Літературне життя Якваса Тама, есквайра - По Едгар Аллан

Нам несила збагнути, як цей славетний журнал може йти на такі надмірні витрати. Щоправда, за останніх два тижні кількість його передплатників зросла на третину, а тираж становить 200 000 примірників, однак, з іншого боку, він щомісяця сплачує своїм авторам нечувані гонорари. Як нам стало відомо, містер Базікало отримав не менше п'ятдесяти центів за свою останню "Монодію в калюжі".

Серед авторів цього номера ми бачимо (окрім його знаменитого редактора, містера Краба) такі імена, як Сноб, Шельмосел і Базікало. Однак, на нашу думку, якщо не брати до уваги редакційні примітки, найяскравішою перлиною номера є поема Сноба "Брильянтин Тама". Та нехай наш читач не зробить із заголовка висновку, буцімто ця незрівнянна bijou (2) має щось спільне з тією нісенітницею, що її написав на цю ж тему якийсь жалюгідний писака, чиє ім'я не годиться вимовляти вголос поважним людям. Поема про "Брильянтин Тама" викликала загальну зацікавленість особою, яка ховається під псевдонімом "Сноб", і ми, на щастя, можемо її задовольнити. "Сноб" — nom de plume (3)— Якваса Тама, мешканця нашого міста, родича великого містера Якваса (на честь якого його названо) і, крім того, особи, певним чином пов'язаної з найвельможнішими родинами штату. Його батько, Томас Там, ескв., заможний комерсант в Хлюст-Сіті".

(1) Псевдонім (фр.).

(2) Перлина (фр).

(3) Псевдонім (фр,).

Така висока оцінка вкрай розчулила мене: адже її дало таке кришталево чисте джерело, як "Плазун". Слово "нісенітниця", вжите щодо "Брильянтину Тама", надрукованого в "Уїдливій Мусі", я вважаю цілком доречним і слушним. Водночас слова "перлина" і "bijou" про мій твір були, певною мірою, мляві і невиразні. Вони були не досить prononces (1) (як кажуть у Франції). Тільки-но я скінчив читати "Плазуна", як мій друг підсунув мені примірник "Крота" — щоденного видання, що зажило великої слави завдяки вмінню доходити до самої суті, а також відвертості, чесності та неупередженості передовиць. Ось що писалося в "Кроті" про "Ласуна":

(1) Точні (фр.).

"Ми щойно отримали жовтневий номер "Ласуна" і можемо відзначити, що ніколи раніше не читали жодне з періодичних видань з такою насолодою. Ми б хотіли дещо порадити "Гармидеру", "Горланю" і "Нісенітниці". Пильнуйте своїх лаврів. Безперечно, ці видання побивають усіх своєю галасливістю і пихою, але в усьому іншому нам несила збагнути, як цей уславлений журнал може витрачати такі величезні кошти, і хоча його тираж 300 000 примірників, а за останній тиждень кількість передплатників зросла наполовину, проте суми, які він щомісяця сплачує авторам, нечувано великі. Як нам стало відомо з цілком надійних джерел, містер Базікало отримав не менше шістдесяти двох з половиною центів за свою останню повість про родинне життя під назвою "Кухонний рушник". Серед авторів номера такі знаменитості, як містер Краб (неперевершений редактор), Сноб, Шельмосел, Базікало та інші; однак після безсмертних творів самого редактора ми надаємо перевагу новій поетичній зірці, яка підписується nom de guerre "Сноб" і, на нашу думку, наче діамант, скоро затьмарить своїм блиском славу "Боза". Як нам відомо, "Сноб" — псевдонім містера Якваса Тама, єдиного нащадка багатого комерсанта з нашого міста Томаса Тама, ескв., близького родича шановного містера Якваса. Чудова поема містера Тама називається "Брильянтин Тама" — не зовсім підхожа, до речі, назва, оскільки якийсь пройдисвіт, пов'язаний з бульварною пресою, уже встиг написати якусь дурницю на цю тему, чим викликав до неї відразу у всього міста. А втім, навряд чи хто сплутає ці два твори".

Схвальний відгук такого проникливого видання, як "Кріт", переповнив мою душу радістю. Єдине заперечення викликало в мене слово "пройдисвіт": точніше було б написати "мерзенний злодій, паскуда і пройдисвіт". Гадаю, так звучало б вишуканіше. Треба визнати, що вираз "діамантовий блиск" не досить точно передає суть того, що хотів сказати "Кріт" про незрівнянну поему "Брильянтин Тама". Того ж вечора, коли я прочитав відгуки "Телепня", "Плазуна" і "Крота", мені на очі потрапив примірник "Довгоноги", журналу, який відрізняється надзвичайним розумінням літературного процесу. Ось що писалося в ньому:

"Розкішний жовтневий номер "Ласуна" уже дійшов до читача. Відтепер дискусіям про перевагу того чи того видання покладено край, отже, "Гармидеру", "Горланю" і "Нісенітниці" слід облишити подальші гарячкові спроби захопити першість. Ці журнали перевершують "Ласуна" своєю нахабністю, але в усьому іншому — давайте нам "Ласуна"! Ми ніяк не збагнемо, як цей уславлений журнал може йти на такі надмірні витрати. Щоправда, його тираж сягнув майже 500 000 примірників, і за останніх два дні кількість передплатників зросла на сімдесят п'ять відсотків, але ж суми, які журнал щомісяця сплачує своїм авторам, нечувано великі. Нам відомо, що мадемуазель Плагіатстер отримала не менше вісімдесяти семи з половиною центів за своє чудове революційне оповідання "Про Йоркського коника і зеленого цвірконика".

Найцікавіші матеріали в цьому номері належать, звичайно, перу редактора (шановному містеру Крабу), але в ньому є чимало чудових творів таких авторів, як Сноб, мадемуазель Плагіатстер, Шельмосел, місіс Фальш, Базікало, місіс Пасквілі, а останнім, звичайно, за списком, а не за мірою таланту, стоїть Дурисвіт. Така блискуча плеяда геніїв може кинути виклик будь-кому в світі! Поема за підписом "Сноб", на нашу думку, викликає загальне захоплення і заслуговує на ще більше схвалення. Цей шедевр майстерності і красномовства називається "Брильянтин Тама". Певно, в декого з читачів можуть виникнути неясні, проте досить неприємні спогади про вірш (?) під такою ж назвою, який є брудною писаниною продажного перодряпа, горлоріза і жебрака, що здатний лише на підлість, і тісно співпрацює, на нашу думку, з одним із самих найнепристойніших видань нашого міста. Ми звертаємось до читачів: заради Всевишнього, не сплутайте ці два твори. Як нам відомо, автором "Брильянтину Тама" є геніальний учений і джентльмен Яквас Там, ескв., а "Сноб" — лише його nom de guerre".

Я ледве стримувався, коли читав отакі рядки діатриби. Я зрозумів, що така манера ухилятись або навіть поступатись, така навмисна поблажливість, з якою "Довгонога" розпатякувала про ту свиню, редактора "Ґедзя",— отже, як я уже сказав, я зрозумів, що така поблажливість була викликана саме упередженим ставленням до "Ґедзя", жагучим бажанням "Довгоноги" підтримати свою репутацію моїм коштом. Справді, кожен може легко пересвідчитися в тому, що якби "Довгонога" не вдавала з себе казна-що, а була правдивою до кінця, вона ("Довгонога") висловила б свою думку більш рішуче, точніше і ближче до суті. Слова "продажний перодряп", "жебрак", "підлість", "горлоріз" настільки безбарвні і непідхожі, що, здається, вони вжиті зумисне. Було б краще взагалі нічого не казати про автора найбездарніших віршів, написаних представником роду людського. Ми всі чудово розуміємо, що можна "посварити, трішечки підхваливши", а, з іншого боку, хто візьме під сумнів потаємний замір "Довгоноги" трішечки посварити, щоб уславити?

Власне, нема ніякого діла до того, що "Довгонога" патякає про "Ґедзя". Але ж тут йшлося про мене. Після того як "Телепень", "Плазун" і "Кріт" прихильно висловились про мої здібності, від слів пересічної "Довгоноги" про "геніального вченого і джентльмена" війнуло холодом. Щодо джентльмена — тут усе точно! І я не вагаючись вирішив зажадати від "Довгоноги" письмового вибачення або викликати її на герць. Сповнений рішучості втілити свої наміри в життя, я почав прикидати, кому із друзів можна довірити послання до "вельмишановної" "Довгоноги", і, оскільки редактор "Ласуна" був прихильний до мене, я, зрештою, вирішив податись за допомогою до нього.

Я досі не можу знайти більш-менш задовільного пояснення, чому в містера Краба були такі незвичайні вираз обличчя і поведінка, коли я викладав йому свій план. Знову повторилася знайома мені сцена з кийком, дзвінком і по-качиному відкритим ротом. Була мить, коли, здавалося, він от-от кахне. Зрештою, він трохи вгамувався і почав говорити і діяти як нормальна людина. Однак відмовився брати участь у цій справі і переконав мене не відправляти виклик взагалі. З приводу ганебної поведінки "Довгоноги" він визнав, що деякі її вислови були недоречні, надто це стосується слів "джентльмен" і "учений". На закінчення бесіди містер Краб виявив справді батьківську турботу про мій добробут і запропонував час од часу виконувати роль Томаса Гавка для "Ласуна", що дасть мені можливість чесно підзаробити і водночас усталити свою репутацію.

Я попросив містера Краба пояснити, хто такий містер Томас Гавк і яким чином я повинен виконувати його роль. Тут містер Краб знову "зробив великі очі" (як кажуть у Німеччині), та, зрештою, вийшов із стану здивування, опанував себе й пояснив, що слова "Томас Гавк" він ужив для того, щоб уникнути вульгарно-просторічного "Томі", і що слід говорити "Томі Гавк" або "томагавк", а "виконувати роль томагавка" означає всіляко шпетити і ганити зграю авторів-невдах.

Я запевнив свого заступника, що, коли тільки це й робити, готовий зіграти роль Томаса Гавка. Тоді містер Краб запропонував мені спробувати свої сили і розквитатись з редактором "Ґедзя" якомога суворіше. Я виконав це прохання і прямо в приміщенні редакції написав рецензію на ту оригінальну поезію "Брильянтин Тама". Рецензія зайняла тридцять шість сторінок "Ласуна", і я зрозумів, що грати роль Томаса Гавка значно легше, ніж писати вірші: адже я дотримувався певної системи і тому майже не докладав зусиль, статечно роблячи свою справу. А робив я це так. За безцінь я купив на аукціоні "Промови лорда Брума", "Повне зібрання творів" Коббета, "Новий словник сленгу", "Мистецтво ганьбити" (повний курс), "Самовчитель брудної лайки" (in folio) і "Льюіс Кларк про мову". Ці твори я добряче потер скребницею, потім кинув шматки в сито і ретельно просіяв усе хоч трохи пристойне (суща дрібниця). Круті слівця я позапихував у велику олив'яну перечницю з поздовжніми дірками таким чином, щоб через них могли вільно пройти цілі речення. Тепер суміш була готова до вживання. Коли мене запрошували на роль Томаса Гавка, я змащував аркуш паперу білком качиного яйця, а тоді, пошматувавши твір, призначений для рецензування, таким же чином, яким я роздирав книжки, тільки ретельніше, щоб на кожному клаптику залишилось тільки по одному слову, я запихував їх у ту саму перечницю, закручував кришку, струшував і висипав усю суміш на змащений білком аркуш, до якого вона й прилипала.