Смертельний світ - Гаррісон Гаррі

В умовах більш загальних загроз виживанню вони повністю підкоряються правилам загального виживання, які містянами порушуються.

— Як це починалося, маю на увазі цей поділ на дві групи? — запитав Рез.

— Мабуть ми ніколи не дізнаємось, — сказав Джейсон. — Я думаю, що ваші люди мали б бути спочатку фермерами чи чутливими до телепатії, яких відділило від инших якесь стихійне лихо. Вони, мабуть, діяли правильно за пирійськими стандартами і вижили. Це могло призвести до розбіжностей з містянами, які у вбивстві вбачали відповідь. Очевидно, з якихось причин, дві окремі громади були створені на ранніх етапах і незабаром розділились здійснюючи лише обмежену кількість бартеру, що було взаємокорисним.

— Досі не можу в це повірити, — пробурмотів Керк. — На вигляд жахлива істина, на кожному кроці, однак мені досі важко з нею погодитись. Має бути инше пояснення.

Джейсон повільно похитав головою. "Жодного. Це єдине правдоподібне. Ми ж відкинули решту, пам'ятаєш? Не можу звинувачувати тебе в небажанні повірити, це ж повна протилежність тому, що ти досі вважав правдою. Це як змінити природний закон. Ніби я навів тобі доказ, що гравітації насправді не існує, що це зовсім инша сила і відрізняється від наших незмінних знань про неї, і її можна змінити якщо зрозуміти як. Ти б хотів більше доказів, ніж слів. Можливо хотів би побачити як хтось ходить в повітрі."

— Проте це не така вже й погана ідея, — додав він, звертаючись до Накса. — Чи не відчуваєш ти зараз якихось тварин довкола корабля? Не тих до яких ти звик, а мутованих, жорстоких, що живуть лиш для нападу на місто.

— Місто кишит ними, — сказав Накса, — просто шукають що би їм забити.

— Можеш спіймати одну? — запитав Джейсон. — Маю на увазі так, щоб тебе не вбили.

Накса зневажливо пирхнув, повертаючись щоб піти. "Ще не народився звір, що нашкодив би мені."

Вони спокійно стояли, кожен щільно охоплений його власними думками, очікуючи на повернення Накса. Джейсону вже було нічого казати. Він зробив би ще одну річ, щоб спробувати переконати їх фактами, а тоді справа кожного з них, яких дійти висновків.

* * * * *

Мовець швидко повернувся з жалокрилом, з однією ногою зв'язаною довгим ременем. Він плеснув і скрикнув коли його внесли.

— На середину кімнати, подалі від усіх, — сказав йому Джейсон. — Чи можеш ти змусити цього звіра сісти десь, а не фиркати довкола?

— На мою руку нормально? — спитав він, перевертаючи істоту, яка вчепилась в його рукавичку. — Так я його і зловив.

— Хтось сумнівається, що це справжній жалокрил? — запитав Джейсон. — Хочу переконатися, що всі ви вірите тут нема обману.

— Істота справжня, — сказав Бруко. — Я звідси відчуваю запах отрути на кігтях його крил. — Він вказав на темні плями на шкірі, де капала рідина. — Якщо проїсть рукавичку, він небіжчик.

— Тоді ми погоджуємось, що він справжній, — сказав Джейсон. — Справжньою і смертельною і єдиною перевіркою теорії буде, якщо ви містяни зможете підійти сюди як Накса.

Вони несвідомо відсунулись, коли він це сказав. Бо знали, що жалокрил — це синонім смерті. Був, є і буде. Не можливо змінити природний закон. Мета говорила за них усіх.

— Ми... не можемо. Цей чоловік живе в джунглях, він сам як тварина. Якось він навчився підходити до них. Однак не можна сподіватись, що ми зможемо.

Джейсон говорив швидко, перш ніж мовець зміг зреагувати на образу. "Звичайно, я сподіваюсь, що ви можете. Ось і вся наука. Якщо ви ненавидите звіра і очікуєте, що він нападе на вас, то чому він не має напасти. Думайте про нього, як про істоту з иншої планети, щось нешкідливе.

— Я не можу, — сказала вона. — Це ж жалокрил!

Поки вони говорили Бруко ступив уперед, не зводячи очей з істоти, що сиділа на рукавичці. Джейсон подав знак лучникам, щоб не стріляли. Бруко зупинився на безпечній відстані і стійко дивився на жалокрила. Той тривожно зашелестів своїми шкірястими крилами і прошипів. По краплині отрути виступило на кінчику кожного великого отруйного жала на крилах. Кімната керування наповнилась смертельною тишею.

Він повільно підняв руку. Обережно простягнув її над твариною. Рука трохи опустилась, потерла голову жалокрилу, а тоді він забрав її. Тварина нічого не зробила, тільки трохи заворушилась від дотику.

Почулось одночасне зітхання, коли ті, що несвідомо затамували подих вдихнули знову.

— Як ти це зробив? — приглушеним голосом запитала Мета.

— Хм-мм, що? — сказав Бруко, мабуть стрепенувшись з заціпеніння. — А, торкнувся істоти. Насправді це просто. Я просто вдав, що це одне з навчальних опудал, що я використовую, реалістичне і нешкідливе водночас. Зосередився на цій єдиній думці і спрацювало. — Він глянув на свою руку, а тоді на жалокрила. Його голос притих ніби він говорив здалеку. — Ви ж знаєте — це не навчальне опудало. Він справжній. Смертельний. Прибулець має рацію. Він правий у всьому, що він казав.

Надихнувшись Бруковим успіхом, Керк підійшов до тварини. Він ішов заклякло, ніби на шляху до страти, а потоки поту заливали його суворе лице. Однак він вірив, спрямував свої думки подалі від жалокрила і зміг торкнутися його неушкодженим.

Мета намагався, але не могла побороти жах він підлетів коли вона наблизилась. "Я намагаюся," — сказала вона, — "і я тепер тобі вірю, та я просто не можу цього зробити."

Скоп закричав, коли всі подивились на нього, кричав що це якийсь трюк, і його довелось приголомшити коли він напав на лучників.

Розуміння прийшло на Пир.

XXVIII.

— Що ж нам тепер робити? — запитала Мета. В її голосі звучала стурбованість, ніби вона вперше була настільки розгублена. Вона висловила думки всіх пирійців, присутніх в кімнаті і тисяч людей, що спостерігали за подіями на своїх екранах.

— Що ж маємо зробити? — звернулися вони до Джейсона в очікуванні відповіди. На якийсь час їх розбіжності забулись. Міські люди вичікувально дивились на нього, як і арбалетники з напівопущеною зброєю. Цей чужинець сплутав і змінив старий світ, що вони знали, і показав їм новий і незнайомий, з чужими їм проблемами.

— Зачекайте, — сказав він, піднімаючи руку. — Я не лікар з соціальних недуг. Я не збираюсь лікувати цю планету, повну добірних м'язистих стрільців. Я ледь дотяг до цієї хвилини і всіма можливими прогнозами повинен був вже померти з десяток разів.

— Навіть якщо все, що ти кажеш правда, Джейсоне, — сказала Мета, — ти все ж єдина людина, яка може допомогти нам. Яким буде майбутнє?

Раптом зморено Джейсон впав в крісло пілота. Він оглянув коло людей. Вони видавалися щирими. Жоден з них здавалося навіть не зауважив, що він вже не тримав руку на перемикачі насоса. Принаймні на цей мент війна між містом і фермами забулась.

— Я розкажу вам мої висновки, — сказав Джейсон, вовтузячись в кріслі у спробах знайти зручну позицію для його зболілих кісток. — Я багато думав останній день чи два у пошуках відповіди. Найперше, що я зрозумів, це те, що ідеальне і логічне рішення взагалі не спрацює. Боюся, що стара ідилія лева, що лежить поруч з ягням на практиці не спрацює. Все, що з цього вийде просто швидкий обід для лева. В найкращому випадку, тепер, оскільки всі ви знаєте справжні причини ваших клопотів, ви повинні знести обвід і містяни з лісовими людьми мали б спілкуватись з братерською любов'ю. Це виглядало б так само чарівно як і картина лева з ягням. І, безсумнівно, мало б той самий результат. Хтось пам'ятав би які корчувальники насправді брудні, чи якими дурними можуть бути лахмітники, і отримаємо свіжий холодіючий труп. Боротьба поширюватиметься і переможці будуть з'їдені дикими тваринами, що роїтимуться довкола незахищеного обводом міста. Ні, відповідь не така проста.

Слухаючи його пирійці згадали де вони і тривожно роздивились довкола. Охоронці знову підняли свої арбалети, а ув'язнені з похмурим виглядом відступили до стіни.

— Бачите про що я кажу? — запитав Джейсон. — Не минуло багато часу, чи не так? — Зі своїми несвідомими діями всі вони виглядали трохи придуркувато.

— Якщо ми збираємося знайти гідний план на майбутнє, мусимо врахувати інертність. Особливо психологічну інерцію. Те, що на вашу думку теоретично правильне, не стане справжнім у житті. Первісні релігії примітивних світів не містять і паростка наукових фактів, хоча й стверджують, що можуть пояснити все. Однак навіть якщо одного з цих дикунів позбавити всього логічного підґрунтя його переконань, він не перестане вірити. Далі він називає "вірою" свої хибні припущення, бо знає, що вони правильні. І він знає, що вони правильні, тому що він вірить. Це нерозривне коло хибної логіки не можливо розірвати. Насправді ж, це звичайна інертність мислення. Мислення в рамцях "те, що завжди було" "завжди буде". І, не бажання відкинути стереотипи мислення старими категоріями.

— Не сама лиш інертність мислення створює проблеми, є ще й культурологічна інерція. Деякі з вас у цій кімнаті вірять моїм висновкам і хотіли б змінитись. Але чи зміняться всі ваші люди? Ті, що не мислять, керуються звичками, сформовані рефлексами люди, знають те, що є зараз і, для них, так завжди буде. Вони будуть тягарем для всього, що ви заплануєте, всім вашим спробам розвитку, із вашими новими знаннями.

— Тоді все марно — для нашого світу немає надії? — запитав Рез.

* * * * *

— Я такого не казав, — відповів Джейсон. — Я просто маю на увазі, що ваші проблеми не закінчаться перемиканням якогось психологічного перемикача. Я бачу три можливості для майбутнього і вірогідно всі три будуть здійснюватись одночасно.

— По-перше, і найкраще, було б знову об'єднати міських і фермерський пирійців в одну людську спільноту, з якої вони походять. Кожна зі спільнот зараз неповна і має щось необхідне иншій. Тут у місті ви маєте науку і зв'язок з рештою галактики. У вас теж є смертельна війна. Там, в джунглях, ваші двоюрідні брати в мирі живуть із природою, однак їм не вистачає ліків та инших переваг наукового знання, а також якихось культурних зв'язків з рештою людства. Вам обидвом потрібно об'єднатися і отримати зиск від обміну. Водночас вам необхідно забути вашу забобонну ненависть один до одного. Це може бути зроблено тільки за межами міста, подалі від війни. Кожен з вас, хто спроможний повинен добровільно зголоситися щоб поділитися часткою знань.