Корабель приречених - Крупкат Гюнтер
Крім того, життя і майно знатних пасажирів охоронятиме достатня кількість агентів. Ми не хочемо скандалу і, як бачите, про все подумали…
— Про все подумали… — повторив екселенц. У куточках його рота промайнула іронічна посмішка. — Похвально! Але чи не можуть певні елементи, читаючи в газетах сенсаційне повідомлення про те, що на "Титаніку" збирається таке блискуче товариство, вбачати в цьому щасливий випадок, єдиний в своєму житті? Йдеться, звичайно, не про дрібних злодіїв, сер Брюс.
Він поклав папку на камін і вийняв з ока монокль.
Ісмей струсив попіл з ситари.
— Ви маєте на увазі удар, так би мовити, вищого класу? Пробачте, екселенц, але, на мій погляд, це все-таки занадто смілива думка, — відповів він.
— А коли така смілива думка, незважаючи ні на що, все ж у когось виникне?
— Тоді мої агенти викриють злочинця і перешкодять йому здійснити свої плани.
— Отже, ви вважаєте, що такі побоювання зайві?
— Відверто кажучи, так.
Екселенц підійшов до вікна. В старому парку поміж кущами з набряклими бруньками стояв туман.
— У вас чудова здібність розвіювати сумніви, любий Ісмей. В цьому, безперечно, криється таємниця ваших успіхів. Але цього разу я не можу поділити вашого оптимізму. Справа стосується дуже багатьох людей. Таку велику відповідальність не можуть узяти на себе ні ви, ні компанія. Я доручу Скотленд-ярду забезпечити охорону пасажирів під. час першого рейсу всіма засобами, які є в їх розпорядженні.
— Скотленд-ярду? — підхопився з місця обурений сер Брюс. Його честолюбство було глибоко ображене. Скотленд-ярд хазяйнуватиме на його судні? Це вже занадто.
Екселенц заспокійливо підняв руку.
— Безперечно, ваші люди — досвідчені агенти, сер Брюс. Але я не бачу нічого поганого в тому, що кілька найкращих чиновників нашої кримінальної поліції приєднаються до них. Можливо, ви ще дякуватимете мені за це.
Президент мовчки знизав плечима і проковтнув досаду. Заперечувати було б нерозумно, він знав це добре.
Екселенц швидко підійшов до Ісмея і подивився йому прямо в очі.
— Крім нас з вами і командного складу судна, про ці заходи не повинен знати ніхто!
— Ясно! — промовив сер Брюс, схиливши голову.
І знову екселенц став люб'язним господарем. Він узяв келих вина.
— Вип'ємо за "Титаніка", короля морів! За найшвидкохідніше судно в світі!
ЛОРД ЕДВАРД ХАКСЛІ
Опівдні в залах і кабінетах галереї Бріссот стояла дрімотна тиша. Час від часу було чути тільки шепіт, легеньке покашлювання та рипіння паркету під ногами небагатьох відвідувачів, що проходили повз довгий ряд картин.
— І що тут за повітря! Наче в музеї! — пихтіла огрядна леді Ерлігтон, дістаючи, з сумочки флакон.
Леді Хернет повернула свою довгу гусячу шию і оглянула зал. Вона була обурена.
— Слово честі, добрячка Мервіл могла б вигадати щось цікавіше, ніж ця благодійна виставка картин молодих живописців. Влаштувала б краще базар чи якийсь вечір. Там принаймні хоч людей побачиш.
— Кому що подобається. Сама по собі ідея непогана, моя люба. Наша мила Мервіл вбиває одночасно двох зайців: протегує так званому новому мистецтву і допомагає біднякам. Дуже похвально і по-діловому. Хіба не так?
Леді Ерлінгтон обернулася до свого чоловіка, який ішов з лордом Хернетом слідом за дамами.
— Джоель, уже час снідати. Я помираю з голоду.
Сер Джоель глянув на годинник.
— Справді, вже пізно. Гадаю, треба підкріпити естетичні почуття доброю закусочкою. Яка ваша думка, лорд Хернет?
— Цілком згоден. З мене досить цієї сучасної мазанини.
Невеличка компанія, на ходу вітаючи посмішками знайомих, попрямувала до виходу. Леді Ерлінгтон торкнула приятельку рукою й очима показала їй в бік невеликого залу, де були виставлені гравюри на дереві. Там на плющовому дивані сиділа у вільній позі молода жінка. Сонячне проміння, що пробивалося крізь штору з вікна напроти, падало на її вродливе обличчя, прикрите вуаллю. Поряд з нею сидів елегантний юнак.
— Графиня Вудбері, — прошепотіла леді Ерлінгтон. — Як завжди, з лордом Хакслі. Сьогодні вранці я зустріла їх біля Роттен Роу, коли вони поверталися з прогулянки. Це просто скандал!
— Ну, який там скандал? Хіба ви, моя люба, відмовилися б од залицянь красуня Едварда Хакслі? — запитала леді Хернет, відкриваючи в нещирій посмішці великі вставні зуби. — Він привабливий мужчина.
— Досить вам! Йому ж тільки двадцять сім років, — заперечила леді Ерлінгтон, не звернувши уваги на вільний жарт леді Хернет, — а Вудбері тридцять. Як може заміжня жінка її кола і віку так безсоромно бігати за чужим, та ще й молодим чоловіком!
— Ви думаєте, що вона бігає за ним?
— А ви, люба, не думаєте? В цьому немає сумніву. В Лондоні всі дівчата й заміжні жінки закохані в лорда Едварда. В один прекрасний день усе це може скінчитися нечуваним скандалом. Або якийсь ревнивий чоловік пристрелить красуня Едварда, або два суперники кинуться один на одного, або…
— Ради бога, облиште, люба! Хіба не можна якось запобігти нещастю?
— Запобігти? У вас добре серце. Тоді треба вислати цього Адоніса з Лондона. Але зробити це не так легко. Рід Хакслі один з найстародавніших у країні.
— Старий Хакслі повинен вплинути на сина своїм авторитетом.
— Це неможливо! Він зовсім не виїжджає з свого замка в Уельсі: зайнятий дуже важливою справою — розведенням троянд, — не без іронії зауважила леді Ерлінгтон.
Дами вже наблизилися до залу гравюр. Пройти, не привітавшись, було незручно. Вони з явним задоволенням завернули до молодої пари. Лорд Хернет і сер Джоель рушили за ними, сповнені почуття власної гідності.
— На які, власне, кошти живе лорд Едвард? — тихо запитав сер Джоель.
Лорд Хернет посміхнувся.
— На мільйони свого батька.
— Я чув, ніби в молодого Хакслі дуже великі борги.
— При таких витратах; як у нього, це не дивно. Але не осуджуватимемо його. Ми теж були колись молодими. Правда ж? До речі, Ріта Вудбері справді чарівна.
— Ви не боїтесь, що ці слова може почути ваша дружина? — посміхаючись сказав Джоель.
Графиня Вудбері і лорд Едвард з виразом холодної ввічливості на обличчях чекали зустрічі, проте це не перешкодило леді Ерлінгтон вилити на них цілий потік слів.
— Моя люба графине, ми дуже раді, що зустріли вас тут. Добрий день, лорд Едвард! Як великодушно з вашого боку витягти в світ нашу чарівну Ріту. Граф заклопотаний страйком шахтарів і йому, звичайно, ніколи. Це жахливо!
— Лорд Едвард пояснював мені техніку різьблення по дереву, — відповіла графиня, дивлячись прямо в бігаючі очі обох дам.
— О, це цікаво, — втрутилася в розмову леді Хернет і здивовано повела очима по стінах, наче тільки тепер побачила картини. — Тоді просто нечемно заважати вам…
Вона безсоромно глянула на лорда Хакслі. Той вклонився із звичайною світською посмішкою.
— Високошановна леді Хернет, я був би щасливий при нагоді передати вам свої скромні знання в галузі сучасного мистецтва.
— Мені? Правда? — проворкувала вона.
— Ви вже оглянули виставку?
— Ми ситі нею по зав'язку, — незадоволено буркнув лорд Хернет, ясно даючи зрозуміти, що він помітив недвозначний погляд своєї дружини.
Графиня Вудбері посміхнулась.
— Ми якраз зібралися виходити, — сказала леді Ерлінгтон. — Ми просто захоплені! Яка чудова ідея виникла в герцогині Мервіл — влаштувати виставку сучасного мистецтва на користь бідних художників.
Сер Джоель витяг годинника. Це був знак кінчати розмову. Гаряче запевняючи, що незабаром вони знову побачаться, обидві жінки^розпрощалися і поспішили до виходу. Чоловіки рушили за ними, і їхні думки вже цілком переключилися на їжу.
Лорд Едвард подивився їм услід.
— Сьогодні, як на зло, нам зустрічаються найзавзятіші плетухи.
— Не будьте дитиною, Едварде, нехай собі потішаться, — промовила графиня.
Зітхнувши, вона відкинулася на червоні подушечки і ніжно глянула на молодого лорда з-під опущених вій. Він стояв перед нею у світло-сірому костюмі з рожевою гвоздикою в петлиці модного піджака, злегка спираючись на тростину з індійського бамбука і трохи схиливши голову, вкриту густим чорним волоссям. Лорд не відзначався якоюсь особливою красою, але в його блакитних очах ховалася дивна чарівна посмішка, проти якої не могла встояти жодна жінка. Ця посмішка була його хворобою, як одного разу жартома поскаржився він друзям.
— Едварде, — прошепотіла графиня. — Завтра я їду в свій маєток. Ви не могли б супроводжувати мене? Я така самотня…
— Можливо, Ріто, — відповів лорд, і його звична посмішка, наче блискавка, пройняла її. Та в цю мить лордові зовсім не хотілося посміхатися. Думки його були десь далеко звідси, якась турбота поклала суворі зморшки навколо рота.
— Що з вами, Едварде? Ви не такий, як завжди. Я помітила це ще ранком у парку.
— Заспокойтеся. Нічого зі мною не сталося. Пробачте мою неуважність, — відповів він, втупивши очі в золотий з вензелем набалдашник тростини.
— Ні, ні, Едварде. Не крийтесь від мене. Що вас пригнічує?
— Я засмучений тим, Ріто, що побачу вас тільки завтра вранці, — відповів юнак посміхаючись і нахилився до графині.
Ріта схопила його руку і притисла до себе.
— Едварде, ми повинні бути обережні.
— Обережні?
Не відриваючи від нього погляду, вона провела рукою по своєму палаючому обличчю і опустила вуаль.
— Мені пора.
Лорд Хакслі провів її до екіпажа, потім сів у свою коляску і поїхав у клуб.
Едвард недовго затримався в клубі — внутрішній неспокій, що мучив лорда цілий день, погнав його додому.
— Пошта була, Джеме? — запитав він слугу, коли той брав у нього капелюх, тростину й пальто.
— Так, сер. Вона на письмовому столі.
— Нікого не приймати, — наказав лорд Хакслі.
Зайшовши в кабінет, Едвард щільно причинив за собою двері. Погляд його відразу впав на невелику купку листів. Едвард нервово схопив їх. При цьому обличчя його вкрилося зморшками, на ньому з'явився вираз безпорадності, очі гарячково блищали.
Переглядаючи листи, молодий лорд відкидав їх один за одним. Запрошення, рахунки, рекламні прейскуранти… Нарешті знайшов те, що так нетерпляче ждав: довгастий конверт із знайомим гербом. Полегшено зітхнувши, Едвард сів у крісло.
Батько відповів. Тепер усе буде гаразд. Кілька секунд він розглядав почерк на конверті, твердий і прямий, як старий Хакслі. Думкою полинув у минуле. Перед очима постало дитинство: батько серед улюблених квітів у парку старого родового замка Фолькінгшіра, хвора мати, очі якої завжди сповнені прохання й докору, він сам, маленький хлопчик, що бігає з собаками по затінених стежках парку.
Ёдвард надірвав конверт, розгорнув лист і почав швидко читати:
"Любий Едварде!
Я кілька разів уважно прочитав твого досить докладного листа.
