Повернення Тарзана - Барроуз Едгар Райс

У стару країну з нової ходило багато кораблів. В сезон дощів мало хто залишався тут: наглядачі над чорними рабами в копальнях, купці, що постачали їх усім потрібним, і вояки, що охороняли міста й копальні.

Під час одного з цих сезонів і сталася велика біда. Коли тисячам людей настав час повернутися, ніхто не повернувся.

Їх чекали багато тижнів. Тоді на батьківщину вирядили велику галеру, щоби довідатися, чому звідти ніхто не припливає. Та хоча вона й плавала морем понад місяць, одначе ніхто не міг знайти й сліду могутньої країни, яка століттями зберігала давню культуру, — море поглинуло її. Відтоді почався занепад мого народу. Засмучені й зневірені люди пали легкою здобиччю чорних орд з півночі й півдня. Одне по одному міста було зруйновано або підкорено. Рештки тих, хто вцілів, зачинилися в цій гірській фортеці. Наша культура повільно згасала, як і наш розум, могутність зменшувалася разом із численністю, і зараз ми лише плем'я диких мавп. По суті справи, мавпи живуть разом з нами вже багато століть.

Ми називаємо їх першими людьми і розмовляємо їхньою мовою так само добре, як і своєю. Лише виконуючи релігійні обряди, ми дотримуємося рідної мови. З часом ми її зовсім забудемо — знатимемо лише мавпячу. Ми перестанемо виганяти зі свого середовища тих, хто сходиться з мавпами, і перетворимося на звірів, від яких багато віків тому розвинулись наші предки.

— Але чому ти людяніша за інших? — запитав Тарзан.

— Чомусь жінки не так швидко повернулися до первісного стану, як чоловіки. Можливо, це сталося тому, що під час великої катастрофи тут лишилися чоловіки лише з нижчої касти, тоді як при храмах жрицями були з вищої. У моїх жилах шляхетніша кров, аніж в інших, бо мої предки по жіночій лінії упродовж століть були верховними жрицями, — це спадкове звання і передається від матері до доньки. Наші чоловіки обираються з-поміж найшляхетніших чоловіків. Найдосконаліший розумово й фізично стає чоловіком верховної жриці.

— Оскільки я роздивився там, нагорі, цих добродіїв, — сказав Тарзан і усміхнувся, — вибрати когось з-поміж них дуже важко.

Дівчина поглянула на нього насмішкувато.

— Не гніви богів, — сказала вона. — Вони — святі люди, жерці.

— Отже, є інші, ще вродливіші? — спитав він.

— Решта ще бридкіші, — відповіла вона.

Тарзан здригнувся на думку про те, що чекає цю дівчину, бо її краса, навіть у поганому освітленні льоху, справила на нього сильне враження.

— А що буде зі мною? — раптом запитав він. — Ти виведеш мене на волю?

— Світлоносний бог вибрав тебе в жертву, — урочисто відповіла вона. — Навіть моя влада не врятує тебе, якщо вони знову знайдуть тебе. Але я не хочу, щоб вони тебе знайшли. Ти ризикнув своїм життям задля мого, і я зобов'язана віддячити тобі тим самим. Це буде нелегко і забере багато днів. Але я думаю, що врешті-решт зумію вивести тебе поза стіни. Ходімо, бо вони зараз прийдуть сюди шукати мене.

Якщо застануть нас удвох, то ми загинемо. Вони вб'ють мене, що я зрадила свого бога.

— В такому разі ти не повинна ризикувати, — швидко сказав він. — Я повернуся до храму і спробую пробитися, тоді ти будеш поза підозрою.

Але вона нізащо не згоджувалася і врешті-решт переконала його піти за нею. Вона сказала, що вони надто довго пробули в льосі і її однаково запідозрять у зраді, навіть якщо вони зараз підуть нагору, до храму.

— Я сховаю тебе, а сама повернуся туди, — сказала вона. — Я скажу їм, що знепритомніла після того, як ти вбив Та, і що я не знаю, де ти подівся.

Тоді він дозволив їй повести себе темними звивистими коридорами. Врешті вони дійшли до комірчини, до якої світло доходило крізь маленький заґратований отвір у стелі.

— Це оселя мертвих, — сказала вона. — Нікому на думку не спаде шукати тебе тут — вони не насміляться. Я повернуся, коли стемніє. На той час я, можливо, придумаю, як тобі втекти.

Вона пішла, і Тарзан, годованець Великих мавп, залишився на самоті в оселі мертвих, під давно померлим містом Опаром.

21

НАСЛІДОК КОРАБЕЛЬНОЇ АВАРІЇ

Клейтонові снилося, що він напився донесхочу води, чистої, свіжої, смачної води. Він здригнувся і опритомнів. Періщив дощ, лив на обличчя, тіло і промочив його до нитки. Над ними буяла тропічна злива. Клейтон відкрив рота й почав пити. Вода так додала йому сил, що він зразу відчув себе набагато краще і зміг підвестися на руках. Упоперек його ніг лежав Тюран, а за кілька метрів на дні човна скоцюрбилася непорушна Джейн Портер. Клейтон був переконаний, що вона померла.

З великими труднощами він звільнився з-під тіла Тюрана і з новою силою поповз до дівчини. Він підняв її голову з твердого дощаного дна. Можливо, у цьому нещасному, виснаженому тілі ще жевріє життя? Клейтонові було важко зразу відмовитися від усякої надії, і він спробував оживити її. Він узяв мокру шматку й витиснув з неї кілька краплин жаданої вологи в розкритий розпухлий рот істоти, яка тільки кілька днів тому була молодою й гарною дівчиною.

Спершу Джейн не подавала ніяких ознак життя, але врешті-решт його зусилля увінчалися успіхом, її напівзаплющені повіки легенько здригнулися. Він почав розтирати схудлі рученята і влив ще кілька краплин води у пересохле горло. Дівчина розплющила очі, але довго мовчки дивилася на нього, не в змозі зрозуміти, де вона.

— Вода, — прошепотіла вона. — Ми врятовані?

— Дощ, — пояснив він. — Принаймні ми зможемо напитися. Тому ми й опритомніли.

— А Тюран? — спитала вона. — Він не вбив вас? Він живий?

— Не знаю, — відповів Клейтон. — Якщо він не вмер, то цей дощ поверне до життя і його… — Він затнувся, коли пригадав, хоча й пізно, що не варто більше лякати дівчину після всіх страхіть, яких вона натерпілася.

Але вона вгадала, що він хотів сказати.

— Де він? — спитала вона.

Клейтон кивнув на розпластане тіло росіянина. Обоє замовкли.

— Я спробую привести його до тями, — сказав Клейтон.

— Не треба, — прошепотіла вона, простягаючи руки, щоб спинити його. — Не робіть цього. Він уб'є вас, коли вода його оживить і поверне йому силу. Оскільки він при смерті, не чіпайте його. Не лишайте мене в човні саму з цим звіром.

Клейтон вагався. Поняття честі вимагало, щоб він спробував привести Тюрана до тями. Крім того, могло виявитись, що допомога йому вже не потрібна. Сподіватись на це можна було, не поступаючись честю. Ніяк не зважуючись, він відвів погляд від Тюрана, глянув понад бортом шлюпки і раптом, і далі хитаючись від слабості, став на ноги і радісно вигукнув:

— Земля, Джейн! Слава Богові!! Земля!

Дівчина також подивилася і побачила метрів за тридцять піщаний берег, а далі зелені хащі тропічних джунглів.

— Тоді спробуйте привести його до тями, — сказала Джейн Портер, яку вже почали мучити докори сумління після того, як вона зупинила Клейтонову спробу допомогти супутникові.

Пройшло щонайменше півгодини, доки в росіянина з'явилися перші ознаки життя і він спромігся розплющити очі.

Минув ще якийсь час, перш ніж його вдалося переконати, що їм несподівано пощастило. Тим часом шлюпка вже торкалася кілем піщаного дна бухти.

Щойно випита рятівна вода та нова надія на порятунок дали Клейтонові змогу сяк-так дістатися мілководдям до берега, тримаючи в руках линву, прив'язану до прови човна.

Біля самого берега він знайшов невелике дерево і прив'язав до нього линву. Був прилив, і він остерігався, що під час відпливу човен знову занесе у відкрите море разом з пасажирами. Перенести Джейн Портер на берег він ще не мав сили, для цього треба було б кілька годин спочити.

Клейтон прив'язав шлюпку і, хитаючись, падаючи й повзучи, рушив до лісу, який, за його спостереженнями, ряснів тропічними фруктами. Маючи певний досвід побуту в джунглях, він швидко зорієнтувався, які з них їстівні, і через годину повернувся з поживою.

Дощ припинився, і сонце так немилосердно припікало, що Джейн Портер наполягла, щоб вони перейшли на берег. Тут вони підживилися Клейтоновими фруктами і, зібравшись на силі, якось долізли до того дерева, до якого був прив'язаний човен. В цілковитій знемозі вони попадали на землю і проспали до вечора.

Вони пробули на березі цілий місяць у відносній безпеці.

Коли чоловіки трохи набралися сил, то збудували на дереві простенький курінь, достатньо високо, щоб він був притулком на випадок, якщо нападуть великі хижаки. Вдень вони збирали фрукти і ставили пастки на дрібних гризунів, вночі лежали у своїй благенькій хатці, дрижачи від страху перед хижими мешканцями джунглів, які перетворювали їм години темряви на суцільну муку.

Спали на оберемках трави. Замість ковдри Джейн Портер вкривалася старим Клейтоновим плащем, тим самим, який був на ньому під час пам'ятної подорожі в ліси Вісконсіну.

З гілок Клейтон сплів тонну загородку, яка ділила їхнє повітряне житло навпіл. Одна половина була для дівчини, інша — для нього й Тюрана. Росіянин відразу виказав усі свої природні риси: егоїзм, нечемність, задерикуватість, боягузтво та хтивість. Клейтоя двічі бився з ним через те, що він непорядно поводив себе з дівчиною. Англієць боявся лишити їх навіть на хвилину. Життя Клейтона і його нареченої перетворилося на суцільний кошмар. Але вони й далі жили надією на порятунок.

Джейн Портер подумки часто поверталася в часи свого попереднього візиту на цей безлюдний берег. Ой, коли б непереможний лісовий бог з тих давноминулих часів був тут!

Тоді їй не страшні були б ані хижі звірі, ані звіроподібний росіянин. Вона мимоволі порівнювала свого жениха з Тарзаном, розуміючи, що Клейтон дуже слабкий захисник. Вона уявляла, як би вчинив Тарзан, поставши перед Тюраном з його лиховісними погрозами. Одного разу, коли Клейтон пішов по воду до струмка, а Тюран брутально почав з нею розмовляти, вона сказала йому про це.

— Щастя ваше, мосьє Тюране, — мовила вона. — що тут немає бідолашного Тарзана, який впав у море з корабля, на якому пливли ви і міс Стронг.

— А ви що, знали цю свиню? — насмішкувато спитав Тюран.

— Так, я його знала, — відповіла вона, — і, схоже, це був єдиний справжній чоловік, якого я будь-коли бачила.

Щось у її голосі змусило росіянина припустити, що вона мала до його ворога якесь глибше, ніж звичайна дружба, почуття. І він порадів можливості ще раз помститися людині, яку вважав за мертву, зганьбити її пам'ять в очах дівчини.

— Він був гірший свині! — крикнув він. — Він був нікчемним боягузом! Щоб урятувати себе від праведного гніву чоловіка тієї жінки, яку він спокусив, він у всьому звинуватив її і поклявся, що це так! Але вийшло не так, як він хотів, і він втік з Франції, щоб уникнути дуелі з чоловіком.