Смертельний світ - Гаррісон Гаррі

Доки очі засклилися смертю воно проборсалось майже до його ніг.

Це був не зовсім собака корчувальника, хоча була ймовірність, що це був його дикий родич. Зі спорідненістю схожою як в собаки з вовком. Він замислився чи існували які-небудь инші спільні риси між вовками і цим мертвим звіром. Чи вони теж полюють зграями?

Щойно думка спливла в голові, він глянув вгору — ні на мить не завчасно. Великі постаті плигали з-за дерев, наближаючись до нього. Коли він підстрелив двох, решта загарчали від люті і потонули у лісі. Вони не втекли. Замість злякатися смерти вони ще сильніше розлютились.

Джейсон сидів спиною до дерева і чекав, поки вони не наблизяться, перш ніж вбивати їх. З кожним пострілом і передсмертним криком обурені живі завили ще голосніше. Деякі з них кидались одне на одного, даючи волю наростаючій злості. Один стояв на задніх лапах і здирав великі смужки кори з дерева. Джейсон стрельнув у нього напрямку, проте він був занадто далеко, щоб влучити.

Він зрозумів, що лихоманка давала певні переваги. Логічно він розумів, що проживе тільки до заходу сонця, чи доки не скінчаться набої. Однак це не сильно його турбувало. Насправді ніщо не мало значення. Він впав, повністю розслабився, піднімаючи руку тільки для пострілу, а тоді даючи їй знову впасти. Що кілька хвилин він змушений був рухатись, щоб подивитися з тилу дерева, і вбити когось з тих, хто підкрадався з його в сліпого боку. Він смутно мріяв притулитись до меншого дерева, однак це не вартувало зусиль перейти до такого.

Десь по обіді він вистрелив свій останній набій. Вбив ним тварину якій дозволив підібратися ближче. Він зауважив, що він з дальшої відстані хибив. Звір загарчав і впав, инші, що були ближче відсахнулись і співчутливо завили. Один з них виставився і Джейсон потяг гашетку.

Лише невеличке клацання. Він спробував знову, на випадок простої осічки, однак далі було лиш клацання. Пістолет був порожній, як і запасна скоба на поясі. Туманно пригадав про перезарядку, хоча він не міг згадати, скільки разів він це робив.

Це, отже, був кінець. Вони всі були праві, кажучи що Пир його переможе. Хоча їм би краще мовчати. Вона зрештою їх теж вб'є. Пирійці не вмирають в ліжку. Давні пирійці не вмирали, їх просто з'їдали.

Тепер, коли він не змушував себе бути напоготові і тримати пістолет, лихоманка взяла гору. Він хотів спати, і знав, що це буде довгий сон. Його очі майже заплющились коли він спостерігав як насторожені хижаки підбирались ближче до нього. Перший закрався досить близько для стрибка, він бачив як напружились м'язи в його ногах.

Він стрибнув. Перевернувся в повітрі і впав, перш ніж він досяг його. Кров потекла з його розкритої пащі і коротка металева стріла вистромилася з боку голови.

Двоє чоловіків вийшли з-за кущів і глянули на нього зверху вниз. Самої їх присутності, здавалося, було достатньо для хижаків, бо всі вони зникли.

Корчувальники. Він так поспішав дістатися міста, що забув про корчувальників. Добре, що вони тут і Джейсон дуже радів їх приходу. Він не міг до пуття говорити, тож він посміхнувся на знак вдячності. Проте надто заболіли губи, тож він заснув.

XXIV.

Протягом дивного відтинку часу по тому, були лиш туманні плями спогадів, що відображались в голові Джейсона. Відчуття руху і великих звірів довкола нього. Стіни, дерев'яний дим, шепіт голосів. Нічого з цього не надто важило і він дуже втомився, щоб перейматись. Було простіше і найкраще просто розслабитись.

* * * * *

— Вже час, — сказав Рез. — Ще пару днів лежання там і ми б тебе поховали, якби ти навіть ще дихав.

Джейсон моргнув, намагаючись зосередитися на обличчі, що плавало над ним. Врешті він впізнав Реза і захотів йому відповісти. Проте говоріння лиш спричинило напад тілоруйнівного кашлю. Хтось підніс до губ кухля і солодка рідини заточилася в горло. Він відпочив, відтак спробував знову.

— Як довго я тут? — голос був слабкий і звучав віддалено. Джейсон насилу впізнав в ньому свій власний.

— Вісім днів. І чого ти мене не послухав, коли я тобі казав? — сказав Рез.

— Ти мав би залишитися поруч з кораблем, коли розбився. Хіба ти не пам'ятаєш, що я сказав про приземлення в будь-якому місці на цьому континенті? Неважливо, занадто пізно про це турбуватись. Наступного разу слухай, що я говорю. Наші люди швидко підтягнулись і дісталися місця падіння завидна. Вони виявили зламані дерева і місце, де затонув корабель і спочатку гадали, що пасажир затонув. Потім одна з собак взяла твій слід, але на болотах вночі знов його втратила. Вони добряче розважились у бруді й снігу без жодних успіхів у віднайдені твого сліду. До наступного пополудня вони були готові вислати за додатковою допомогою, аж тут вони почули твою стрілянину. Розповідаю з того що чув. Одному з них, мовцеві, пощастило заговорити диких собак, щоб забирались. Йнакше довелося б усіх їх вбити, а це не корисно.

— Дякую за порятунок, — сказав Джейсон. — Це було ближче, ніж я звик. Що сталось по тому? Тільки й пам'ятаю, що був впевнений, що мені кінець. У мене були всі симптоми пневмонії. В моєму стані без лікування гарантована смерть. Схоже, ви помилялись кажучи ніби більшість ваших лікарських засобів марні — вони, здається, на мені добре попрацювали.

Його голос стих коли Рез звільна заперечливо похитав головою, риси стурбованості гостро порізали його обличчя. Джейсон роздивився довкола і побачив Накса та иншого чоловіка. У них як і в Реза були такі ж глибоко стурбовані вирази облич.

— Що таке? — запитав Джейсон в передчутті лиха. — Якщо ваші методи не спрацювали, то що спрацювало? Не моя аптечка. Вона була порожня. Пам'ятаю, загубив її чи викинув.

— Ти вмирав, — повільно сказав Рез. — Ми не могли тебе вилікувати. Тільки лахмітницька медична машинка могла це зробити. Ми взяли її у водія продовольчої вантажівки.

— Але як? — приголомшено запитав Джейсон. — Ви ж казали, що містяни заборонили вам ліки. Він не міг дати вам свою аптечку. Ні, якщо його не було...

Кивнув Рез і закінчив фразу. "Вбито. Звичайно ж він був мертвий. Я з превеликою радістю власноруч його вбив."

Це сильно вразило Джейсона. Він осів на подушці і подумав про всіх, хто помер з його приїзду на Пир. Люди, що вмерли щоб його врятувати, померли щоб він міг жити, померли через його ідеї. Це був немислимий тягар провини. Чи скінчиться це на Креноні, чи містяни схочуть помститись за його смерть?

— Невже ви не розумієте, що це означає! — видихнув він слова. — Смерть Кренона налаштує місто проти вас. Не буде більше поставок. Вони нападуть на вас, щойно зможуть, вбиватимуть ваших людей...

— Звичайно ж ми це знаємо! — схилився вперед Рез, його голос був хрипким і напруженим. — Зважитись на це було не просто. У нас завжди була торгова угода з лахмітниками. Торгові вантажівки недоторкані. Це була наша остання і єдина ланка зв'язку із зовнішньою галактикою і надія зв'язатися з нею.

— Тим не менше, ви зламали цю ланку, щоб врятувати мене, чому?

— Тільки ти можеш дати вичерпну відповідь на це питання. Був великий напад на місто, і ми бачили, що їх стіни розбиті, вони мабуть перейшли в одне місце. Водночас космічний корабель літав над океаном, скидаючи якісь бомби, бачили спалах. Тоді корабель повернувся і ти відділився на меншому судні. Вони стріляли в тебе та не вбили. Маленьке судно також вціліло, зараз ми розпочинаємо піднімати його. Що це все означає? Ми не могли довідатись. Ми просто знаємо, що це щось життєво важливе. Ти був живий, однак, очевидно, помер би перш ніж сказати що не будь. Невеликий корабель можна відремонтувати, можливо, це був твій план і саме тому ти вкрав його нам. Ми не могли дозволити тобі вмерти, навіть якщо це означає тотальну війну з містом. Ми пояснили ситуацію всім нашим людям, з якими змогли зв'язатись екраном і вони проголосували, щоб тебе врятувати. Я вбив лахмітника через його аптечку, тоді загнав двох доримів до смерті, щоб вчасно дістатись сюди.

— Тепер скажи нам: що ж воно діється? Яким був твій план? Як це нам допоможе?

* * * * *

Вина навалилась на Джейсона і здушила горло. Уривок давньої легенди сплив в його голові, про Йону, який розбив міжпланетника, так що всі на ньому загинули, а він вижив. Чи то був він? Він зруйнував світ? Чи посміє визнати перед цими людьми, що він взяв човник лиш для порятунку власного життя?

Три пирійці нахилились вперед в очікуванні його слів. Джейсон заплющив очі, щоб не бачити їх облич. Що тепер він міг їм сказати? Якщо він скаже правду вони, безумовно, вб'ють його на місці, просто вважаючи це справедливістю. Він більше не боявся за своє життя, однак якщо він загине инші смерті були марні. І досі був спосіб покінчити з цією планетарною війною. Тепер всі факти були доступні потрібно лише скласти їх докупи. Якби ж він не був настільки втомленим, то зміг би побачити рішення. Воно було просто тут, ховалось у закутку його мозку, чекаючи, щоб його витягли.

За будь яку ціну, зараз він не міг зізнатись. Якщо він загине, то помре вся їх надія. Він мав збрехати, щоб виграти час, а тоді якомога швидше знайти справжнє рішення. Це все, що він міг зробити.

— Ви праві, — затинаючись сказав Джейсон. — Малий човник має міжзоряний привід. Можливо, його ще можна врятувати. Навіть якщо не можна є инший спосіб. Не можу пояснити зараз, скажу коли я відпочину. Не хвилюйтесь. Боротьба майже скінчилась.

Вони розреготались і поплескали один одного по спинах. Коли вони прийшли, щоб потиснути руку, а він закрив очі і вдав ніби спить. Дуже важко бути лицеміром, якщо ви цього не навчені.

Рез розбудив його рано вранці. "Чи ти досить добре почуваєшся для подорожі?" — спитав він.

— Залежить, про яку подорож ти кажеш, — сказав йому Джейсон. — Якщо маєш на увазі своїми силами, сумніваюсь, що зможу дійти до тих дверей.

— Тебе понесуть, — перебив Рез. — Ми маємо ложе, яке несуть два дорими. Не дуже зручно, але ти дістанешся місця. Однак лише якщо думаєш, що ти у досить доброму стані щоб рухатися. Ми скликали всіх людей в межах досяжності подорожі доримом і вони збираються. По обіді матимемо достатньо людей і доримів щоб витягнути корабель з болота.

— Я піду, — сказав Джейсон, виштовхуючи себе у сидячу позу. Зусилля вичерпало його, накотилась хвиля нудоти.