Довгастий ящик - По Едгар Аллан

Поки ми дивилися на нього, вражені, він швидко обмотав ящик тридюймовим канатом і тим же канатом обв'язав і себе. Наступної миті ящик з художником були вже в морі — й воно одразу ж поглинуло їх.

Якусь хвильку ми тримали шлюпку незрушно і, сповнені суму, дивилися на роковане місце. Потім ми заходилися гребти й попливли геть. Понад годину в нашій шлюпці панувала німа тиша. Врешті я насмілився її порушити:

— Ви помітили, капітане, що вони зразу пішли на дно? Хіба це не дивно? Признатись, коли я побачив, що він прив'язує себе до ящика перед тим, як пірнути у хвилі, в мені пробудилася благенька надія на його порятунок.

— Вони й мали піти на дно,— відповів капітан.— Мов камінь. Та невдовзі вони випливуть на поверхню — але не раніше, ніж розчиниться сіль.

— Сіль?! — вигукнув я.

— Цитьте,— мовив капітан, вказуючи на дружину й сестер небіжчика.— Ми побалакаємо про це згодом, коли трапиться слушніша нагода.

Ми настраждалися й ледве уникли смерті в морській безодні, але щастя всміхнулося й нам, а не тільки нашим товаришам у вельботі. Коротше кажучи, минуло чотири дні безпросвітних злигоднів — і ми, ледь живі, прибилися до піщаного берега навпроти острова Роанок. Там ми пробули тиждень, не зазнавши ніяких збитків од тих, хто промишляє з кораблетрощ, і врешті нас підібрало судно, яке пливло до Нью-Йорка.

Приблизно через місяць після загибелі "Індепенденса" я випадково здибав на Бродвеї каштана Гарді. Як і слід було сподіватися, невдовзі ми завели мову про те, що нас спіткало, та про сумну долю бідолашного Вайєта. Тоді-то я й дізнався про такі подробиці.

Художник узяв каюти для себе, своєї дружини, двох сестер та служниці. Його дружина справді була, як він і змальовував її, небачено вродлива й на диво талановита жінка. Вранці чотирнадцятого червня (того дня, коли я вперше піднявся на пакетбот) вона зненацька занедужала й через кілька годин померла. Молодий чоловік був у нестямі від горя, але з деяких причин не міг відкласти свого повернення до Нью-Йорка. Він мав одвезти тіло своєї обожнюваної дружини до її матері, але не міг зробити цього не криючись, бо повсюдно відомий забобон став би на заваді його наміру. Дев'ятеро з десяти пасажирів воліли б зовсім відмовитися від поїздки, тільки б не подорожувати на одному кораблі з небіжчиком.

Аби вийти з цієї скрути, капітан Гарді влаштував так, що тіло, частково набальзамоване й обкладене сіллю в ящику відповідних розмірів, було взято на борт як багаж.. Смерть молодої тримали в таємниці, але оскільки всі знали, що містер Вайєт збирався до Нью-Йорка з дружиною, треба було знайти жінку, яка видавала б себе за неї під час подорожі. На це без зайвих умовлянь згодилася служниця покійної. Третю каюту, яка спершу призначалася для неї, містер Вайєт залишив собі, а нібито дружина, звісно, проводила там усі ночі. Вдень вона як уміла грала роль своєї покійної господині, з якою — вони потурбувалися з'ясувати це заздалегідь — ніхто з пасажирів не був знайомий.

До помилки моєї, цілком зрозуміло, спричинилася моя надто безтурботна, нетактовно-допитлива й надто імпульсивна вдача. Останнім часом я майже не сплю ночами. Перевертаюся з боку на бік, а мені перед очима невідступно стоїть той образ. І слух мій крає — краятиме довіку — пронизливий навіжений регіт.