Вирок - Кафка Франц

Якась стара газета з не відомою Георгові назвою.

— Як довго ти вагався, доки не дозрів остаточно! Мати встигла померти, їй не пощастило втішитися своїм сином, твій друг гине десь у Росії, уже три роки тому, зжовклий, він ні на що не був придатний, а я, сам бачиш добре, який я став. Таж тобі не повилазило!

— Виходить, ти шпигував за мною? — вигукнув Георг.

— Мабуть, ти хотів це раніше сказати. Але тепер воно вже не до речі,— ніби між іншим мовив співчутливо батько. І голосніше: — Отож, тепер ти знаєш, досі ти думав тільки про себе, а воно — діяв не тільки ти. Був ти гейби невинною дитиною, але в дійсності ти диявольський чоловік! — І тому знай: я прирікаю тебе на смерть — через утоплення.

Георга ніби здуло з хати, лише звучав йому в ухах удар, з яким батько гепнувся на ліжко. На сходах, по яких гнав, наче по гладенькій похилій площині, він збив із ніг покоївку, що йшла нагору прибирати помешкання.

— Ісусе! — вигукнула вона й прикрила обличчя фартуком, але він уже зник за дверима. Коли вискочив з брами, його потягло через дорогу до води.

Відразу вхопився за поруччя, як голодний за їжу. Перемахнув через нього, як вправний гімнаст, яким він на втіху батькам і був за своєї молодости. Ще тримаючися ослаблими руками за поруччя, вичекав автобуса, який легко міг заглушити його падіння, із вигуком: "Дорогі батьки, я ж вас весь час любив!" — кинувся в воду.

Саме в ту мить на мосту тривав жвавий рух.