Я ще трошки подивився на них і згадав про Флору. Мені спало на думку, що вже нічого втрачати, все пішло прахом. Залишалося хіба що поговорити про неї.

— Панове, — почав я, — є у цьому місті дівчина, ім'я якої я не називатиму з побоювання скомпрометувати її. Дозвольте мені, панове, розповісти про неї.

І я розповів. Якщо вже казати про мене самого, то останні дві години вигострили мене до витонченості леза силового поля, тож опис Флори став чимось на зразок поезії, яка, здавалося, била ключем чоловічої потуги з глибинних надпідвалин моєї підсвідомості.

А вони сиділи, як заморожені, непорушно, майже так, ніби вони слухали, і рідко коли перебивали. У людей під впливом космоліну з'являється щось схоже на ввічливість. Вони не заговорять, поки говорить хтось інший. Ось чому вони по черзі вступають у розмову.

Я все говорив і говорив із сердечною сумовитістю в голосі, поки гучномовець пожвавленим тоном не оголосив про прибуття "Космоїда".

Те, що було потрібно. Голосно я скомандував:

— Вставайте, панове! Тільки не ти, вбивце! — І мої магнітні наручники клацнули на зап'ясті Ферруччі, перш ніж він устиг дихнути двічі.

Ферруччі боровся, як демон. Він зовсім не був під дією космоліну. Модифікат космоліну в тонких пластикових подушечках тілесного кольору виявили у нього на внутрішній поверхні стегон. Зовсім непомітно, і їх можна було лише намацати, і навіть потім, щоб упевнитися, довелося вдатися до ножа.

Коли все було вже позаду, Рог Крінтон, усміхнений і напівбожевільний від полегшення, вчепився у мою вилогу.

— Як тобі вдалося? Що його зрадило?

— Один з них, — сказав я, намагаючись вивільнитися, — вдавав, що накосмолінений. Я твердо став на цю версію. Отже, я їм розповів... — (Я став обережним — до подробиць йому зась, розумієте) — ...м-м, про одну дівчину, бачиш, і двоє з них не реагували, отже, вони були під космоліном. А у Ферруччі почастішало дихання, на лобі виступив піт. Виклад я подав досить драматично, а він реагував. Отже, він не був під космоліном. Ну що, тепер мене відпустиш?

Він відпустив мене, і я ледь не гепнувся на спину.

Я вже намірився рушати. Ноги шкребли підлогу без жодної намови з мого боку — але я повернувся назад.

— Гей, Рогу, — сказав я, — не можеш підмахнути мені чек на тисячу кредитів — без занесення у відомості — за послуги, надані Службі.

От тоді я переконався, що він наполовину збожеволів від полегшення й дуже нетривалої вдячності, бо сказав:

— Звичайно, Максе, звичайно. Десять тисяч кредитів, якщо тобі потрібно.

— Мені потрібно, — сказав я, в свою чергу хапаючи за вилогу його, — мені потрібно, мені потрібно.

Він заповнив офіційний чек Служби на десять тисяч кредитів, а це було все одно, що чиста готівка для половини Галактики. І Рог непідробно посміхався, передаючи мені чек, і, будьте певні, я також посміхався, беручи папірець.

Як він там збирався звітувати, то вже була його справа. Головне, що мені не треба було звітувати перед Хільдою.

Я вже справді востаннє стояв у відеокабіні і набирав код Флори. Пускати справи своїм ходом, поки я доїду, я не відважувався. Ще півгодини можуть якраз дати їй час домовитися з кимось іншим, якщо вона вже не домовилася.

Примусити її відповісти. Примусити її відповісти. Приму... Вона відповіла, але на ній був верхній одяг. Вона збиралася виходити, і я, очевидно, випередив її на хвилину-другу.

— Я зібралася йти, — оголосила вона. — Деякі чоловіки можуть бути порядними. І надалі я не бажаю вас бачити. Я не маю бажання, щоб ви будь-коли потрапляли мені на очі. Зробіть велику ласку, пане Як-вас-там, і заберіть пальці з мого сигнального коду, і надалі прошу не ялозити його...

Я не казав нічого. Я просто стояв, тамуючи подих, і тримав чек так, щоб вона могла його бачити. Просто стояв. Просто тримав.

Не сумнівайтеся, при слові "ялозити" вона почала придивлятися пильніше. Надто високої освіти та дівчина не здобула, але прочитати "десять тисяч кредитів" уміла швидше за будь-якого випускника коледжу в цілій Сонячній системі.

— Максе! Для мене?

— Все для тебе, крихітко, — сказав я. — Я ж казав тобі, що маю невеличку оборудку. Я хотів тебе здивувати.

— О, Максе, який ти милий! Я насправді не гнівалася. Я жартувала. Їдь просто до мене, — вона вже зняла плащ.

— А як з твоїм візитом?

— Я ж сказала, що жартую.

— Їду, — сказав я втомлено.

— Але тепер з усіма до єдиного кредитами, — сказала вона пустотливим тоном.

— З усіма, — запевнив я.

Я перервав зв'язок, вийшов з кабіни і тепер нарешті відчув себе віль... віль...

Я почув своє ім'я.

— Максе! Максе! — Хтось біг до мене. — Рог Крінтон сказав мені, що я знайду тебе тут. Нарешті мама здорова, отже, я дістала спеціальний квиток на "Космоїд". А для чого ці десять тисяч кредитів?

Я не обертався.

— Привіт, Хільдо!

А потім я обернувся й спромігся на найважчу річ, яку мені будь-коли вдавалося зробити за все моє нікчемне космострибне життя.

Я спромігся посміхнутися.

Нема тексту? Правовласникам

Відгуки про книгу Я у Марспорті без Хільди - Азімов Айзек (0)

Схожі книги в українській онлайн бібліотеці readbooks.com.ua:

Нас не треба жаліти - Гудзенко Семен Глибини - Азімов Айзек Марсіанський Шлях - Азімов Айзек Забудь, Шотландіє моя! - Бернс Роберт Останнє запитання - Азімов Айзек