Один в океані - Бомбар Ален
Однак небезпека ще не минула. Хоч вітер і пронісся, залишився розбурханий океан. При сильному вітрі хвиля, ніби підтримувана залізною рукою, не падає. Але досить цій опорі зникнути, як водяні вали починають безладно падати під власною вагою, трощачи і ламаючи все на своєму шляху".
* * *
Субота, 15 листопада. 13 годин 30 хвилин. "Дощить увесь день. Щоб не гаяти даремно часу, вирішую скористатися перепочинком і пишу. В мене залишилися тільки два рульових весла. Сподіватимуся, що вони витримають. Заливний дощ іде з учорашнього дня,' з 10-ї години вечора. Сонце навіть не проглядає. Я змок до рубця. Всередині човна все вимокло, а сушити нема де. Мій спальний мішок перетворився на справжню ганчірку. Про те, щоб визначити координати, не може бути й мови. Цієї ночі так бурхало і крутило, що інколи мене аж сумнів брав, чи не потрапив я в "зону бур". Зараз, на щастя, віє пасат, і човен швидко пливе, часом навіть надто швидко: турбуюсь, чи не загрожує це моєму вітрилу? Коли ж, нарешті, випогодиться? Сьогодні на заході з'явився шматок голубого неба, та вітер дме із сходу. Може, завтра розпогодиться. А поки що попереду ще одна "веселенька" ніч. Близько сьомої години ранку наді мною досить низько пролетів літак. Я намагався привернути його увагу, але даремно: мій кишеньковий ліхтарик не працює. Від 3 листопада це перша ознака, що земля десь поблизу. Сподіваюся, незабаром з'являться й інші ознаки. Як не дивно, але небо на заході зовсім звільнилося від хмар.
Того дня зав'язалася справжня космічна боротьба між добрими і злими силами природи, яку я назвав "битвою між Синім і Чорним". Двобій розпочався на заході, де з'явилася блакитна пляма розміром з кашкет. Я навіть і гадки не мав, що з цього може вийти щось серйозне. Суцільні чорні, наче смола, хмари навально посунули з усіх боків на цю нещасну блакитну плямку. Сповнені свідомості власної сили, вони пішли в наступ. Але синє розширило свої фланги, і через кілька годин маленькі сині просвіти з'явилися на півдні і на півночі, тобто праворуч і ліворуч од "Єретика". Здавалося, їх зараз же поглине гігантська чорна хмара, що навально йшла в наступ. Та коли чорні вдавалися до важких масованих ударів, то сині дотримувалися тактики охоплення з боків і просочування з тилу. Добрі сили торжествували. Нарешті на четверту годину дня синє остаточно перемогло. "Боже, що може бути краще за сонце! Моє тіло все вкрите виразками… Але сонце сяє, і це головне…"
Насправді ж починався найважчий період моєї подорожі.
Сонця не було три дні, і я не знав, де знаходжуся. Човен мав такий вигляд, ніби витримав справжню баталію. Під час бурі в мене зірвало капелюх; тепер доведеться захищатися від тропічного сонця тоненькою шапочкою з клейонки — зовсім не підходяща річ для такого клімату. Брезентовий тент розірвало в двох місцях. Сам човен не ушкоджений, але всередині його все просякнуте солоною водою.
Одна неприємна подія ще раз переконала мене в тому, що я повинен пильнувати, як ніколи.
Під час бурі я вирішив закрити корму "Єретика" від хвиль, які щомиті загрожували залити моє хистке суденце. Я міцно прив'язав кусок прогумованої тканини до обох поплавців і туго натягнув. Цей пристрій не давав змоги хвилям підніматися біля кормової дошки. Коли буря скінчилася, я подумав, що не зайвим буде залишити це прикриття. Наступної ночі я прокинувся від страшенного шуму і вмить вискочив із свого спального мішка. Кормового захисту й сліду не було — зірвало. Я перевірив поплавці — вони, на щастя, були цілі й туго накачані. Істоту, яку мені так і не судилося побачити, мабуть, привернув яскраво-жовтий колір прогумованої тканини, напнутої між поплавцями. Вистрибнувши з води, вона схопила її і відірвала. Робота була така чиста, що я ніде не міг знайти навіть слідів цієї операції.
Я дуже схуд, ослаб і виглядав не краще, ніж мій човен. І коли 16 листопада з'явилося довгождане світило, я зустрів його з радістю і вдячністю, адже воно мусило покласти край усім моїм мукам, викликаним вогкістю. Я не знав, що саме сонце завдасть мені найтяжчих страждань протягом наступних 27 днів подорожі.
От бачиш, потерпілий від корабельної аварії, ніколи не треба впадати у відчай! Навіть тоді, коли тобі здається, що ти перебуваєш у безодні людських страждань, обставини можуть усе змінити. Проте не поспішай і не грій у серці великі надії. Пам'ятай, що на зміну випробуванням, які ти вважаєш нестерпними, можуть прийти нові, що затьмарять згадку про перші. Коли болять зуби — це жахливо, і ти думаєш, хай би вже краще боліли вуха. А коли болять вуха, зубний біль здається приємним спогадом. Тому я можу дати тільки одну пораду: в будь-яких обставинах не втрачай самовладання!
ЯКА ДОВГОТА?
Неділя, 16 листопада. Ось уже чотири тижні я пливу в океані. Цілий місяць… Уперше за чотири дні я зміг визначити свою широту. Признаюсь, мені було трохи страшно, але виявилося, що "Єретик" залишився на 17-й паралелі, точніше на 16°59'. Це ж зовсім непогано. Значить, я пристану до берега десь між Гваделупою, Монтсерратом і Антігуа. Що ж до дня прибуття, то я розраховую дістатися до суходолу між двома суботами: 22 і 29 листопада, коли, звичайно, нічого особливого не станеться. Ласкаво світить сонце, дуже тепло, летять бризки…
16 годин. Пильнуй! Ще одна риба-меч! Цього разу значно менших розмірів. Вона трохи покрутилася навколо човна і зникла, однак мені це не дуже подобається.
Понеділок, 17 листопада. Сьогодні дме добрий вітер, і "Єретик" мчить уперед. Для мене настають важкі дні: я не знаю, наскільки точно визначаю координати. От коли б зустріти якесь судно, щоб уточнити своє місцеперебування! Загалом мені лишилося пройти приблизно 500 миль. Було б дуже прикро зазнати невдачі саме зараз!
Небо все ще підозріле. Та все одно я йду вперед. Теоретично я зможу побачити землю через шість днів. Я дуже стомився і мрію про теплу ванну, сухе взуття, суху постіль, смажене курча і літр пива.
Вівторок, 18 листопада. Сьогодні настрій у мене кращий, але все це тягнеться занадто довго і докучає. Я вже починаю заздалегідь думати про те, в якому місці мені вдасться причалити. Коли я лишуся на тій самій довготі, то підійду до берега або в Порт-Луї, або в Пуент-а-Пітр (Гваделупа). Обидва ці порти захищені од вітру, і, отже, мені важко буде зайти в якийсь із них. Коли не пощастить пристати в Пуент-а-Пітр, спробую досягти північного узбережжя Гваделупи або островів Дезірад чи Марі-Галант. Найгірше, коли зі мною щось трапиться вже біля самого берега. Це було б так безглуздо, що я не хочу навіть вірити в таку злу долю. А втім, ще рано ділити шкуру невбитого ведмедя.
Середа, 19 листопада. Сьогодні визначив свою широту і стурбувався: мене віднесло, порівняно з учорашніми координатами, миль на 20 південніше. Після перевірки виявилось, що я просто помилився. Ху! Аж полегшало!
Опівдні я визначив своє місцеперебування. Робити мені більше нічого, і час плине повільно. Звичайно вранці я ловлю риби стільки, скільки мені треба на цілий день, і потім не знаю, як згаяти час. Лишається тільки думати, коли я припливу. А дні такі довгі!
Сонце яскраве, але погода ненадійна. Добре, що хоч маю можливість провадити свої медичні спостереження і читати. Вранці знову сіяв дощ.
Четвер, 20 листопада. "Єретик" пливе точно на захід по 16°48' і в такому разі повинен досягти берега між Гваделупою та Антігуа. Коли так піде й далі, спробую причалити біля Гваделупи, бо це французька територія. Сьогоднішня ніч була чи не найспокійніша за весь час плавання. Бачив багато птахів.
П'ятниця, 21 листопада. Що ближче підпливаю до землі, то більше мене охоплює сумнів, чи правильно я визначаю свої координати. І все ж помилки не повинно бути!
І досі не зустрів жодного судна. Правда, під час подорожі до Канарських островів я зустрів теж тільки два кораблі і до того ж у кількох милях від берега. Цікаво, що птахів я бачу тільки вранці, коли вони летять на схід, і ввечері, коли вони повертаються на захід. Очевидно, їх польоти зв'язані із землею. Це непогана прикмета.
Погода мінлива, але загалом добра. Вітер то сильний, то ледве дише. Швидше б уже припливти!
Субота, 22 листопада. Вітер ледве повіває, і "Єретик" повзе, мов черепаха. При такій швидкості мені потрібно буде ще днів вісім. Останні дні, як я й сподівався, дуже тяжкі. Мимоволі впиваюсь поглядом у горизонт. Можна збожеволіти, до чого ж хмари бувають схожі на землю! Та я знаю, що побачу її не раніше ніж у понеділок. Тільки б побачити, нехай навіть мені доведеться цілий тиждень простояти на місці, не маючи змоги причалити.
Птахів з островів стає все більше. Коли б я тільки знав, що воно значить. Поки що не видно жодного корабля. Хоч би подув бодай легенький вітрець!
Неділя, 23 листопада. Вже шосту неділю я зустрічаю в океані. Сподіваюся, це буде остання. Знову подув вітер, цього разу постійний. Якщо він не вщухне, я припливу до берега у вівторок чи в середу. От тільки не знаю, де пристану, бо "Єретика" відносить на північ.
Зустрів дивовижних риб, схожих на баліст, але з двома плавцями, як в акули. Спробував зловити хоч одну, бо летючі риби мені вже остогидли, але марно.
17 годин. На південному сході збирається чергова короткочасна гроза. Цікава тут погода: то світить яскраве сонце і на небі ні хмаринки, то, навпаки, заливний дощ. З однієї крайності в іншу.
Гроза насувається. Що зі мною буде? А втім, я вже не так хвилююсь. Якщо навіть і здійметься буря, берег недалеко! Цього ранку я бачив разом трьох "солом'яних хвостів", а в моєму довіднику для потерпілих сказано: "Три білохвости поряд означають, що земля не далі як за 80 миль". Більше того, в ту мить, коли з півдня насунула грозова хмара, я побачив птицю фрегат. Той самий довідник каже: "Фрегат ніколи не ночує в морі і не залітає далі ніж за 100 миль від берега. Тільки одного разу зустріли фрегата, як виняток, за 300 миль від найближчого острова". Все це знову переконує мене, що я недалеко від землі.
Ще до того, як вдалині з'явилися перші ознаки бурі, я відчув якесь занепокоєння. А втім, занепокоєння — може, це навіть і не те слово. Швидше це було панічне бажання сховатися, врятуватись, утекти — куди саме — я не знав, та мені було й байдуже, аби тільки втекти.
