його обличчя досі не дає мені спати. Я стояв там, а навколо мене лилась його кров. Я трохи почекав, але все було спокійно, і до мене знову повернулось самовладання. Роздивився навколо — бачу, на полиці бляшана коробка. Я мав на неї такі ж права, як і Пітер Кері, отож я взяв її й подався геть з хатини. І наче якийсь дурень, забув на столі свій капшук для тютюну.

А зараз я розповім вам про найдивовижнішу річ у всьому цьому ділі. Ледве я встиг вийти з хатини, аж раптом почув, що хтось іде, і сховався в кущах. Підійшов крадькома якийсь чоловік, зайшов у хатину, закричав, наче здибався з привидом, і так накивав п'ятами, що тільки я його й бачив. Хто то був і чого хотів, не знаю. Що стосується мене, то я відмахав десять миль, сів на поїзд у Танбрідж Уеллс і приїхав у Лондон — усіх обвів навколо пальця.

Ну, коли я подивився в коробку, то побачив, що грошей там катма, чогось іншого теж немає, а тільки папери, які я не наважився продавати.