Зачароване скло - Джонс Діана Вінн

– Наскільки я пам'ятаю, зазвичай спочатку йде процесія із групою та люди у вигадливих сукнях. Запис до змагань має бути в середині дня. Містер Сток буде возити свої овочі більшість ранку. Він майже спустошує весь город для цього.

Ейдан встав навшпиньки та побачив ще більше наметів за живоплотом та натяки каруселі, яку монтували. Раптом він схвилювався через цей Фестиваль. Він ніколи не був на жодному. Виглядало на те, що там має бути весело.

Щодо іншого, їхня прогулянка у цей день пройшла без пригод. Вони знайшли місце на дорозі до Мелтону та турнікет, що вів до тієї ж, ледь помітної, стежки, якою вони йшли вчора. Коли у них виникали сумніви щодо того, де кордон, Рольф знаходив його для них. Ніде не було жодних ознак Гроіла. Ендрю припустив, що Гроіл можливо спить від великої кількості їжі, яку він вчора з'їв. Ейдан сподівався, що так і було. Він сподівався, що Гроіл старанно перебуває у своєму маленькому та важкому стані та добре заховався.

Коли вони йшли додому стежкою для візків, Ендрю зітхнув та сказав:

— Залишився лише один відрізок на завтра і він проходить, якось, біля земель Менору. Я голосую за те, що ми спробуємо обійти його стороною, не перетинаючи колючі дроти містера Брауна. Це повинно бути можливим. Він не міг перегородити все навкруги ним. Зможеш нам допомогти у цьому, Рольф?

Рольф підняв очі та кивнув. Він думав про вечерю.

— А не хочете зробити своє поле-піклування більшим? — запитав Ейдан.

— Можливо, — сказав Ендрю. Але я не збираюся дозволити містеру Брауну перемогти нас. Швидше, Ейдан. Я хочу добратися додому перш ніж Сташ піде.

Сташ чекала на них, кажучи, що вже почала розбиратися із папками і продовжить завтра. Шон також чекав. Він хотів, щоб Ендрю пішов подивитися на сарай, і побачити, як той виглядає всередині, оскільки Шон закінчив. Він розмахував двома руками та виглядав так благально, що Ендрю одразу ж пішов, не знімаючи свої чоботи.

Опинившись усередині, він стояв та дивувався. Місце світилося. У різнокольоровому світлі з вікна, різьблені стіни світилися медовим кольором, а на них маленькі істоти визирали з-за буйства завитків, листя та квітів, а народ, схожий на людей, здавалося, танцював у лінії, яка звивалася туди і сюди і поміж інших різьблень, вгору та вниз по кожній стіні. Шон потрудився та вичистив підлогу також. Ендрю припускав, що вона з бетону, але насправді вона була з плитки медового кольору, потрісканій та старій, але все ще гарній. Таким чином, косарка, яка знаходилася на середині підлоги, виглядала повністю недоречною. "Я маю знайти інше місце, де поставити її", думав Ендрю, поки казав Шону, яку чудову роботу тож виконав.

Шон сяяв, а потім подивився із тривогою.

— Що Ви хочете, щоб я робив зараз, Професор? – сказав він.

Намагаючись не залишити бруд з чобіт на плитці, Ендрю вивів Шона на двір. Він вказав на чортополох, кропиву та маленькі рослини ожини, що пробивалися та скупчувалися біля основи стіни. Стіни були з цегли, вкриті старою побілкою.

— Можеш очистити все від бур'янів, — сказав він Шону, — а тоді вкрий стіни білою фарбою. Це місце – каплиця, як ти колись сказав мені, і воно повинно виглядати назовні так само, як і у середині.

Шон виглядав заспокоєним. Як бачив Ендрю, Шон боявся, що користь від нього на цьому закінчилася і Ендрю звільнить його.

— Я зроблю це завтра, Професор, — сказав Шон. – Я вже майже закінчив робота. Для Фестивалю, — пояснив він, оскільки Ендрю виглядав спантеличеним.

— Добре. Чудово, — сказав Ендрю та виявив, що додає, — і після цього у тебе буде сотні інших завдань всередині будинку.

Шонові руки щасливо махали, коли він уходив.

Наступного ранку він досить запізнився.

— Не спав половину ночі, закінчуючи робота, — пояснив він, коли прибув із місіс Сток, яка також запізнилася.

— Я дам тобі роботів! – сказала вона. – Я піднялася у п'ять, щоб причепити ціни на мій старий одяг. І я хотіла би, щоб ти не підбадьорював Тріксі, Шон. Від цієї її інтермедії я почуваюся хворою.

Ендрю не звернув на це уваги. Він розмовляв із Сташ та чекав поки Ейдан взує його другі найкращі чоботи. Ейдан взувався повільно. Його ноги боліли та на лівій ступні майже з'явився пухир. Він дивувався, чи все це бродіння є добрим для нього. Але Рольф та Ендрю були повні рішучості закінчити останній відрізок кордону, тож Ейдан зітхнув та пішов з ними.

Він повеселішав, коли вони йшли поруч із футбольним полем. Зараз воно було у прапорцях. Якби він визирнув з-за нових воріт, він міг би побачити платформу на іншому кінці, прикрашену прапорцями та червоним килимом.

— Я з великим нетерпінням чекаю на цей Фестиваль, — сказав він Ендрю. – До цього часу я жодного не відвідував.

Ендрю завмер. Він не вважав, що Фестиваль має щось спільне із ним або Ейданом. Він пам'ятав, як сильно нудився, коли дідусь з року в рік брав його милуватися Призовими Овочами містера Стока.

— Тобі можливо не сподобається, — сказав він.

— О, я знаю, що сподобається, — сказав Ейдан. – Мені потрібні будуть гроші?

Ендрю зітхнув.

— Є вхідний внесок, — сказав він, — і всі прилавки та атракціони коштують грошей. Добре. Я відведу тебе.

Радість вела Ейдана більшість виснажливого ранку, поки він та Ендрю та Рольф обережно йшли біля масивних котушок колючого дроту містера Брауна. Їх було так багато, що, місцями, вони були змушені продиратися, а у інших місцях виявляли, що затиналися у кропиві та у пазуристих ожинах, які були майже такі ж погані, як і дроти. Погода була гаряча та сіра, здається, ідеальні умови для мошок, комарів та ґедзів. Коли, на півдорозі, вони присіли на ланч, їх повністю покусали, навіть Рольфа. Решту шляху, Рольф весь час присідав, щоб сильно та голосно чухатися.

До того часу, Ейдану вже не подобалося. Вчорашній майже-пухир розвинувся у повний-пухир, великий, м'який та болісний. Він відчував, як на другій ступні росте інший. У той момент вони вже йшли по дорозі, тому що обороні споруди містера Брауна перегородили проміжок між нею та болотистими місцями, і Ейдан відчув велике полегшення, коли вони прибули до провалля у дорозі, і він знав, що вони закінчили.

Ще більшим полегшенням було побачити Воллі Стока, який гнав корів на поле, біля дороги. Воллі помахав Ендрю та підійшов. Він хотів порозмовляти, як завжди. Ейдан вдячно присів на траву, поруч із Рольфом, який чухався, поки Воллі казав Ендрю, яку жахливу ціну Комітет Фестивалю має заплатити за оренду надувний замок і які ненадійні деякі люди з Ярмарку.

— І що зробив містер Браун із вашим лісом? – зрештою запитав Воллі. Здавалося, це було саме те, що він підійшов сказати. – Я думав це був ваш ліс.

— Мій і є, — сказав Ендрю.

— Ну, тоді вам краще зазирнути у нього, — сказав Воллі. – Зараз там усе у колючих дротах. Чоловік із псом видворив мене звідти, коли я йшов забрати вівцю, що зачепилася за дріт.

— Що?! – якусь мить Ендрю був такий розлючений, що не міг говорити. "Який був сенс", думав він, "плентатися точно вздовж кордону, коли містер Браун спокійно розширявся та забирав з середини?" . – Давай Ейдане, — коротко сказав він. Він помахав Воллі та рушив довгими, злими кроками до лісу, із Рольфом, стрибаючим спереду та Ейданом, кульгаючим позаду.

Вони вийшли на поле із вівцями. Рольф майже досяг лісу, коли Ейдан із гуркотом зачинив ворота за собою. Ендрю, на середині поля, міг бачити, що ліс був заповнений блідими котушками дроту між деревами. Він вилаявся.

Сірий пес, що гарчав, вискочив з-за дерев та кинувся до Ендрю. Він рухався прямо на нього, і Ендрю знав, що пес збирається атакувати. Він стояв, шкодуючи, що у нього немає палиці. Але його чоботи були досить огрядні. Він припустив, що зможе вдарити пса ногою.

Глава 15.

Перш ніж Ендрю зміг подумати, що робити, або навіть поворухнутися, Рольф помчав з краю лісу та кинувся на сірого пса. Повітря наповнилося гарчанням, бурчанням та хрипким гавкотом – всіма шумами серйозної бійки псів. Золоте тіло та сіре, каталися клубком по траві.

Ейдан забув про пухир та побіг.

— Ні, Рольф! – кричав він. Він лише добре пам'ятав, які товсті мускули у того сірого пса і слині на його жовтих іклах. Не вбачалося справедливим, що Рольф помре захищаючи Ендрю. Але він пробіг лише зо десять ярдів, коли жовте тіло, що боролося біля лісу, розчинилося у пляму, а тоді у маленького хлопчика, що чіплявся до спини сірого пса, тримаючи його за вухо та могутньо б'ючи кулаком по голові.

Сірий пес завив від болю та потяг хлопчика, при цьому він крутив своїми величезними плечима. Тоді він також став туманом. Він розкрутився у Охоронця, у його рваному піджаку та у в'язаному капелюсі, звиваючись, пірнаючи, щоб задушити Рольфа своїми великими вузлуватими руками. Але цього разу Рольф знову був псом, огризаючись в руках Охоронця. Охоронець вихопив руки та прилаштовувався вдарити Рольфа ногою по голові. Рольф ухилився від ноги, що розмахнулася, та знову став хлопчиком. А Охоронець став тоді псом, огризаючись та підбираючись до голих ніг Рольфа.

Ейдан тупотів уперед, відверто зачарований битвою пес-кулак. Вони були чоловіком, хлопчиком, жовтим псом, сірим псом, хлопчиком, знову чоловіком, майже швидше ніж Ейдан міг думати. Ендрю обережно кружляв біля них, шукаючи нагоди вдарити сірого пса по голові. Але перетворення були зашвидкі, щоб він міг віднайти ціль. Гарчання, хрипкий гавкіт та крики були жахливі.

— Давай, Рольф! — задихався Ейдан. – Схопи його!

Коли він сказав це, битва закінчилася. Охоронець знову виріс у чоловіка, із великим чоботом витягнутим назад, щоб вдарити Рольфа, як тільки жовта пляма Рольфа стане псом. Але замість цього, жовта пляма розчинилася у хлопчика. Як хлопчик, Рольф побіг на Охоронця, із опущеною головою, та люто вдарив його у живіт. Охоронець вимовив:

— Ва! – ніби його дихання залишило тіло, тоді перекинувся на спину. Ендрю побачив свій шанс та, досить безсовісно, підбіг та вдарив Охоронця по в'язаному капелюху. Декілька разів. Допомогло те, що він більше не думав про Охоронця як про людину.

— Забирайся геть! – проревів він. – Забирайся зараз же!

Охоронець перетворився у заляканого, здивованого пса. Ендрю пригрозив вдарити його знову, але Охоронець не чекав. Він заховав схожого на батіг хвоста між опуклими задніми ногами та полетів стрілою у ліс.