Похорони Мами Ґранде - Маркес Габріель Гарсіа

Все, про що вона мріяла, сидячи на балконі в спекотній задусі, здійснилося тепер, коли прогриміли сорок вісім хвалебних пісень, в яких найвищі особи, що стали символами цілої епохи, віддали належне її пам'яті. Навіть сам Верховний Первосвященик, який був їй в передсмертному маренні, ніби летить в золотій кареті над садами Ватикану, здолав за допомогою пальмового опахала тропічне пекло і вшанував своєю високою присутністю самий урочистий похорон на землі.

Простий люд, очманівши від споглядання настільки небувалої процесії, не міг почути пожадливого лопоту крил у порога панського будинку, коли в результаті галасливої сварки іменитих осіб найвідоміші з них винесли на своїх плечах катафалк з труною Великої Мами. Ніхто не розрізнив грізної тіні стерв'ятників, яка повзла слідом за траурним кортежем по розпеченим вуличкам Макондо. Ніхто не помітив, що після цієї процесії на вулицях залишилися смердючі птичі покидьки. Ніхто не підозрював, що племінники і племінниці, нахлібники і любимчики Великої Мами, та й її слуги, ледь дочекавшись винесення тіла, кинулися піднімати підлоги, зривати двері, ламати стіни, словом — ділити родовий будинок. Зате майже всі до одного почули гучний подих полегшення, що пронісся над натовпом, коли після двотижневих молитов і дифірамбів величезна свинцева плита лягла на могилу.

У декого, хто при тому присутній, вистачило розуму і здогадки зрозуміти, що вони стали свідками народження нової епохи.

Верховний Понтифік, який виконав свою велику місію на грішній землі, міг тепер злетіти душею і тілом на небеса. Президент республіки міг тепер розпоряджатися державою на власний розсуд, Королеви всього сущого і майбутнього могли виходити заміж по любові, народжувати дітей, ну а простий люд міг натягувати москітні сітки, де йому зручніше — в будь-якому куточку володінь Мами Гранде, тому як сама Велика Мама, єдина з усіх смертних, хто міг тому опиратися і хто раніше мав на те необмежену владу, почала вже гнити під вагою свинцевої плити.

Головне було — скоріше відшукати того, хто сів би на лавочку біля воріт будинку і розповів все, як є, щоб його розповідь став яскравим уроком і викликала сміх у всіх прийдешніх поколінь і щоб маловіри, всі без винятку, знали цю історію, бо в середу вранці, не приведи Господи, повинні прийти старанні двірники, які назавжди зметуть все сміття після похорону Великої Мами.