Король Матіуш на безлюдному острові - Корчак Януш

Проте відозва всіх заспокоїла.

На ім'я Молодого короля посипалися телеграми з вимогою негайно відкликати війська:

Якщо війська перейдуть кордон, буде пізно. Тоді нарікайте на себе.

Молодий король, прочитавши газету, позеленів від люті. А він розраховував ознаменувати свій вступ на трон звитяжним походом до країни Матіуша. Тоді його авторитет, що похитнувся, поза сумнівом, зміцнився б. Якби не Старий король, якого всі любили й поважали, народ давно б встановив республіку. "Поцарювали, і досить! — ремствував робочий люд. — Чим ми гірші за інші народи, які прекрасно обходяться без королів!"

— Боятися нам нічого. Цар Пафнутій за нас, — приндився Молодий король на військовій раді. — Якщо я припиню наступ, спалахне бунт. Отже, вперед!..

"Треба покінчити з Матіушем, поки не надійшли його союзники, — міркував Молодий король. — Спочатку одержати перемогу, а потім вести переговори й диктувати свої умови".

Генералів цей план не надихнув. Але нічого більш ділового вони придумати не змогли. І головне, боялися брати на себе відповідальність. "І так погано, і так недобре", — засмучувалися вони. Отже, вся надія на Пафнутія. А він, не будь дурень, побачив, що всі за Матіуша, — і відступив.

— Ах, ось ти який! Слова не тримаєш! Почекай, я тобі покажу!

— Подумаєш, злякав! А що ти мені зробиш? Війну оголосиш? Проти тебе весь світ, тому що ти відомий інтриган і шахрай! Навіть власне військо ненавидить тебе. Бережися зради!

Але хіба допоможе обережність, коли до людини палає ненавистю весь народ?

Тим часом увесь світ готувався до війни з Молодим королем.

Генерали бачать, що справа погана, і таємно від короля зібралися на військову раду.

— Припустімо, Матіуша ми переможемо, але проти нас підуть війська інших королів. Весь світ не здолаєш.

— Ні, панове, нічого спокушатися, з Матіушем нам не впоратися. Солдати обожнюють його, а нашого короля ненавидять. Крім того, вони захищають свою країну, а ми на них нападаємо, значить, ми агресори. І потім, ми в них в печінках вже, адже вони не забули, як ми господарювали після тієї перемоги. Тому спробуймо краще обговорити, що робити в разі поразки.

Тут підвівся найогрядніший генерал, який пихтів і сопів.

— Якщо у вас не вистачає сміливості сказати прямо, для чого ми тут зібралися, я скажу за всіх, — відрізав він. — Ми зібралися не для того, щоб втирати один одному окуляри. І не обговорювати хід військових дій. Про це ми могли б поговорити і в присутності короля. — Тут товстун засопів, як паровоз, витріщив очі, обличчя в нього налилося кров'ю — здавалося, у нього ось-ось станеться напад. — Так от, ми зібралися на таємну раду, щоб зрадити короля! — вигукнув він. — І давайте не втрачати часу дарма, а то це погано скінчиться: нас усіх заарештують.

Генерали були шоковані прямолінійністю товстуна.

— Вам ніхто не давав права говорити від імені всіх присутніх! — запротестували вони. — Те, що ви називаєте зрадою, інші вважають єдиним порятунком для короля.

— Ха-ха-ха! — У товстуна затрусився живіт від сміху. — А він що, просив вас рятувати його? Ні, панове, нічого лицемірити! Треба називати речі своїми іменами. Наша таємна рада — рада зрадників!

— Що ж робити?

— Є дві можливості: або схопити Молодого короля й видати Матіушу, або махнути на нього рукою й тікати самим, доки не пізно.

Молодому королеві стало відомо про змову раніше, ніж генерали розійшлися по домівках. Але що він міг узяти, коли проти нього був весь народ, усі генерали, весь світ!

Він осідлав коня й галопом помчав до Матіуша.

Зупинивши змиленого коня перед окопами противника, Молодий король підняв руки вгору і став розмахувати білою хусткою. Усе зрозуміло без слів: людина здається. Солдати взяли його в полон, відвели в штаб полку, звідти — у штаб дивізії. Лише у штабі армії впізнали Молодого короля й негайно повідомили у ставку.

Ставкою, або штаб-квартирою, називається приміщення, де живе полководець або король. У мирний час королі живуть у палацах, а під час війни у звичайних хатинах, але для важності їх називають штаб-квартирами.

Матіуш наказав усім вийти й залишився наодинці з Молодим королем.

— Ваша величносте, у зверненні до королів говориться, що завдяки мені ви пізнали життя й загартували волю і що ви не сердитеся на мене. Ну, от…

І не договоривши — упав на коліна. Матіушу стало соромно за нього. До чого може боягузтво довести людину!

— Встаньте, ваша величносте! Усе, що я написав, — лише правда. Вам нічого боятися. Помста не входила в мої плани, я повинен був захищати свою батьківщину.

Терміново скликали міністрів порадитися, як бути. І ухвалили: війська Молодого короля негайно залишать чужу територію, а Молодий король тимчасово оселиться в палаці Матіуша. І чекатиме, що вирішить його народ.

Але армія й народ не стали чекати розпоряджень Молодого короля. Солдати розійшлися по домівках, а народ проголосив у країні республіку. Молодому королеві призначили довічну пенсію, щоб не помер із голоду. Ні для кого не секрет, що він умів працювати лише язиком. Нехай робить, що хоче, живе, де хоче, але за однієї умови: не пакостити й не інтригувати.

Повернувся Матіуш у столицю, але не радують його ні прапори, що розвіваються, ні нарядні натовпи, ні вітальні вигуки, ні гарматна стрілянина на його честь.

"Звичайно, коли людині добре, друзів хоч відбавляй. Але справжні друзі пізнаються в біді", — думав Матіуш.

Одне його порадувало: діти вперше вийшли на вулиці із зеленими прапорами, і поліція їх не розганяла.

Прямо з вокзалу Матіуш поїхав до парламенту.

— Місія моя закінчена, — заявив він. — У вас є міністри, управляйте країною самі. Лише допоможіть мені знайти роботу на фабриці. Я хочу сам заробляти собі на хліб. Винайму комірчину, працюватиму й ходитиму до школи.

Депутати просять Матіуша відмовитися від цієї затії. Пропонують щомісячно виплачувати йому гроші, щоб він, як і колись, жив у королівському палаці. Але Матіуш не погоджувався.

Ну, гаразд, нехай тоді напише книжку про свої пригоди. Її надрукують, і він отримає багато грошей. Народ обожнює книжки про королів, про незвичайні пригоди і про бандитів. Матіуш і на це не згоден.

— Хочу працювати на фабриці, вчитися в школі й жити, як усі.

Бачать депутати: просити марно. І дехто вирішив отримати з цього вигоду для себе.

І от власник цигаркової фабрики запропонував Матіушу працювати у нього. "Звістка про це вмить рознесеться по країні, і всі куритимуть лише мої цигарки", — зметикував хитрий ділок. Це називається рекламою.

Інший сказав:

— На моїй фабриці виготовляються парфуми, і там дуже приємно пахне.

Фабриканти й торговці увійшли в такий раж, що забули про пристойність. Вони просто виривали Матіуша один в одного з рук.

— Ах ти брехун! У тебе на фабриці бруд непролазний!

— А в тебе темно й тісно, як у норі.

— А твої робітники з голоду ледве ноги тягають.

— А в тебе верстати допотопні. Їх давно на звалище викинути пора!

Тут встав депутат-робітник і спокійно сказав:

— Панове, припиніть торгуватися! Ви не на базарі, а в парламенті. Зробімо краще так: нехай кожен наведе лад на своїй фабриці. Потім виберемо комісію, і вона вирішить. Де чистіше, світліше й повітря більше, там і працюватиме Матіуш. Прошу поставити мою пропозицію на голосування.

— Привести фабрики до ладу — це добре. Але голосувати не варто, я сам знайду собі місце.

Закипіла робота. Любо-дорого дивитися! Фарбують, прибирають, перекладають печі, щоб гріли краще, встановлюють електричну вентиляцію, будують нові туалети й душові для робітників. А майстри ввічливі, ніби в пансіоні для шляхетних дівчат училися. Через місяць фабрик не впізнати. Усі, як одна, сяють чистотою. Атож! Кожному фабрикантові вигідно отримати Матіуша.

Комісія оглянула фабрики, а яку вибрати, не знає — усі прекрасні. Зі складної ситуації вивів їх сам Матіуш.

— Дякую за клопіт. Але я говорив, що сам підшукаю собі місце. Я працюватиму в одного небагатого фабриканта. Він завжди більше піклувався про потреби своїх робітників, ніж про прибуток. Тому в нього не виявилося грошей на ремонт. Але фабрика його користується доброю славою серед робітників.

Фабрика, яку вибрав Матіуш, була невелика і знаходилася на околиці.

Виявилося, учитися в школі і працювати на фабриці неможливо: часу не вистачає. Але Матіуш про це не знав. Тому умовилися так: поки не опанує ремесло, він працюватиме цілий день нарівні з іншими, а потім постарається виконувати все швидше і йти раніше. Ніхто не заперечував. Чесність і принциповість Матіуша були відомі всім і кожному.

Матіуш винайняв кімнатку в мансарді із залізною грубкою. На плиті він розігрівав сніданок.

Клопоту в господарстві виявилося багато. То щітки немає,'то каструлі, то відра — і так без кінця. Кожну річ треба купити, а де грошей узяти?

Встає Матіуш ледь світало. Застилає ліжко, чистить черевики і штани, розтоплює грубку, кип'ятить чайник, підмітає підлогу. Потім снідає сам і годує горобців: висипає їм хлібні крихти на підвіконня. Із собою бере фляжку з кавою. А там зирк, і виходити час — скоро фабричний гудок!

Приємно щодня зустрічати по дорозі тих самих перехожих, спостерігати ті самі картини.

На сходах вітається він із Янеком, який квапиться вранці до школи. У дворі візник миє прольотку. Двірник підмітає тротуар перед будинком. З лавки навпроти вибігає пес і виляє хвостом, немов говорить Матіушу: "Привіт!"

Спочатку Матіушу не давали проходу роззяви: стоять, вирячуються, показують пальцями.

— Матіуш іде!

— Глянь-но, король Матіуш!

Але всі роззяви на світі на один зразок: ніщо довго не займає їхньої уваги. Їм весь час подавай щось новеньке, дивовижне, як кажуть, сенсаційне — неважливо, якщо це нісенітниця чи дріб'язок.

Незабаром Матіуш втратив для них інтерес, і вони перестали його помічати. Подумаєш, дивина! Тисячі таких самих хлопчаків ходять на фабрики, а ввечері замурзані повертаються додому.

Зате добрі, серйозні люди з кожним днем дедалі більше поважали Матіуша. Старі робітники першими віталися з ним. Дівчинка, яку він зустрічав уранці, привітно усміхалася йому й лагідним голосом говорила:

— Добридень!

Хто вона і як її звуть, Матіуш не знав. Але йому здавалося, ніби вони давним-давно знайомі.

Щодня зустрічав Матіуш одну стареньку з кошиком.