Скапен-штукар - Мольєр

Я ще не бачив тієї, яку мені призначили, а вже почуваю страшенну огиду до неї, і хоч я зовсім не жорстокий, проте бажав би, щоб море назавжди відгородило її від мене… Не плачте ж, моя люба Гіацінто, благаю, — ваші сльози вбивають мене… Я не можу дивитися, як ви плачете, серце мені рветься з туги!..

Гіацінта. Я перестану плакати, якщо ви цього хочете, і твердо зустріну все, що пошле мені небо…

Октав. Небо нас не покине!

Гіацінта. Воно захистить мене, якщо ви мені зостанетеся вірні…

Октав. Я буду вірний повік!

Гіацінта. О, тоді я буду щаслива!

Скапен (набік). Вона зовсім не така дурна, слово честі! І з лиця непогана!

Октав (показуючи на Скапена). Оцей чоловік міг би нам допомогти, якби схотів.

Скапен. Я склав урочисту присягу не втручатися більше в чужі справи, проте… якщо ви обоє гарненько мене попросите, може, тоді…

Октав. Ах! Коли тільки про це мова, я благаю тебе всім серцем: візьмись керувати нашим човном!

Скапен (до Гіацінти). А ви? Ви мені нічого не скажете?

Гіацінта. Я благаю вас так само, як і він, заради всього найдорожчого для вас на світі: допоможіть нашому коханню…

Скапен. Нічого не вдієш — доведеться поступитися й бути гуманним… Гаразд! Поклопочуся вже для вас!

Октав. Повір, що…

Скапен (до Октава). Тихо! (До Гіацінти). Ви йдіть собі додому і заспокойтесь!

ЯВА 4

Октав, Скапен, Сільвестр.

Скапен (до Октава). А ви приготуйтеся сміливо зустріти вашого батька.

Октав. Мушу тобі признатися: аж серце мліє, як згадаю про цю зустріч; почуваю, що не зможу подолати моєї природної несміливості.

Скапен. Одначе треба витримати перший натиск і показати свою твердість, а то, помітивши, що ви боїтеся, він почне поводитися з вами, як з малою дитиною. Ну ж бо! Спробуймо, як воно вийде! Трошки сміливіше… І спробуйте відповідати на все, що б він вам не сказав.

Октав. Я зроблю все, що зможу…

Скапен. Так! Спробуймо, щоб ви трохи звикли… Зробімо репетицію і подивімось, як ви виконаєте вашу роль! Нумо почнемо! Обличчя — повне рішучості, голову вище, погляд упевнений!

Октав. Так?

Скапен. Ще, ще сміливіше!

Октав. Отак?

Скапен. Гаразд. Тепер уявіть собі, що я — ваш батько, який має приїхати, і відповідайте мені якомога твердіше, наче ви йому самому відповідаєте… "Як?! Гультяю, нікчемо, негіднику, недостойний сину такого батька, як я! Ти ще насмілився з’явитися мені на очі після всіх твоїх підлих учинків, після всього того, що ти накоїв за час моєї відсутності?! То це такі, наслідки моїх турбот про тебе, шахраю??. Оце такі наслідки? Хіба так повинен ти шанувати свого батька?.. То це так ти мене поважаєш?.." Ну ж бо! Ну, чого ж ви? "В тебе, волоцюго, стало зухвальства повінчатися таємно, без моєї згоди?! Відповідай же мені, мерзотнику, відповідай зараз же! Послухаємо, що ти мені скажеш!.." Ох! Та ну його к бісу, як отак!.. Чого ж ви стоїте, немов неживі?!

Октав. Це того, що я собі уявив, ніби це й справді мій батько гримає на мене…

Скапен. Ага! Ну от, саме тому й не треба стояти отаким тюхтієм.

Октав. Я спробую підбадьоритись і відповідатиму твердо…

Скапен. Напевно?

Октав. Напевно…

Сільвестр. Ось, до речі, й ваш батько!

Октав. О небо!.. Я загинув!..

ЯВА 5

Скапен, Сільвестр.

Скапен. Стривайте! Октаве!.. Октаве, стійте!.. Ну, ось маєш — утік! Яка нікчемна, полохлива вдача! Ну, візьмімося тепер за старого!

Сільвестр. Що ж я йому скажу?

Скапен. Дозволь уже мені говорити, а сам тільки підтримуй мене.

ЯВА 6

Аргант, Скапен і Сільвестр у глибині сцени.

Аргант (думаючи, що він сам). Чи хто чув коли про такі вчинки!

Скапен (до Сільвестра). Він уже все знає, і воно так засіло у нього в голові, що він сам до себе голосно балакає.

Аргант (думаючи, що він сам). Нечуване нахабство!

Скапен (до Сільвестра). Послухаймо його ще трохи.

Аргант (думаючи, що він сам). Хотів би я знати, що вони мені скажуть про цей чудовий шлюб!

Скапен (набік). Ми вже про це думали…

Аргант (думаючи, що він сам). Може, вони заперечуватимуть?

Скапен (набік). Ні, й не подумаємо!

Аргант (думаючи, що він сам). Чи вони гадають, що їм так минеться?..

Скапен (набік). Це може бути.

Аргант (думаючи, що він сам). Спробують, чого доброго, таке виплести, що й на голову не налізе…

Скапен (набік). Дуже можливо.

Аргант (думаючи, що він сам). Тільки ні до чого всі їхні балачки.

Скапен (набік). Це ми ще побачимо!

Аргант (думаючи, що він сам). Я не слухатиму їхніх побрехеньок!

Скапен (набік). Не нахваляйся!

Аргант (думаючи, що він сам). Я вже зумію знайти надійне містечко для мого негідника сина.

Скапен (набік). Ну, і ми про це подбаємо.

Аргант (думаючи, що він сам). А щодо цього пройдисвіта Сільвестра, то я його добре відлупцюю.

Сільвестр (до Скапена). Я був би дуже здивований, коли б він про мене забув…

Аргант (побачивши Сільвестра). Ага!.. Ви тут, мудрий гувернере нашої родини, взірцевий керівниче молоді!

Скапен. Я дуже радий, добродію, що ви вернулися.

Аргант. Доброго здоров'ячка, Скапене! (До Сільвестра). Ви чудово виконали мої накази!.. Що й казати, мій син поводився дуже розважно, поки я їздив!..

Скапен. Ви, добродію, почуваєте себе дуже добре, як я бачу?

Аргант. Так собі, потрошку… (До Сільвестра). Ти чого мовчиш, негіднику? Чого мовчиш?!

Скапен. Як їздилося, добродію?

Аргант. Ах, господи! Дуже добре! Дай мені спокій, не заважай вилаяти…

Скапен. Ви хочете лаяти?

Аргант. Так, я хочу лаяти!

Скапен. О! А кого ж саме лаяти, добродію?

Аргант (показуючи на Сільвестра). Оцього ледацюгу!

Скапен. А за віщо?

Аргант. Хіба ж ти не чув про те, що тут сталося без мене?!

Скапен. Дещо чув, добродію, — дрібниці, нічого особливого…

Аргант. Як! Дрібниці?! Нічого особливого?! Такий страшний вчинок!..

Скапен. Почасти ви маєте рацію…

Аргант. Таке зухвальство!

Скапен. Це правда…

Аргант. Син одружується без згоди свого батька.

Скапен. Авжеж, то недобре… Тільки, на мою думку, пане, не слід здіймати бучі.

Аргант. Це на твою думку, а ось на мою, то я галасуватиму досхочу! Що?! Може, ти скажеш, що я не маю за що лютувати?

Скапен. Ні, не те… Я теж дуже розгнівався відразу, коли довідався про цю справу; я навіть заради ваших інтересів нагримав на вашого сина. Спитайте в нього, що я йому тут набалакав, як я вилаяв його за те, що він так мало шанує свого батька, а він же повинен йому, цебто вам, ніжки цілувати!.. Ви самі, пане, не змогли б йому сказати більше. Та що з того? Зваживши потім усе, я побачив, що він справді зовсім не такий винний, як це здається спершу.

Аргант. Що ти мені торочиш? Ні сіло ні впало не знати з якою одружився, та ще й не винен?

Скапен. Що ж поробиш, пане… Така вже його доля…

Аргант. А-а! Оце так резон! Тобто можеш робити, що тільки в голову влізе, — шахраювати, грабувати, вбивати, а потім виправдуйся тим, що, мовляв, така вже моя доля.

Скапен. Мій боже! Ви занадто по-філософському розумієте мої слова. Я хочу тільки сказати, що він зовсім фатально, проти свого бажання вплутався в цю справу.

Аргант. А навіщо ж він уплутувався?

Скапен. Та невже ж ви хочете, пане, щоб він був такий самий розсудливий, як і ви? Молоді люди — молоді і не завжди в своїх учинках ідуть за розумом… Живий приклад — наш Леандр: чого вже я йому не говорив, як не навчав, а що ж, і він уже накоїв штук, та ще й не таких, як ваш син. Адже ж ви й "самі, пане, були молоді, і за вами десь грішки водилися… Я чув, наприклад, що ви були дуже приємним кавалером у дамській компанії, користувалися, кажуть, прихильністю найперших тогочасних красунь і ніколи не давали маху.

Аргант. Так, це правда, — я не заперечую; але ж я тільки залицявся до них і ніколи не доходив до таких дурниць, як він.

Скапен. Що ж він мав робити? Він бачить молоду дівчину; та виявляє до нього прихильність. Це вже а нього від вас — його страх як жінки люблять! Він зачарований, ходить до неї, наспівує їй про кохання, палко зітхає, страждає… Вона піддається, він іде далі… Аж тут їх обох застають родичі і примушують його з нею одружитися.

Сільвестр (набік). Ох і спритний штукар!

Скапен. Невже б вам приємніше було, коли б його вбили? Все ж таки краще бути жонатим, ніж мертвим.

Аргант. Мені ніхто не казав, що воно так вийшло…

Скапен (показуючи на Сільвестра). Спитайте лишень у нього, він те ж саме скаже.

Аргант (до Сільвестра). То його примусили одружитися?

Сільвестр. Так, пане.

Скапен. Чи став би я вам брехати?

Аргант. В такому разі він мусив відразу ж піти до нотаря і заявити, що його одружена силою.

Скапен. Цього він не схотів зробити.

Аргант. Тоді мені легше було б розірвати цей шлюб.

Скапен. Розірвати цей шлюб?

Аргант. Так.

Скапен. Ви його не розірвете.

Аргант. Я його не розірву?

Скапен. Ні!

Аргант. Як?! Адже ж на моєму боці батьківські права, та ще й той резон, що сина одружили силою.

Скапен. Він ніколи на це не згодиться.

Аргант. Він на це не згодиться?

Скапен. Ні.

Аргант. Мій син?

Скапен. Ваш син. Невже ж ви справді схочете, щоб він признався в тому, що він злякався і що його присилували одружитись? Він нізащо в тому не признається! Це б його збезчестило і зробило б негідним такого батька, як ви.

Аргант. Мені з цього тільки смішно!

Скапен. Для його власної честі, та й для вашої, він повинен усім говорити, що одружився з своєї волі.

Аргант. А на мою думку, для моєї честі, та й для його, він мусить говорити якраз навпаки.

Скапен. Ні, я певний, що він цього не зробить…

Аргант. Я його примушу!

Скапен. Він цього не зробить, я вам кажу.

Аргант. Зробить, а то я позбавлю його спадщини!

Скапен. Ви?

Аргант. Я!

Скапен. Чудово!

Аргант. Як то "чудово"?

Скапен. Ви ніколи не позбавите його спадщини.

Аргант. Я ніколи не позбавлю його спадщини?!

Скапен. Ні!

Аргант. Ні?

Скапен. Ні!..

Аргант. Та невже? Оце так штука! Я не позбавлю мого сина спадщини?

Скапен. Та кажу ж вам, що ні!

Аргант. Хто ж мені перешкодить?

Скапен. Ви самі.

Аргант. Я?

Скапен. Так. У вас духу не висталить.

Аргант. Вистачить.

Скапен. Ви жартуєте.

Аргант. Зовсім не жартую.

Скапен. Батьківська ніжність зробить своє діло…

Аргант. Нічого вона не зробить.

Скапен. Зробить, зробить.

Аргант. Я ж вам кажу, що буде по-моєму!

Скапен. Дурниці!

Аргант. Не смій говорити "дурниці!".

Скапен. Мій боже! Хіба ж я вас не знаю?.. Ви ж маєте таке добре серце.

Аргант. І зовсім я не добрий, я навіть лихий, коли захочу! Пора, одначе, скінчити цю суперечку — вона псує мені кров… (До Сільвестра).