Вірші (в перекладі Миколи Лукаша) - Лорка Федеріко Гарсія

Мапа. Зала. Арфа. Рання.
Дівча прикинулось жасминовим биком,
а бик — то присмерк, що реве багряно.

Щоб небо та було дитям маленьким,
жасмин би мав півночі у полоні,
а бик — арену синю, без тореро,
і серце на спочинку при колоні.

Коли ж бо небо — слон здоровий,
а той жасмин — вода без крові,
а те дівча — то вітка ночі росяна
на темному безмежному помості.

Поміж жасмином і биком
чи кістяні гаки, чи люди сонні.
Всередині в жасмині слон і хмари,
всередині в бику — скелет дівочий.

КАСИДА ПРО НЕМОЖЛИВУ РУКУ

Нічого не хочу, тільки одну руку,
дайте мені руку — ранену, як можна.
Нічого не хочу, тільки одну руку:
я ладен не спати тисячу ночей.

То була б лілея крейдяно-бліда,
то була б голубка в кубельці, в моїм серці,
то була б доглядачка, що в хвилю мого скону
не пустила б місяця й на поріг вікна.

Нічого не хочу, тільки тую руку,
хай елеєм скропить і в саван угорне.
Нічого не хочу, тільки тую руку,
нехай потримає крило моїй смерті.

Все інше — минає.
Сяєво без імені, одвічне світило.
Все інше — не те; то вітер мете
пожовклого листя сполохані зграї.

КАСИДА ПРО ТРОЯНДУ

Троянда
не шукала світання:
на вітці майже вічна,
шукала щось незнане.

Троянда
не шукала ні темряви, ні тями:
межа між плоттю й мрією,
шукала щось незнане.

Троянда
не шукала троянди.
Стриміла мовчки в небо,
шукала щось незнане.

КАСИДА ПРО ЗЛОТОТІЛУ ДІВЧИНУ

Дівчина злототіла
у хвилі хлюпотілась,
і хвиля золотіла.

А віти й баговиння
її тінили тінню,
а соловей гульливий
співав дівчині білій.

Упала ніч сріблиста,
імла недобра млиться,
на гори по безліссю
буланий вітер звівся.

Дівчина зволожіла
у хвилі стала біла,
а хвиля зчервоніла.

Зірниця зазоріла
на тисячу корівок,
жалобним маєм крита,
плющами перевита.

Дівчина осмутніла
в огні плила-леліла,
а соловей жалівся,
що обгоріли крила.

Дівчина злототіла
була мов чапля біла,
що хвиля золотила.

КАСИДА ПРО ДВОХ СИЗОКРИЛИХ ГОРЛИЦЬ

Дві горлиці сизопері
між лавровим крились листям.
Одна була сонце,
друга місяць.
"Сусідоньки,— я спитав їх,-
де моїй могилі місце?"
"В мене в хвості",— каже сонце.
"В мене в горлі",— каже місяць.
Уперезаний землею,
я в світи далекі нісся.
Бачу: дві орлиці сніжні,
третя дівчина голіська.
Одна була ніби друга,
а дівчина зовсім інша.
"Орличеньки,— я спитав їх,-
де моїй могилі місце?"
"В мене в хвості",— каже сонце.
"В мене в горлі",— каже місяць.
Дві горлиці голим голі
між лавровим крились листям.
Одна була ніби друга,
і обидві зовсім різні.