Морське вовченя - Рід Томас Майн

Більше того, мій покаліченні! палець (до того ж ще й на правій руці) був у такому стані, що я навряд чи зможу утримати пацюка, а тим більше задушити його.

Я думав, як би мені захистити пальці від зубів пацюка. Добре було б мати пару добрячих рукавиць, та про це навіть нічого мріяти. Згадка про рукавиці наштовхнула мене на нову думку замінити їх чимсь іншим. Цим "іншим" були — мої черевики. Засунувши в них руки і захистивши їх таким чином під гострих зубів пацюка, мені треба було спіймати його й давити підошвами, аж поки він не здохне. Блискуча ідея! Я негайно приступив до її здійснення.

Поклавши черевики напохваті, я причаївся біля щілини, з якої мав вилізти пацюк. Усі інші отвори я старінню позатикав і твердо вирішив, пропустивши пацюка всередину комірчини, затулити й цю останню дірку своєю курткою. Пацюк не зможе втекти і таким чином буде змушений прийняти двобій. Тоді я швидко надіну свої "рукавиці" і мерщій за діло.

Чи то пацюк поспішав на мій виклик, чи сама доля постала проти нього, але тільки-но я закінчив обладнання свого приміщення для зустрічі "гостя", як легке тупотіння і писк дали мені знати, що пацюк проліз через щілину і зараз уже всередині моєї комірчини. Я добре чув, як він бігав навкруги, поки я затуляв курткою щілину. Кілька разів він пробіг по моїх ногах. Однак я не поспішав, поки не закрив остаточно всі виходи. Потім всунув руки в черевики і почав шукати ворога.

Я так вивчив усі закутки своєї крихітної комірчини, так знав кожне місце, що мені недовго довелося за ним ганятися. Ловив я пацюка в такий спосіб: піднімав черевики і опускав їх, щоразу б'ючи по іншому місцю. Якщо мені, думав я, вдасться придушити хоча б частину тіла пацюка, то я притримаю його і, схопивши обома руками, давитиму з усієї сили. Такий був мій план. Я його добре продумав, однак здійснити його мені не пощастило. Усе скінчилось зовсім інакше.

Я справді придавив пацюка одним черевиком, але не зміг утримати його, бо м'яке сукно прим'ялося, і це дало йому можливість втекти. З голосним писком вирвався він з-під черевика, і тієї ж миті я відчув, що він лізе по моїй нозі й забирається під колошу.

Страшний жах скував моє тіло, але я був розпалений боротьбою і, відкинувши черевики, які вже були мені непотрібні, схопив пацюка голими руками в ту мить, коли він добирався до коліна. На цей раз я тримав його міцно, хоч він опирався з страшною силою, сповнюючи комірку голосним вереском, від якого аж душа холонула.

Я давив його щосили, навіть не почуваючи болю в пальці. Колоша трохи захищала мої руки від укусів, однак без ран не обійшлося, бо мерзенна тварюка вп'ялась зубами в моє тіло і не розчіпляла їх, аж поки мені не вдалося схопити її за горло і задушити. Тільки тоді я зміг відірвати пацюка від себе і зрозумів, що остаточно подолав свого ворога.

Я випустив тіло пацюка і витрусив його з колоші. Потім висмикнув куртку з щілини і викинув нечисть туди, звідки вона з'явилась.

Яку полегкість відчув я, коли впевнився, що пацюк більше не буде мене турбувати! Я зразу ж ліг спати, щоб виспатись за весь час, який втратив уночі.

Розділ XXXIX

ВОРОЖА ЗГРАЯ

Я помилився, гадаючи, що остаточно позбувся небезпеки. Не проспав я й чверті години, як прокинувся, бо мені здалося, ніби щось пробігло по моїх грудях. Може, другий пацюк? В усякому разі, щось дуже схоже на нього.

Кілька хвилин я лежав нерухомо й напружено прислухався. Однак нічого не було чути. Невже отаке мені приснилося? Ні! Тільки-но я подумав про це, як до мого слуху долинув тупіт маленьких лапок по м'якому сукну. Так. Звуки ставали дедалі виразнішими. Ще хвилина, — і я відчув ці лапки у себе на нозі.

Рвучко підвівшись, я простягнув руку. Жах знову охопив мене — я доторкнувся до величезного пацюка, який тієї ж миті відскочив. Я чув, як він пролазить крізь щілину між бочками.

Звичайно, це не той, якого я тільки що викинув! Хіба ж він кішка, щоб ожити після смерті. Мені ніколи не доводилось чути, щоб пацюки теж були такими живучими. Я був певен, що вбив пацюка. Коли я викидав його, пін уже охолов. Неможливо, щоб це був той самий.

І хоч як це безглуздо, але я в напівсні все-таки вважав, що повернувся той самий пацюк, щоб помститись за себе. Однак, прокинувшись остаточно, я відкинув це припущення. Ні, не той самий, це зовсім інший пацюк. Певно, його подружка, варта свого приятеля, бо на дотик я одразу відчув, що пацюк за розмірами не менший забитого. Вона, мабуть, прийшла розшукувати дружка і помститись за його смерть. Але ж, пролазячи в ту саму дірку, вона повинна була зрозуміти, що сталося.

Сну як і не було. Хіба міг я спати, коли поруч розгулювала бридка тварюка, явно бажаючи напасти на мене?

Хоч я втомився, але не наважувався склепити очей і був певен, що пацюк швидко повернеться. Адже я не схопив його, а лише доторкнувся, не завдавши ніякої шкоди. Значить, він незабаром буде тут.

Тому я примостився, як і раніш, з курткою в руках, біля самої щілини і, притуливши вухо до отвору, почав уважно вслухатись.

За кілька хвилин ззовні виразно почувся писк, тупотіння лапок і ще якісь незнайомі мені звуки.

Спочатку я подумав, що це якась дошка треться об порожній ящик, — бо така маленька істота не могла сама наробити стільки шуму. А шум не припинявся, хоч мені й здалося, що пацюк уже прошмигнув у комірчину. Але ж ні, за ящиками все ще щось шаруділо.

Знову повз мене ніби пробіг пацюк, і я почув писк за ящиком. Мені ввижалось, що я не сам у комірчині, та я не наважувався заткнути щілину, боячись помилитись.

Нарешті пронизливо пискнуло праворуч від мене, — безсумнівно, всередині приміщення. Я негайно заткнув курткою дірку.

Тепер я почав шукати пацюка, як і перше, засунувши на всяк випадок руки в черевики. Я вжив ще один запобіжний захід, а саме: туго обв'язав обидві колоші навколо кісточок, щоб пацюк не міг туди залізти. Приготувавшись, я перейшов у наступ.

Мені не дуже хотілося зустрічатись з пацюком, та однак я вирішив позбутися надокучливого сусіди і хоч трохи спокійно поспати. А це стане можливим тільки тоді, коли я вб'ю цього пацюка так само, як і його приятеля.

Отже, я знову взявся за діло. Але який жах! Уявіть мій переляк, коли я виявив, що тут не один пацюк, а ціла зграя цих мерзенних тварюк! Не один, а щось з десяток! Їх тут аж кишіло, і я щоразу натикався на них. Вони гасали навколо мене, бігали по ногах, стрибали на руки з лютим виском, ніби погрожуючи мені!

Правду кажучи, я страшенно налякався і мало не знепритомнів. Я вже не думав про те, щоб їх знищити. Я навіть до ладу не знав, що робив. Пам'ятаю тільки, що якось у мене вистачило розуму схопити куртку і висмикнути її з отвору. Потім я з криком почав розмахувати нею на всі боки і бити по підлозі навколо себе.

Крики та різкі рухи мали бажаний наслідок. Я почув, що пацюки відступають до щілини. Згодом, не дуже сміливо обмацавши підлогу, я з радістю переконався, що вони справді повтікали.

Розділ ХL

НОРВЕЗЬКИЙ ПАЦЮК

Уявіть собі мої почуття, коли я, страшенно переляканий навіть однією тварюкою, виявив, що ті, з якими я боровся, становили, мабуть, тільки частину всіх пацюків, бо, затуляючи отвір курткою, я чув писк і шарудіння за бочками. Напевно, їх тут сотні, казали ж мені колись, що на кораблях пацюків аж кишить. Вони знаходять собі притулок у численних закутках та щілинах трюму. Більш того, я чув, що корабельні пацюки найлютіші і, зголоднівши, часом нападають на живих тварин і не бояться ні котів, ні собак. Вони завдають значної шкоди вантажам і чимало клопоту людям, особливо на тих кораблях, які перед рейсом погано оглянуті і недбало вичищені. Ці корабельні пацюки звуться "норвезькими",[23] бо є легенда, що в Англію їх завезли на норвезьких суднах. Та чи з Норвегії, чи з якоїсь іншої країни, — але розповсюдились вони по всій земній кулі.

Я переконаний, що в кожному куточку землі, куди хоч раз приставали кораблі, обов'язково є норвезькі пацюки. Навіть якщо й справді Норвегія була їхньою батьківщиною, вони добре пристосувались до різного клімату: їх повно і в тропіках, і в портових містах Вест-Індії, на континентах Північної й Південної Америки. В деяких містах вони завдають такої шкоди, що міське правління призначає спеціальну "пацюкову" премію за їх знищення. Та, незважаючи на це, їх усе більшає, а дерев'яні причали американських портів служать їм чудовим притулком.

Норвезькі пацюки здебільшого не такі вже й великі. Але тут справа не в розмірах, а в їх хижості й шкідливості, а також в дивовижній плодючості, що робить їх надзвичайно численними і небезпечними.

Помічено, що де тільки з'являться норвезькі пацюки, там за кілька років зникають усі інші види цієї погані. Гадають, що вони знищують своїх родичів. Їм не страшні, ласиці. Хоч пацюки поступаються перед ними силою, зате переважають кількістю. В жарких країнах їх чисельність перевершує кількість їхніх ворогів у пропорцій сто до одного. Коти теж бояться їх. У деяких країнах вони уникають зустрічі з норвезьким пацюком, вибираючи для себе дрібнішу здобич. Навіть великі собаки, крім щуроловів, вважають за краще обминати їх.

У норвезьких пацюків є одна характерна особливість: вони наче знають, коли перевага на їхньому боці. Коли ж їх мало або коли вони передчувають загибель, тоді стають дуже покірними. Але в тих країнах, де їх занадто багато розплодилось, вони нахабніють і зовсім не бояться людини. В морських портах деяких тропічних країн пацюки навіть не ховаються, а в місячні ночі, виходячи зграями на полювання, навіть не дають дороги перехожим. Тільки звернуть трохи вбік, а потім шмигають біля самих ніг. Отакі норвезькі пацюки!

Звичайно, тоді на кораблі я всього цього не знав. Але й того, що я чув від моряків, було досить, щоб я не мав спокою від цих мерзенних тварюк. Прогнавши їх з своєї комірчини, я не заспокоївся, бо твердо знав, що вони повернуться і, можливо, ще в більшій кількості. Вони ще більш зголодніють за цей час й стануть такими настирливими й нахабними, що нападуть на мене. Як видно, вони не дуже злякались, бо хоч и й прогнав їх криками, були десь недалеко і весь час шкреблись і пищали. А що коли вони вже зголодніли і от-от почнуть наступати на мене?

Судячи з того, що я чув про них, це було цілком можливо, і не варто, мабуть, казати, що сама думка про це нагнала на мене невимовний жах.