💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Зарубіжна література » Пошуки абсолюту - Оноре де Бальзак

Пошуки абсолюту - Оноре де Бальзак

Читаємо онлайн Пошуки абсолюту - Оноре де Бальзак

Сумним був цей день, усі мали, зажурений вигляд, усі намагалися відігнати від себе похмурі думки або стримували сльози. То був не просто від'їзд, а вигнання. Та й усі відчували інстинктивно, яким приниженням було для батька отак прилюдно визнати крах своїх задумів, влаштовуючись на службу і покидаючи рідний дім у вже похилому віці. Але в його поведінці відчувалася велич, як у поведінці Маргарити — твердість; здавалося, з благородним смиренням відбуває він покуту за помилки, яких наробив, скоряючись своєму непогамовному генію. Наприкінці вечора, коли батько з дочкою лишилися наодинці, Валтасар, який весь день був ніжним і турботливим, ніби в найкращі дні свого патріархального життя, простяг Маргариті руку і сказав їй голосом лагідним і водночас сповненим невтішної туги.

— Задоволена ти своїм батьком?

— Ви гідні його,— відповіла Маргарита, показавши на портрет Ван-Клааса.

Вранці наступного дня Валтасар у супроводі Мюлькіньє піднявся в лабораторію, мабуть, для того, щоб попрощатися з надіями, які він плекав і які знову й знову оживали, коли він розпочинав новий дослід. Зійшовши на горище — можливо, востаннє — пан і слуга обмінялися засмученим поглядом. Валтасар довго дивився на прилади, над якими так довго ширяла його думка — кожен був пов'язаний для нього із спогадом про якісь пошуки або досліди. З журливим виглядом звелів він Мюлькіньє випустити отруйні гази та кислоти, заховати якнайдалі одну від одної речовини, від сполучення яких міг статися вибух. Уживаючи всіх цих заходів остороги, він гірко нарікав на свою долю — ніби засуджений до смертної кари, що готується зійти на ешафот.

— Ось дуже важливий дослід,— мовив він, зупинившись біля чаші, в яку були занурені обидва дроти від вольтової батареї,— і слід би дочекатися його результату. Якби він удався — страшно навіть подумати! — мої діти не вигнали б мене з дому, адже тоді я кинув би до їхніх ніг алмази. А ось сполука вуглецю й сірки,— провадив він, розмовляючи сам із собою,— де вуглець грає роль позитивного електрода; кристалізація має початись на негативному, і, розклавши вуглець, ми тут-таки кристалізували б його.

— Звичайно, кристалізували б! — підхопив Мюлькіньє, дивлячись на хазяїна захопленим поглядом.

— Адже на цю сполуку діє струм від вольтової батареї,— помовчавши, вів далі Валтасар,— який має спричинити...

— Якщо накажете, пане, я ще підсилю його...

— Ні, ні, треба лишити його таким, як він є. Незмінність і час — необхідні умови для кристалізації...

— Чорт забери! Ну то дамо їй час, цій кристалізації! — вигукнув слуга.

— Якщо температура знизиться, сірчаний вуглець утворить кристали,— казав далі Валтасар, супроводжуючи уривчастими, неясними фразами міркування, що уже склалося в його свідомості в чіткій і завершеній формі.— Але якщо дія струму відбуватиметься за певних обставин, досі мені невідомих... Слід би поспостерігати... можливо... Та про що це я думаю? Про хімію нам слід забути, друже, ми їдемо до Бретані наглядати за збиранням податків.

Клаас квапливо покинув лабораторію і спустився вниз, щоб узяти участь у останньому сніданку в сімейному колі, на який було запрошено П'єркена та де Соліса. Поспішаючи покласти край своїй науковій агонії, Валтасар попрощався з дітьми і разом з дядьком сів у карету, вся родина провела його до воріт. Коли Маргарита, тамуючи в душі розпач, обняла батька, і він прошепотів їй на вухо: "Ти добра дочка, і я ніколи на тебе не гніватимусь!" — вона перебігла через двір, сховалася у вітальні, уклякла навколішках там, де померла мати, і звернулася з палкою молитвою до Бога, просячи, щоб Він дав їй снагу для тяжких трудів у її новому житті. Коли сестра і брат, Еммануель і П'єркен повернулися, провівши поглядом коляску, аж поки вона зникла з очей, Маргариту вже укріпив внутрішній голос, який проник їй у саме серце і в якому вона розчула схвалення ангелів і подяку матері.

— Що ж ви тепер робитимете, мадмуазель? — запитав П'єркен.

— Рятуватиму родину,— відповіла вона просто.— Ми маємо у Веньї близько тисячі трьохсот арпанів землі. Я збираюся розкорчувати їх, розділити на три ферми, спорудити необхідні для господарювання на тих землях будівлі, віддати їх у оренду і сподіваюся, що через кілька років, якщо ми будемо ощадливі й виявимо терпіння, кожному з нас,— і вона показала на сестру й брата,— дістанеться по фермі в чотириста з лишком арпанів, які згодом даватимуть до п'ятнадцяти тисяч франків річного прибутку. Моєму братові Габрієлю залишиться цей дім і записані на нього цінні папери державної скарбниці. Крім того, ми згодом повернемо батькові його маєтність вільною від зобов'язань, сплативши його борги коштом наших прибутків.

— Але ж для цього, дорога родичко,— сказав нотар, приголомшений розважливістю Маргарити та її розумінням справ,— вам треба понад двісті тисяч франків — щоб розкорчувати землі, збудувати ферми, купити худобу... Де ви візьмете стільки грошей?

— Ось тут для мене починаються труднощі,— сказала вона, поглядаючи то на нотаря, то на де Соліса.— Просити грошей у дідуся я не смію, адже він і так вніс заставу за батька!

— Ви маєте друзів! — вигукнув П'єркен, раптом усвідомивши, що панночки Клаас були все ж таки дівчатами на порі вартістю принаймні на п'ятсот тисяч франків кожна.

Еммануель де Соліс подивився на Маргариту з глибокою ніжністю. А П'єркен, собі на лихо, навіть у своєму ентузіазмі передусім залишився нотарем.

— Так от, я й пропоную вам ці двісті тисяч франків,— провадив він.

Еммануель і Маргарита обмінялися поглядом, ніби мовчки радячись, і П'єркенові все стало ясно. Фелісія густо зашарілася — з радості, що П'єркен виявив великодушність, як їй і хотілося. Вона поглянула на сестру, і Маргарита здогадалася, що за її відсутності бідолашна дівчина піддалася на банальні упадання П'єркена.

— Я візьму з вас лише п'ять відсотків,— вів далі нотар.— Борг віддасте, коли схочете,— тільки підпишете мені заставну на вашу землю. Але будьте спокійні, вам доведеться оплатити лише видатки за складання контрактів; я сам знайду вам надійних орендаторів і всі ваші справи вестиму безкоштовно, щоб допомогти вам як добрий родич.

Еммануель подав Маргариті знак, щоб вона відмовилася. Але дівчина пильно стежила за всіма змінами у виразі сестриного обличчя й тому не помітила цього знаку. Помовчавши, вона іронічно подивилась на нотаря і, на превелику радість де Соліса, сама зробила правильний висновок.

— Ви дуже добрий родич, іншого я від вас і не ждала,— сказала вона П'єркенові.— Але п'ять відсотків надто уповільнили 6 наше визволення. Тому я ліпше зачекаю, коли Габрієль стане повнолітнім, і тоді ми продамо його ренту.

П'єркен закусив губу, а Еммануель лагідно всміхнувся.

— Фелісіє, люба моя дитино, відведи Жана в школу,— мовила Маргарита, показуючи на брата.— Марта піде з вами. А ти, Жане, ангеле мій, будь розумником, не рви одягу, ми не такі багаті, щоб часто шити новий, як було досі. Ну, йди, хлопчику, вчися добре.

Фелісія з братом пішли.

— Ви, любий родичу,— сказала Маргарита, глянувши на П'єркена,— і ви, пане,— провадила вона, обертаючись до де Соліса,— звичайно ж, навідували батька, коли мене тут не було, і я дякую вам обом за цей вияв дружби. Сподіваюся, ви не відмовите в ньому і двом бідним дівчаткам, що потребують порад. Не заперечуєте?.. Коли я житиму тут, у місті, ми з великою радістю завжди готові бачити вас у себе. Та коли Фелісія залишатиметься вдома сама з Жозеттою і Мартою, вона, само собою зрозуміло, не повинна приймати нікого, хай навіть то буде давній друг або найвідданіший родич. Ми опинилися в таких обставинах, що повинні вести себе бездоганно. Отже, ми тепер надовго приречені на працю й на життя в самотині.

На кілька хвилин запала мовчанка. Еммануель, поглинутий спогляданням Маргаритиного обличчя, здавалося, онімів. П'єркен не знав, що сказати. Нарешті нотар попрощався й пішов, подумки проклинаючи сам себе. Він здогадався, що Маргарита кохає Еммануеля, і зрозумів, що він, П'єркен, сьогодні повівся як дурень заплішений. Опинившись на вулиці, він виголосив цілу промову, звертаючись сам до себе:

"Ех, друзяко П'єркен! Хто скаже, що ти тупа тварюка, той правду скаже. Ну хіба ж я не йолоп? Маю дванадцять тисяч ліврів ренти, не рахуючи прибутків від моєї контори, не рахуючи спадщини від дядька Дераке, адже я його єдиний спадкоємець, і раніше чи пізніше він подвоїть мій статок (а втім, смерті я йому не бажаю, він ощадливий!), а я так себе зганьбив, зажадавши від панни Клаас відсотків! Тепер, звичайно, вони удвох сміються з мене. Отже, годі думати про Маргариту! Годі! Зрештою, Фелісія дівча лагідне й добре, і вона більше мені підходить. У Маргарити залізна вдача, вона захотіла б панувати наді мною і панувала б! Покажи-но себе великодушним, чоловіче, не будь нотарем уже до такої міри, хіба так важко тобі скинути із себе цю збрую? Клянуся своєю чорнильницею, відтепер я кохаю Фелісію і на цьому стоятиму! Атож! У неї буде ферма в чотириста тридцять арпанів землі, яка згодом даватиме п'ятнадцять-двадцять тисяч прибутку, адже земля у Веньї добра. Хай-но тільки помре мій дядько Дераке, бідолаха, і я відразу продаю контору і роблюся паном з п'ят-де-сять-ма-ти-ся-ча-ми-лів-рів-річ-но-го-при-бут-ку. Моя дружина — Клаас, я родичаюся із знаменитими домами. Чорт забери! Побачимо, чи відмовляться всі ці Куртвілі, Магалени, Саварони де Саварю зробити візит П'єркенові-Клаасові-Моліна-Ноуро! Стану в Дуе мером, отримаю орден, зроблюся депутатом, усього доб'юся. Ось так! На цьому і стій, друзяко П'єркен, дурниць більше не роби, Тим більше, що Фелісія... панна Фелісія Ван-Клаас кохає тебе, слово честі, кохає!"

Коли закохані лишилися наодинці, Еммануель простяг Маргариті руку, і дівчина не змогла втриматися, подала йому свою. Не змовляючись, вони встали й рушили до своєї лави в саду. Та вони ще й вітальню не перейшли, як закоханий не зміг утримати свою радість і голосом, що уривався від хвилювання, сказав Маргариті:

— Я маю для вас триста тисяч франків!

— Як? — вигукнула Маргарита.— То моя сердешна мама дала вам на збереження іще?.. Ні? То звідки ж...

— О моя Маргарито, усе, що мені належить,— ваше. Хіба не ви перша промовили слово "ми"?

— Дорогий Еммануелю! — сказала дівчина, стиснувши його руку, за яку досі трималася, і, замість іти в сад, опустилася в крісло.

— Це я повинен дякувати вам, що ви погоджуєтеся взяти,— сказав він з любов'ю в голосі.

— Ця мить, мій коханий, змушує мене забути про всі знегоди, вона наближає наше щасливе майбутнє.

Відгуки про книгу Пошуки абсолюту - Оноре де Бальзак (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: