Літературне життя Якваса Тама, есквайра - По Едгар Аллан

Важко придумати суворіше покарання, і ми б радо скористались цією нагодою, якби не думка про наших читачів, які, певно, помруть від нудьги. Радимо "Миломию" (хоч би ким він там був) у майбутньому пересилати такі твори до редакцій "Гармидера", "Ласуна" або "Горланя". Ці надрукують, будьте певні. Ці щомісяця друкують такий мотлох. Отож пересилайте туди, а нас ніхто не ображатиме безкарно".

(1) Дослівно (латин.).

Цей відгук остаточно поклав край моїм надіям, а щодо "Гармидера", "Горланя" і "Ласуна", то я не уявляю, як вони стерпіли таку наругу. їх набрали найдрібнішим міньйоном (саркастичний натяк: мовляв, подивіться, які ви маленькі та ниці, а МИ позираємо на вас з недосяжної висоти великих літер!). Це було занадто! їх зневажали, над ними знущалися! На місці цих журналів я б доклав усіх зусиль, аби притягнути "Нісенітницю" до відповідальності, і задля цього скористався б зі статті закону "Про захист тварин від жорстокого поводження". Щодо "Миломия" (хоч би ким він там був), то в мене остаточно увірвався терпець, і я більш не співчував йому. Він виявився звичайнісіньким дурнем (хоч би ким він там був) і отримав стільки стусанів, скільки заслуговував.

Попрацювавши зі стародруками, я впевнився, по-перше, в тому, що "найкраща політика — чесність", по-друге — що коли я не спромігся писати вірші краще за містера Дан-те, а також обох сліпців та інших представників допотопного письменства, то писати гірше за них неможливо. Проте я трохи оговтався і вирішив будь-що-будь написати якийсь "цілком оригінальний твір" (як інколи пишуть на обкладинках журналів). Я знову поклав перед очима як взірець блискучі вірші редактора "Ґедзя" на честь "Брильянтину Тама" і в запалі суперництва вирішив скласти оду на ту ж величну тему.

Перший рядок я написав легко і невимушено,— ось послухайте:

Писати вірші про "Брильянтин Тама"...

Однак, докладаючи всіх зусиль, щоб підшукати риму до "Тама", я впевнився, що мої спроби ні до чого не приведуть. Тоді я кинувся по допомогу до батька і, плідно попрацювавши кілька годин, ми з ним склали таку поему:

Писати вірші про "Брильянтин Тама"

Важка робота, сказати прямо.

(Підпис) Сноб

Певно, наш опус вийшов не дуже довгий, але, як писалось в "Едінбург Ревю" "пора зрозуміти", що цінність літературного твору визначається зовсім не його розмірами. Просторікування "Щоквартального огляду" на тему "наполегливої праці" взагалі не слід сприймати всерйоз. У цілому я був задоволений своєю першою пробою пера, залишалось тільки вдало прилаштувати її. Батько наполягав переслати вірші до "Ґедзя", але дві обставини ставали мені на перешкоді" По-перше, я боявся заздрощів редактора, а по-друге, я знав, що він не схильний платити за оригінальні твори. Зваживши як слід всі обставини, я переслав свої вірші до більш поважного "Ласуна" і нетерпляче та водночас рішуче чекав на вирок цього журналу.

В наступному номері я з неприхованою гордістю прочитав свою поему, яку було повністю надруковано на першій сторінці в супроводі таких знаменних слів, набраних у дужках курсивом:

(Звертаємо увагу наших читачів на чудові вірші під назвою "Брильянтин Тама", які ми наводимо нижче. Немає потреби говорити про їхню довершеність і патетику,— без сліз їх прочитати не можна. А тим, кому не до смаку рядки, присвячені цій самій величній темі, що їх нашкрябав редактор "Ґедзя", радимо порівняти обидва твори.

P. S. Нам не терпиться розгадати таємницю псевдоніма "Сноб". Чи не можна сподіватись на персональне знайомство з автором?)

Така оцінка мого твору нітрохи не суперечить істині, проте, мушу признатись, я на неї не сподівався,— нехай запізніле визнання буде вічним докором моїй батьківщині і всьому людству. Не гаючи часу, я кинувся до редактора "Ласуна", який, на щастя, був удома. Він привітав мене підкреслено шанобливо, навіть по-батьківськи тепло і поблажливо,— безперечно, з огляду на мій юний вік і житейстку безпорадність. Він запросив мене сісти і одразу ж перейшов до розгляду поеми, розсипаючи на всі боки компліменти, повторити які мені не дозволяє природна скромність. А втім, містер Краб (так звали редактора) не просто підлещував мені. Він невимушено, зі знанням справи проаналізував мій твір, не вагаючись, вказав на кілька дрібних вад, чим значно підняв свій авторитет у моїх очах. Звичайно, ми поговорили й про "Ґедзя", і, хотілося б думати, сувора критика і гострі кпини, що їх містер Краб вихлюпнув на це нещасне видання, ніколи не впадуть на мою голову. Я звик вважати редактора "Ґедзя" мало не надлюдиною, та містер Краб швидко спростував цю думку. Він пролив світло на літературне і приватне життя "Уїдливої Мухи" (так саркастично містер Краб називає свого конкурента, редактора "Ґедзя"). "Уїдлива Муха" — чоловік непутящий, пише паскудні речі, а до того ж — запроданець, штукар і добрячий мерзотник. Він написав трагедію, над якою регоче вся країна, а від його фарсу у людей течуть гіркі сльози. Це ще не все, він не погребував написати пасквіль на містера Краба, в якому називає того "ослом". Якщо я захочу висловити думку з приводу "Уїдливої Мухи", містер Краб без вагань надасть мені таку можливість на сторінках "Ласуна". Тим часом, оскільки

"Ґедзь" неодмінно накинеться на мене за спробу позмагатися з автором "Брильянтину Тама", він (містер Краб) стане на захист моїх особистих інтересів. І якщо з мене зразу ж не будуть люди, то це не його (містера Краба) провина.

Містер Краб на якусь хвилину замовк (я майже нічого не второпав з його промови), і я ризикнув нагадати, що хотів би отримати гонорар за свою поему, згідно з оголошенням на обкладинці "Ласуна", в якому зазначалося, що він ("Ласун") "готовий щедро заплатити за всі прийняті матеріали і не зупиниться перед тим, аби витратити на невеличкий вірш суму, яка перевищує річні видатки "Гармидера", "Горланя" і "Нісенітниці" укупі". Тільки-но я вимовив слово "гонорар", містер Краб широко розплющив очі, потім роззявив рота і став схожим на перелякану стару качку, яка намагається кахнути. Так він і стояв (раз у раз розпачливо і спантеличено хапаючись за голову) майже весь час, поки я виговорював цю фразу. Коли я скінчив, він знеможено відхилився на бильце крісла і безпорадно опустив руки, хоча й далі роззявляв рота, мов качка. Поки я мовчки стояв, вражений такою поведінкою співрозмовника, він раптом схопився і кинувся до дзвінка, та, доторкнувшись до нього, мабуть, прийняв інше рішення (хоч яке б воно було), пірнув під стіл і враз виліз з-під нього, тримаючи в руках кийка. Він уже було замахнувся ним (не знаю навіщо), та тієї ж миті лагідна посмішка освітила його обличчя, і він сумирно опустився в крісло.

— Містере Таме,— сказав він (я заздалегідь переслав йому візитну картку) — містере Таме, ви ж молода людина, мені навіть здається, дуже молода,— так?

Я погодився і додав, що не досяг іще повноліття.

— Он воно що! — вигукнув він.— Чудово! Все ясно! Щодо гонорару — то ви маєте слушність, безперечну слушність. Але ж... е-е... перша публікація... розумієте, перша... а наш журнал ніколи не платить за першу... розумієте? Річ у тому, що в таких випадках ми виступаємо одержувачем. (Містер Краб лагідно посміхнувся, зробивши наголос на слові "одержувачем"). Здебільшого платять нам за те, що ми друкуємо першу спробу пера... Надто коли йдеться про вірші. А по-друге, містере Таме, ми дотримуємось правила ніколи не платити argent comptant (1), як кажуть французи; гадаю, ви розумієте мене. Через три-шість місяців після публікації...або через рік-два... ми б не заперечували проти того, щоб видати зобов'язання на строк дев'ять місяців,— звичайно, за умови, якщо є впевненість, що через півроку ми не "луснемо". Сподіваюся, містере Таме, мої пояснення задовольняють вас.

(1) Готівкою (фр.).

Містер Краб замовк, і на його очах я побачив сльози.

Я глибоко засмутився,— адже несамохіть завдав страждань такій чудовій і вразливій людині,— і поспішив вибачитись перед нею і запевнити, що наші погляди цілком збігаються і що я повністю усвідомлюю делікатність його ситуації. Я виклав йому це в вишуканих зворотах і пішов.

Невдовзі після того одного чудового ранку "я прокинувся і збагнув, що став знаменитим". Далі я процитую кілька відгуків преси, які підтверджують мою велич. Ці відгуки, як видно, є не чим іншим, як критичними дописами про номер "Ласуна" з моїми віршами. Ці статті цілком переконливі, вичерпні і зрозумілі, за винятком хіба що ієрогліфічного підпису: "Sep. 15-I t" (1) в кінці кожної з них.

(1) Вересня 15 — цього року (латин.).

"Телепень", журнал, відомий своєю вибагливістю і тверезістю літературних оцінок, висловився так:

"Ласун"! Жовтневий номер цього чудового журналу затьмарює всі попередні і сягає небачених висот. Розкішним друком та папером, кількістю і якістю ілюстрацій, літературною вартістю матеріалів "Ласун" так перевершує своїх невдах конкурентів, як Гіперіон Сатира. Щоправда, "Гармидер", "Горлань" і "Нісенітниця" побивають його хвалькуватістю, але в усьому іншому — "Ласуну" немає рівних! Важко збагнути, як цей уславлений журнал спромігся на такі надмірні витрати. Звичайно тираж цього журналу — 100 000 примірників, а за останній місяць кількість передплатників зросла на чверть. Проте, з іншого боку, журнал щоразу сплачує своїм авторам нечувані гонорари. Кажуть, містер Шельмосел отримав не менше тридцяти семи з половиною центів за свою незрівнянну статтю "Про свиней". З таким редактором, як містер Краб, і з такими авторами, як Сноб і Шельмосел, "Ласуну" не слід боятися конкурентів. Тож кваптеся передплатити його".

Признатись, ця висока оцінка мене як автора з боку такого поважного видання, як "Телепень", тішила моє самолюбство. Поставивши моє ім'я, тобто мій nom de guerre (1) перед великим Шельмоселом, він ощасливив мене, і, гадаю, я заслуговував на це.

Потім мою увагу привернули таки рядки в "Плазуні" — органі, що зажив слави своєю одвертістю і незалежністю... а також неперевершеним вмінням підлещувати і догоджати тим, хто влаштовує бенкети:

"Жовтневий номер "Ласуна" вийшов раніше за інші журнали і своїм розкішним оформленням і багатством змісту затьмарює їх. Звичайно, "Гармидер", "Горлань" і "Нісенітниця" відрізняються хвалькуватістю, але в усьому іншому "Ласуну" немає рівних.