Пітер Пен - Баррі Джеймс Метью

А потім, коли ви вже їх проминули, не здогадуючись, що це феї, вони мерщій летять додому і розповідають мамі про цю пригоду. Бухта Фей, як ви знаєте, вся встелена плющем, з якого феї готують поживну олію, і вкрита квітами. Здебільшого це справжні квіти, але деякі з них — справжні феї. Ви ніколи не знатимете цього напевно, але є один гарний спосіб: можна спокійно собі йти і дивитися кудись в інший бік — і раптово обернутися. А ще один дієвий спосіб, який ми з Девідом уже багато разів випробували, полягає в тому, щоб, навпаки, пильно дивитися просто їм у вічі. Через якийсь час фея неодмінно кліпне — і так ви переконаєтесь, що це точно фея.

Багато їх буває також на Дитячій Алеї, "у цьому чарівному місці" — так називають ті місця, де часто з'являються феї. Одного разу двадцять чотири феї мали дивовижну пригоду. Це були учениці школи для дівчаток. У супроводі гувернантки вони вийшли на прогулянку, і всі як одна були вбрані у гіацинтові сукні. Аж ось гувернантка змовницьки приклала палець до вуст — і всі учениці-феї розбіглися по незасадженій клумбі й завмерли, прикидаючись гіацинтами. На жаль, так повестися змусило гувернантку те, що вона почула.

Двоє садівників прийшли садити квіти на тій самій клумбі. Вони привезли тачку з розсадою і були вельми здивовані, побачивши засаджену гіацинтами клумбу.

— Шкода виривати гіацинти, — сказав один садівник.

— Але ж це наказ Герцога, — відповів другий.

І вони спорожнили тачку, перекопали землю, повисмикували фей і, бідних та переляканих, поскладали у тачку в п'ять рядів, одні на одних. Звичайно, ні гувернантка, ні її підопічні не мали права показати, що вони феї, тому й дозволили відвезти себе аж до силосної ями, з якої повтікали аж уночі, погубивши черевички, а їхні батьки цього так не залишили і рознесли школу.

Якщо ж ви хочете відшукати їхні будиночки, то це марна справа, бо вони зовсім не схожі на наші будинки, хатинки та інші споруди. Наші споруди видно при денному світлі і не видно в темряві. Ну а їхні — навпаки: видно в темряві і не видно при денному світлі, бо вони — кольору ночі (а я, наприклад, ніколи не чув, щоб хтось за дня міг побачити ніч). Це зовсім не означає, що у фей чорні будинки, бо ніч, так само, як і день, теж має свої барви — тільки набагато яскравіші. Їхні синій, і червоний, і зелений схожі на наші, тільки ніби підсвічені з іншого боку. Палац увесь збудований з різнобарвних скелець — і це, мабуть, найпрекрасніший палац у світі, але Королева Фей іноді скаржиться, бо хто-завгодно з вулиці може зазирнути і побачити, що вона робить. Феї — дуже допитливий народ, і вони дуже щільно притуляють свої носики до шиб — ось чому вони в них здебільшого кирпаті. Вулиці у їхньому королівстві дуже довгі й дуже покручені, з хідниками по обидва боки, вистеленими яскравою пряжею. Птахи вічно норовлять вкрасти клаптик пряжі для своїх гнізд, але хідники пильнує поліцейський.

Мабуть, найголовніша відмінність між нами і феями — це те, що вони ніколи не роблять нічого корисного. Коли перша дитина вперше засміялася, її сміх вибухнув і розсипався на мільйон часточок, і вони порозліталися по всіх усюдах. Це був початок існування фей. Знаєте, вони й досі видаються надзвичайно заклопотаними, ніби не мають ні хвилинки вільного часу, але якби ви їх спитати, чим вони зайняті, вони нічого не зуміли б відповісти. Усі вони страшенні невігласи, і все, що роблять, — роблять не навсправжки. У них є листоноша, але він ніколи нічого не розносив — хіба що подарунки на Різдво. Є в них прекрасні школи, у яких нічого не вчать; наймолодший учень, як найважливіша персона, вибирає вчительку, а щойно вона почне перекличку, учні встають і виходять на перерву — і більше ніколи не повертаються. Це вельми суттєва річ, що у сім'ях фей хто наймолодший, той і найголовніший, і саме він, як правило, стає принцом або принцесою. Діти ще пам'ятають про це і думають, що серед людей має бути так само, і саме тому їм буває так важко, коли вони ненароком застануть свою матусю за нашиванням нових шлярок на чепчик.

Ви, напевно, помічали, що ваша менша сестричка неодмінно хоче зробити все те, що ваша мама і няня їй забороняють: встає, коли треба сидіти, сидить, коли треба вставати, або прокидається, коли треба засинати, або повзає по підлозі, коли її вдягнули в найкращу сукенку, і таке інше — і, ви, певно, думаєте, що це непослух. Але ні, це не так — просто вона колись бачила, що так поводяться феї, і собі все робить, як феї. І знадобиться, як правило, зо два роки, щоб вона почала все робити, як люди. Її напади гніву, на які так тяжко дивитися, у нас пов'язують з прорізуванням зубів, а насправді це зовсім не так — насправді це її природна реакція на те, що її ніхто не розуміє, хоч вона говорить зрозумілою мовою. Мовою фей. А мами і няні швидше і краще за інших розуміють перші слова немовлят: що, наприклад, їхнє "маба" означає по-нашому "мама і бабуся" або їхнє "у-у-у" означає "що це за дивна річ, якої я ніколи ще не бачила?" Отже, мами і няні розуміють це тому, що дуже багато часу проводять серед дітей і потрохи переймають від них елементи мови фей.

Останнім часом Девід докладав великих зусиль, щоб пригадати мову фей: він сильно стискав собі скроні й пригадав багато висловів, які я колись вам переповім, якщо не забуду. Він чув їх тоді, коли ще був дроздом, і хоч я висловив припущення, що, можливо, насправді це мова птахів — те, що йому вдалося згадати, — він категорично заперечує таке припущення, бо ці вислови стосуються забав і пригод, а пташки розмовляють лише про те, як краще збудувати гніздо. Він добре пам'ятав, що пташки любили перелітати з місця на місце — як дівчата — від вітрини до вітрини, розглядаючи різноманітні гнізда і висловлюючи свої спостереження: "Ні, це не мій колір, любий", або: "А що, якби його випрасувати як слід?", або: "І скільки воно витримає?", або: "Яке нікудишнє оздоблення!" і т. ін.

Феї — чудові танцівниці: ось чому найперше, що робить немовля, — знаками просить вас затанцювати до нього, а потім гірко плаче, коли бачить, як ви це робите. Феї проводять свої Великі бали просто під відкритим небом, у тих місцях, що ми їх називаємо магічними колами. Через кілька тижнів після балу ви можете побачити ці кола на траві. Щоправда, коли бал починається, ніяких кіл там немає — вони утворюються поступово, коли феї вальсують усе в коло, в коло… Інколи в тих колах можна знайти й гриби — кріселка для фей, що їх просто забули прибрати. Кріселка і кола — єдині розпізнавальні знаки, що їх залишають ці маленькі створіння, і вони не лишали б навіть і їх, якби так дуже не любили танцювати — а слід сказати, що останнє па вони роблять майже у мить відчинення воріт. Колись ми з Девідом застали магічне коло ще теплим.

Але існує також спосіб дізнатися про коло ще до того, як воно з'явиться. Знаєте ці таблички, які повідомляють, о котрій годині Сади зачинять сьогодні? Отож, ці хитрющі феї іноді міняють годину напередодні балу, тобто пишуть, що Сади зачиняться о шостій тридцять замість о сьомій. І така витівка дає їм змогу почати танці на півгодини раніше.

Якби ж то такої ночі ми могли залишитися в Садах, як це зробила відома вам Меймі Меннерінг, то побачили б захопливе видовище: сотні прекрасних фей, які поспішають на бал. А серед них: одружені, з обручками на талії; і кавалери, всі в парадній уніформі, що підтримують жінкам шлейфи; і розпорядники, що йдуть попереду і несуть ліхтарі — зимові вишні; і гардероб, де феї взувають срібні босоніжки і здають верхній одяг, отримуючи квиток; і квіти, що сходяться сюди з Дитячої Алеї, щоб подивитися на бал, і їм тут завжди раді, бо вони завжди готові позичити шпильочку; і накритий стіл, а на чільному місці — Королева Меб, а у неї за спиною — сам Лорд Чемберлен з кульбабкою в руці: він дмухає на неї щоразу, як королеві хочеться знати, котра година.

Скатертина на столі змінюється залежно від пори року, і в травні вона зроблена з каштанового цвіту. Феї-ткалі роблять її так: безліч ельфів вилазять на дерева і гойдають гілки — і цвіт опадає, ніби сніг. А феї збирають той цвіт, зносять його докупи у фартушках і засипають ним увесь стіл, аж поки це не стане схоже на скатертину — і тоді це і є їхня скатертина.

У них є справжні келихи і справжні вина трьох сортів, а саме: вино з терну, з барбарису і з медунки, і частувати винами гостей має Королева, але бутлі з вином такі важезні, що вона наповнює келихи тільки буцім. Перша страва — це бутерброди завбільшки як трипенсова монетка, а на закуску останніми завжди бувають тістечка, такі малюсінькі, що навіть не кришаться. Феї сідають у коло на грибочках і спершу поводяться дуже чемно — кашляють, відвертаючи голови від столу і таке інше, але дуже скоро їм це набридає і вони починають поводитися вже не так чемно: беруть пальцями масло, яке добувають з коріння старих дерев, а декотрі, особливо безпардонні, навіть повзають по скатертині, полюючи на кристалики цукру чи ще якусь смакоту, і злизують це язиками. Коли Королева помічає, що вони виробляють, то наказує слугам вмити їх і викинути геть, а тоді починаються танці: попереду ступає Королева, за нею — Лорд Чемберлен з двома кухликами в руках: в одному — сік жовтофіолі, а в другому — сік купини (Соломонової Печаті). Сік жовтофіолі добре відновлює сили у танцюристок, що від танців непритомніють і падають на землю, а сік купини помічний від синців. Синці під час танців з'являються дуже легко: Пітер грає все швидше і швидше, аж у танцюристів заплітаються ноги і вони летять шкереберть. Ви і без мене здогадалися, що Пітер Пен служить для фей цілим оркестром. Він сідає в середині кола, і тепер уже ніхто у Королівстві Фей не уявляє вдалого балу без нього. "П.П." — зазначено в кутику запрошень, які розсилають найшляхетнішим родинам. Феї — дуже вдячні створіння, і тому з нагоди повноліття принцеси (воно настає у фей на другий день народження, а дні народження святкуються щомісяця) вони запропонували Пітерові здійснити його найзаповітніше бажання.

Це було так.

Королева наказала йому стати на коліна і сказала, що за таку прекрасну гру вона готова виконати його найзаповітніше бажання. Тоді всі обступили Пітера, щоб почути його найзаповітніше бажання, але він дуже довго вагався і не міг вирішити, чого ж саме він хоче.

— А якби я захотів повернутися до мами, — спитав він нарешті, — Ви могли б виконати це бажання?

Королеві неприємно було таке чути, бо якби Пітер повернувся до мами, феї назавжди втратили б його музику; тому вона наморщила носик і зверхньо промовила:

— Пхе, яка дрібничка! Можеш просити щось набагато більше, ніж це.

— А це що — маленьке бажання? — спитав Пітер.

— Отакесеньке! — відповіла королева і склала пальчики в дрібочку.

— А яке завбільшки має бути велике бажання? — запитав він тоді.

Вона відміряла відстань на спідниці, і це був дуже великий відрізок.

Тоді Пітер подумав і вирішив:

— Добре, тоді, мабуть, я краще замовлю два маленькі бажання замість одного великого.

Звичайно, феї мусили погодитись, хоча його винахідливість просто вразила їх; і тоді він сказав, що перше його бажання — відвідати свою маму, але з правом повернутися назад, у Сади, якщо вона розчарує його.