Зачароване скло - Джонс Діана Вінн

Ендрю відвернувся від нього та спробував зафіксувати свій спантеличений розум замість містера Брауна на вікні в його задніх дверях. Зелене для Сташ, блакитне для Шона, оранжеве для місіс Сток, жовте для Рольфа, червоне для містера Стока. Ні, панель, яка йому дійсно була потрібна була фіолетовою, із обличчям, яке могло бути Тарквіновим. І ще йому потрібне інше вікно у сараї…

Гроіл, ймовірно, побачив, що Ейдан у халепі. Він здійнявся у полі зору, біля пивного намету та промаршував до Ейданового вогнища, височиючи над усіма іншими на полі. Він увірвався поміж істот, що стовпилися поза вогнищем та топтався крізь них. Перше, що зрозумів Ейдан, що це шипіли ступні Гроіла, коли Гроіл схопив Ейдана та підняв його на руках. Це будо дивне почуття. Воно повернуло Ейдана назад у часи, коли він був достатньо малим, щоб Бабця носила його. Але він робив усе, щоб загасити вогонь, перш ніж Гроіл тяжко обгорить. Він знав, що ступні Гроіла як шкіра, але все ж! І там був бідолаха Рольф, який стрибав та верещав.

Ейдан відчув дзижчання Гроілових грудей, коли той кричав:

— Залиште його у спокої! Він мій друг! – Він повертав Ейдана туди і сюди, щоб до того не дотягнулися Охоронці та пазуристі пальці мереживних людей.

"Як мені загасити вогонь?", відчайдушно розмірковував Ейдан. "Зробити закляття задом на перед, чи що?"

У той же час, Ендрю, із думкою, твердо зафіксованою на двох вікнах, проштовхався крізь край натовпу та промарширував сходами на платформу. Містер Браун повернувся, щоб спостерігати за ним, із обмірковуванням, коли Ендрю переступив яскраво-червону фігуру Ронні Стока – який почав повертатися, із незначним стоном — повз пані у капелюхах та підійшов до вікарія.

— Вибачте, — ввічливо сказав він та вийняв мікрофон з рук вікарія. – Я повинен сказати, — пояснив він, коли нишпорив у задній кишені своїх джинсів, шукаючи клаптик паперу, якого відірвав від старого коміксу, що читав Ейдан. Проблема була у тому, що він був вимушений знову одягти окуляри, щоб прочитати. Одразу, як він це зробив, то побачив Тарквіна, що зараз стояв у низу сходів, з тривогою дивлячись на нього, і містера Брауна, що поступово почав підходити до нього.

Дуже сильно сподіваючись, що це спрацює, Ендрю проігнорував їх обох. Він підняв мікрофон до рота та клаптик паперу до очей та прочитав дивні слова, які він написав дуже давно, коли був Ейданового віку.

Слова не гуділи так, як голос вікарія. Вони виходили з гучномовця як гуркіт грому та як призиви далекої труби. Всі інші шуми потонули у них. Усі на полі: люди та істоти, були змушені завмерти, прикривши руками вуха. Коли Ендрю закінчив говорити, була повна тиша. Абсолютна тиша.

У цій тиші, Ендрю відчував, як магія тече з вічності всередину, щоб зосередитися на двох фіолетових панелях скла, у двері та на даху сараю. Це принесло результат. Величезний дуб за Мелстоун Хаузом, здавалося Ендрю, заворушився, а потім підняв своє гілля. Він накопичив гілки, наповнені зигзагами блискавок. Навколо нього прокотився грім. Несучи грозу у гіллі, величезне дерево направилося до поля та Фестивалю. Здається дорога зайняла віки. Ендрю стояв, почуваючись, ніби пройшла година, відчуваючи, що грозове дерево йде, з бурею, що кружляє у його куполі, та енергія спалахує крізь коріння. Але також здавалося, що воно було тут за мить.

Воно просувалося по полю, пройшовши крізь Гроіла, Ейдана та Рольфа, залишаючи випалену траву позаду та кільце наляканих істот на колінах. Воно прокрокувало крізь натовп та попрямувало до Тарквіна. Тарквіновий рот відкрився у тихому крику болі.

— О ні, — сказав Ендрю. – Він не достатньо великий. У нього і так достатньо болі. – Його голос у мікрофоні додав до грози гуркіт по полю.

Але величезний дуб просто залишив Тарквіна. Він метнувся крізь натовп на платформу і став частиною вже самого Ендрю. ТЕПЕР ГОВОРИ, сказало дерево.

Ендрю відчув, що здіймається навіть вище за Гроіла. Він був могутнім стовбуром, величезним крученим гіллям, гілочками блискавок та тисячею листя, що тріщало від сили. Його розум гримів. Він бився, щоб віднайти голос, який зрозуміли би люди. Він бився, щоб віднайти свій власний мозок. Це був тендітний людський оберт у розумі, але він віднайшов його та чіплявся за нього. Він вказав пальцем, чи, можливо, гіллям на містера Брауна, зараз майже поруч із ним на платформі.

— Мандрівний король, — прогримів він, — ви харчувалися на цьому полі занадто довго. Візьміть свій почет та своїх дружин та почет ваших дружин та повертайтеся у свою власну країну та живіть там у мирі. Не намагайтеся забрати це поле собі. – Він віднайшов Мейбл Браун у місці, відгородженому мотузкою, та Тітанію, десь біля надувного замку, та хитнув своє листя, вказуючи на них теж. – Зараз йдіть!

Вони пішли. У них не було вибору. Із дивним порожнистим стогоном, усі створіння швидко піднялися у повітря у три димчасті завихрення. Тітанія була із ними та Мейбл Браун та, останній з усіх, із презирливим криком чистого роздратування, містер Браун. Як упавше листя на вітру, вони закручувалися у спіраль геть та геть, із печальними криками та протестами, коли неслися. Ендрю думав, що бачив, як всі три їх завихрення занурилися у боці Мел Тампу та зникли.

"Оттепер це дивно", подумав він. "Звідси я навіть не можу бачити Мел Тамп!"

Це змусило його усвідомити, що закінчилось його перебування великим дубом. Дуб залишив його зарядженим та збільшеним. Він знав, що більше ніколи не буде повністю таким як був раніше.

Для всіх інших це виглядало, як величезна блакитно-фіолетова блискавка вдарила біля Ейдана та Рольфа, послідкувавши за якою майже миттєво заревів гром. Тоді пішов дощ, тяжкими білими стержнями, перемішаний із чимось, схожим на град. Майже всі побігли уритися під наметами. Місіс Сток підняла свою велику парасольку. Поле звільнилося від усіх крім тих, хто був у місці, відгородженому мотузкою та на платформі.

Тоді дощ зупинився. Жовте сонячне світло палало у траві та на вологих, паруючих поні та забруднених вигадливих сукнях. Капелюхи на платформі капали. На полі, Ейдан струсив своє співуче та намокле волосся та намагався прочистити окуляри. Він стояв на колінах у колі випаленої, із запахом копчення, трави. Не було жодних ознак Гроіла. Ейдан був нещасний через це. Було зрозуміло, що коли Ендрю відіслав усіх істот геть, він мав відіслати і Гроіла, і Ейдан втратив друга. Але Рольф все ще був тут, із випаленим низом, з однієї сторони, та намагався кульгати на всіх чотирьох лапах. Рольф, дуже обережно, кульгаючи винюхував розтоплену срібну грудку поруч.

— Залиш це, Рольф, — сумно сказав Ейдан. – Це лише мій талісман. Блискавка вдарила у нього, але я гадаю він мені не знадобиться.

На платформі, Ендрю ввічливо віддав мікрофон вікарію та нахилився допомогти Ронні Стоку стати на ноги. Крім того, що Ронні промок до нитки, здається інших пошкоджень не було.

— Яка була буря! – сказав він Ендрю. – Дякую. Ви той хлопець Хоуп, з Мелстоун Хаузу, так? Радий познайомитися.

Коли Ронні встав, вони вдвох із Ендрю спотикалися об речі, що хрустіли. Платформа була вкрита впавшими жолудями. Ендрю знову нахилився та зібрав жменю, але здавалося, більше ніхто жолудів не помітив. Вікарій роздратовано стукав по мікрофону і не отримував жодного звуку. Той, здавалося, зламався.

"Як мій комп'ютер, коли отримує заряд магії", подумав Ендрю, ховаючи жолуді у кишеню.

— Нічого, — бадьоро сказав Ронні Сток. – Я звик кричати на вершників на моєму кінному заводі. – Він із зарозумілим виглядом пройшов до центу платформи та прокричав, — Пані та панове! – Коли достатня кількість людей виринула з наметів, він прокричав знову, — Пані та панове, я збирався виступити із промовою, але у зв'язку із погодою, я думаю буде доречним просто об'явити, що цей Фестиваль повністю відкритий. Дякую.

Група, дещо тремтячи, з'явилася з пивного намету та почала грати. Ронні подивився повз них через поле, туди, де Сніжок, який котився по землі, заплутавшись у вологій блакитній тканині.

— Хто-небудь, врятуйте мого коня! – проревів він.

Сташ намагалася. Проблема була у тому, що Сніжок зовсім не сприяв їй. Сташ ніколи б не поставила коня на ноги, якби дехто не підійшов та не допоміг їй підняти коня.

— Дякую, тато, — видихнула вона, думаючи, що це був Тарквін. Але коли вона пригледілась, це був хтось дуже схожий на Тарквіна, але без бороди. – О, — сказала вона. – Вибачте. У будь-якому випадку дякую.

— Немає за що, — сказав Пак та зник поруч із каруселлю.

Ендрю спокійно зістрибнув униз, із платформи та пішов до Тарквіна, якій був білий як простирадло.

— Давайте повернемося до мене додому, — сказав Ендрю. — Я зараз уходжу. Ви виглядаєте так, ніби Вам треба випити.

— Я би випив чашку чаю, — визнав Тарквін. – У мене жахливий головний біль, тож мені треба. Що то була за штуковина?

— Краще не питати, — сказав Ендрю. Коли вони удвох пішли до Ейдана. – Хочеш залишитися? – запитав Ендрю.

— Ні, — сказав Ейдан. – Гроіл зник. Але гадаю, я вимушений залишитися. Рольф не може ходити.

На щастя, у той момент підійшов містер Сток, який котив тачку, у якій відпочивав овочевий дирижабль.

— Я підвезу пса, — сказав він. – А ви тримайте це. – Він підняв великого кабачка та здавалося хотів передати Ендрю. Потім до нього дійшло, що Ендрю зараз був занадто важливо могутнім, щоб нести продукти. Натомість він обернувся та кинув могутній овоч до Ейданових рук. Той був дуже важкий та, все ще, цілком неушкоджений.

Рольф із найбільшим полегшенням заліз у тачку, де він лежав та лизав лапи, і вони відправилися додому. Вони пройшли повз місіс Сток, яка витрушувала парасольку.

— Тріксі та Шон порвали обидві її подушки, — сказала вона їм. – Також хороша річ! Побачимося у понеділок, Професор.

Вони підійшли до Сташ, яка люто розривала блакитну попону зі Сніжка.

— Уходите? – сказала вона. – Я також, коли відведу Сніжка назад у стайні. Думаю, він потягнув мускул. Ронні може просто піти назад пішки, і так йому і треба! Серйозно, що за дурня він з себе клеїв! — Вона зупинилася, із блакитним козирком із шипом у руках. – Думаєте, тут ще хто-небудь знає, що трапилося насправді?

— Сумніваюся, — сказав Тарквін. – Я не бачу, нікого, хто б вірив, що бачив велетня, не кажучи вже про всіх інших істот.