Клас пані Чайки - Пекарська Малгожата-Кароліна

Переклад з польської Божени Антоняк

КЛАС ПАНІ ЧАЙКИ

Барбарі Чайці, моїй улюбленій учительці польської

Парта

— Малгосю! А другий сніданок? — почувся голос мами, яка визирнула з вікна.

— Узяла! — відгукнулася дівчина й наддала ходу.

Вона жила в старій багатоповерхівці на вулиці Саській. З її вікон виднів костьол і частина скверу з дитячим містечком. До школи було якихось п'ять хвилин, але нині дорога здалася Малгосі нескінченною. Дівчина давно так не хвилювалася. Цього першого дня в гімназії[1] вона чекала й водночас дуже боялася. Начебто вони віддавна дружили з Камілою. Навіть у липні були вдвох у таборі. Та й зараз пообіцяли одна одній, що сидітимуть разом за партою, і все ж занепокоєння її не полишало. По-перше, Каміла досі не повернулася з канікул, а по-друге, хто ще буде в їхньому класі? Цього Малгося не знала. Гімназія вважалася однією з найкращих у районі. Розташована на перехресті вулиць Звитяжців та Міжнародної, вона приваблювала молодь із правобережної Варшави.

У класі вже сиділо кілька учнів. Декого Малгося зустрічала в костелі, на вулиці чи в крамниці. Когось бачила вперше. Дівчина роззирнулася довкола. Її увагу привернув хлопець, якого вона пам'ятала з районної бібліотеки. Він теж брав додому купу книжок. Хлопчина глянув на Малгосю й посміхнувся. Усі поступово займали свої місця, і перш ніж Малгося схаменулася, вільною залишилася тільки перша парта в середньому ряду.

"Камілі це не надто сподобається", — подумала вона, сідаючи.

* * *

— А ти стопудово якась зубрилка, — почулося за спиною.

Малгося озирнулася. Перед нею стояла чорнявка в міні-спідниці й туфлях на високих підборах. Своїм виглядом вона аж ніяк не пасувала до решти класу.

— Чому… — почала було Малгося, але не встигла договорити, бо чорнява вочевидь знала все краще.

— Сидиш за першою партою, носиш окуляри. А окулярники завжди зубрилки.

Малгося знизала плечима. Їй хотілося щось сказати, але вона передумала. Зате озвався знайомий хлопець із бібліотеки.

— А такі в міні-спідничках і з декольте — вони які?

— Ти краще, Мацеку, не встрявай, бо скажу Кшисекові, і він тобі вмаже.

— Через тебе? Не думаю. Він тебе однаково не любить.

— Дурень!

— Сама дурепа…

Суперечка тривала добрих кілька хвилин, затягнулася б і надовше, якби на Касьчин захист не стали… хлопці. Вони явно не приховували захоплення її зовнішністю. Один підсував їй стільця. Другий пропонував із ним сидіти. Третій силкувався розтовкмачити Мацекові, що той, мовляв, хам. Та Мацек лише засміявся й стенув плечима, а тоді, махнувши рукою, подався в кінець класу.

Цього обміну репліками вистачило, щоб Малгося збагнула: дівчину звуть Каською, а хлопця Мацеком, і він знає якогось Кшисека, з яким Каська, мабуть, зустрічається. Ну, і взагалі ці двоє добре знайомі.

"Ех… — зітхнула вона й заздро глянула на Каську. — У неї купа залицяльників, а в мене?" — подумала дівчина й озирнулася. Помітивши зневажливий погляд вродливої чорнявки, вона аж зіщулилася й задивилася на дошку. Цієї миті відчинилися двері й увійшла вчителька.

* * *

— Вітаю всіх з початком нового навчального року. Мене звуть Барбара Чайка, і, як вам, мабуть, відомо, я буду вашою класною керівничкою, — почала вчителька, уважно спостерігаючи за всіма учнями. — Ті, кого я вже бачила, мали нагоду зі мною познайомитися. Я працюю в цій школі багато років і знаю, що ви запам'ятаєте мене швидше, аніж я ваші імена й прізвища. Сподіваюся, ви мені в цьому трохи допоможете. Зробімо ось що: я трохи розкажу про себе, а ви напишете мені твір і здасте наступного тижня. Це буде єдина робота, за яку я не ставитиму в журнал оцінок, нижчих за четвірку. Тема — "Мої канікули". Я просто хочу дізнатися, як ви пишете. Ну, і довідатися дещо про вас. Щоправда, я найбільше люблю граматику і, як стверджують ваші старші товариші, мучу учнів словотвором та будовою речень, але… Так? Слухаю тебе, — звернулася пані Чайка до Малгосі, яка підняла руку.

— Треба описувати всі канікули? Чи тільки якусь частину? Адже канікули тривають понад два місяці…

— Я хочу не лише побачити, як ви пишете, але й познайомитися з вами, — відказала вчителька. — Тому форма твору довільна. Це може бути лист до мене. Або до подруги. Може бути оповідання або звичайна розповідь. Ви можете описати якусь пригоду, що трапилася з вами під час канікул. Пишіть так, аби вам самим було приємно. Нехай це перше завдання буде одночасно й розвагою.

— А на скільки сторінок його треба написати? — знову поцікавилася Малгося.

— На ваш розсуд, — відповіла пані Чайка, а тоді заявила: — Сподіваюся, що три роки, які ми маємо провести разом, запам'ятаються всім не лише працею, а й будуть приємними.

— Зубрилка! — просичала Каська до Малгосі, щойно задзеленчав дзвоник і вчителька вийшла із класу.

* * *

— Почекай! — почувся за спиною чийсь голос. Малгося озирнулася. За нею біг Мацек. — Не переймайся Каською, — промовив хлопець, важко відсапуючись.

— Я й не переймаюся, — відказала дівчина. Та це була неправда. Малгося дуже переживала. Особливо через те, що всі хлопці задивлялися на Каську й хотіли сидіти тільки з нею. От і зараз, виходячи, Малгося помітила, як один чорнявий хлопчина запропонував нести тій рюкзак. Зовсім як у романі з дев'ятнадцятого століття. Кілька хвилин Малгося й Мацек ішли мовчки. Першим озвався Мацек.

— Я ходив з нею до школи, Каська просто дурепа.

— Зате вродлива. Я ж бачила, як усі хлопці на неї задивляються.

— Е-е-е. Тобі лише так здається. Крім того, у них це минеться за кілька днів, усі її зненавидять. От побачиш. Спитай хоч Сташека чи Томека.

— Це хто?

— Ті, що сидять за мною. Друзі ще з дитячого садка. Ходили з нами до одного класу. І живуть поруч, — Мацек махнув рукою кудись у бік костелу.

— А я тут, — сказала Малгося, зупиняючись біля свого будинку.

— Я трохи далі, — відповів Мацек, але не рушив з місця.

Малгося теж не ворухнулася. Вона зовсім не знала, що сказати.

— Я бачила тебе в бібліотеці, — мовила вона трохи згодом, і в цю мить Мацек вигукнув:

— Точно! Я знав, що вже десь тебе зустрічав! — і хотів було щось додати, але тут Малгосю покликала мама.

* * *

Наступного дня на першому уроці була виховна година. Класна керівничка загадала обрати старосту й скарбника.

— Я розумію, що не всі ще перезнайомилися, але такі організаційні справи треба залагоджувати якомога швидше, — сказала вона.

— Тоді я хотіла б запропонувати кандидатуру Кінги, — озвався чийсь голос.

— А ти звешся…

— Єва, — відповіла дівчина. У неї була коротка стрижка і ямочки на щоках. — Кінга вчилася зі мною в школі й чотири роки була старостою. У неї є досвід.

— А сама Кінга хоче? — поцікавилася вчителька.

— Якщо клас не проти, я згодна, — відповіла Кінга, і всі присутні глянули на неї.

— Хто-небудь хоче висунути іншу кандидатуру?

Ніхто не відповів.

— Отже, Кінга буде старостою класу. А що зі скарбником?

Після цього питання запанувала тривала й незручна мовчанка.

— Може, той, хто в їхньому класі вже був скарбником? — почулося з-під вікна.

Усі глянули туди. Чорнявий хлопець, який учора ніс Касьчиного рюкзака додому, вочевидь кепкував з Кінги, Єви і заодно із класної керівнички.

— Напевне, він не ходить до нашого класу, але чого там…

— Тоді, може, ти? — запитала вчителька, але хлопець засміявся й, зневажливо пирхнувши, відказав:

— У мене є важливіші справи.

— Тебе звати…

Пані Чайка дивилася на учня, чиє ім'я марно силкувалася пригадати.

— Міхал. А ви, якщо не помиляюся… наша класна керівничка, пані Барбара Чайка, — відповів той, вдаючи, що намагається, як і вона, згадати прізвище.

— А ти не надто вихований.

— Бо це не аудієнція в короля, — відрубав чорнявий і сів, голосно грюкнувши стільцем.

Якусь мить у класі панувала тиша, яку порушили неголосні слова пані Чайки.

— Відтепер мої уроки будуть для тебе аудієнцією. Наразі я дозволяю тобі бути на них присутнім. І раджу цим дозволом скористатися. Бо якщо я тебе вижену, прийдеш до мене з батьком. Зрозуміло?

— У мене немає батька.

— Тоді з матір'ю, бабусею чи будь-ким із рідних! — класна керівничка виглядала роздратованою. — Зрозумів?

— Так.

— Пані вчителько! — Малгося підняла руку. — Я хотіла запропонувати кандидатуру Каськи на скарбника, — швиденько проказала дівчина те, про що вже довгенько думала. Може, коли вона першою простягне руку Касьці, та не буде більше так поводитися? Так, як уранці, коли сказала в гардеробі: "О-о-о! Бачу, дитинка придбала собі тапочки".

— У мене теж є важливіші справи, аніж бути якимсь там скарбником. А ти не підлещуйся, бо однаково нічого не вийде, — пирхнула Каська.

Малгося аж зіщулилася на ті слова, проте зараз Каська більше не видавалася їй такою гарною, як раніше. Дівчина задоволено відзначила, що у визнаної красуні ламке волосся й негарна родимка на щоці.

— Це вже занадто! — обурилася пані Чайка. — Перша виховна година, а скидається на те, що в класі всі шукають сварки. Тебе, моя люба, я взагалі не розумію, — звернулася вона до Каськи. — Ти вбралася, мов на показ моделей, а не до школи. Однокласниця простягнула тобі руку, даючи зрозуміти, що довіряє тобі, а ти цю руку відштовхуєш. Неймовірно! Після цього скажу тобі, що навіть коли б ти й хотіла стати скарбником, я не погоджуся. Отож нічого ми не вирішили. Хто буде скарбником? У кого які пропозиції? Чи хтось сам зголоситься?

Учителька роззирнулася класом.

— Бачу, — мовила вона, — що доведеться обирати навмання. Тому нехай скарбником буде той, хто в журналі тринадцятий за списком. Це в нас… — повільно проказала вона, підсуваючи до себе журнал і зазираючи до списку, — Міхал… — і глянула на хлопця, із яким щойно відбула неприємну розмову.

— Я точно не тринадцятий! — відказав чорнявий. — Я на самому початку списку.

— О Боже! Та яка різниця, — скипів Мацек, але не встиг нічого додати, бо з-за першої парти підвівся світловолосий хлопчина й флегматично озвався:

— Я згоден.

— Отже, у нас двоє Міхалів! — здивувалася пані Чайка, а Мацек додав:

— Білий і Чорний.

Почувши це, присутні засміялися. І лише Міхал, якого щойно охрестили Чорним, сидів, набурмосившись.

— Сподіваюся, що це перша й остання виховна година, на якій ви поводилися так жахливо, — заявила пані Чайка. — У когось є запитання?

— У мене, — підвела руку Малгося.

— Слухаю.

— Коли нам роздадуть учнівські квитки? Бо я хочу записатися до бібліотеки, а там сказали, що можна лише із квитком…

— Ну, і ще пільга на проїзд… — додав хтось.

— Ой! — пані Чайка почервоніла. — Перепрошую.