Отелло (переклад О. Грязнова) - Шекспір Вільям

–
Схопіть його, а здумає пручатись,
Хай ремствує на себе!

О т е л л о
Руки геть!
І ви, і ви. До крові дійде справа, —
Я без підказки виконаю роль.
Куди ж іти повинен я?

Б р а б а н ц і о
В тюрму,
Аж поки суд законний не покличе,
Щоб вислухать пояснення твої.

О т е л л о
Якщо б я справді підкорився вам,
Що скаже дож? Ось декілька гінців.
Вони прийшли по мене із палацу,
Куди мене зовуть державні справи.

О ф і ц е р
Сенаторе, це правда; дож зібрав
Нараду надзвичайну, де, я певен,
На вас чекають також, ваша милість.

Б р а б а н ц і о
Нарада у палаці? Дуже вчасно.
Туди його й ведіть. Мою біду
Сенатори і дож сприйняти мусять
Як власну, що стосується усіх.
Раби над нами будуть панувати,
Якщо їм вчасно відсічі не дати.

Ідуть геть.

Сцена третя

Там же. Зала ради.
Д о ж і с е н а т о р и за столом.
Навкруг військові, чиновники і слуги.

Д о ж
Звістки сумнівні: в них немає згоди,
Їм вірити не можна.

П е р ш и й с е н а т о р
У листі,
Що маю я, їх флот – сто сім галер.

Д о ж
Мені доповідали: їх сто сорок.

Д р у г и й с е н а т о р
А я одержав звістку: їх аж двісті,
Бо підрахунки зроблено приблизно.
Але на чому сходяться усі –
Це, що турецький флот пливе до Кіпру.

Д о ж
Я думаю, розбіжності в числі
Підставами для сумнівів не служать.
В основі – правда, і вона гірка.

М а т р о с
(за сценою)
Гей, пропустіть!

П е р ш и й с л у ж н и к
Це знов гонець із флоту.

Входить м а т р о с.
Д о ж
Доповідай, які приніс звістки.

М а т р о с
Від Анджело донесення сенату:
Турецький флот прямує на Родос.

Д о ж
Оце так зміна!

П е р ш и й с е н а т о р
Буть того не може!
Тактична хитрість, щоб заплутать нас.
Для турків Кіпр важливіший Родоса,
І ним заволодіти значно легше.
Родос – фортеця, майже неприступна,
А Кіпр не має засобів таких,
Щоб захищатись. Турки не наївні,
Щоб вигоди не бачити своєї
І без потреби лізти на рожен.

Д о ж
Ні, справа тут, звичайно, не в Родосі.

П е р ш и й с л у ж н и к
Іще один гонець.

Входить г о н е ц ь.

Г і н е ц ь
Шановна радо!
Прийшовши на галерах до Родосу,
З'єднались турки там із іншим флотом.

П е р ш и й с е н а т о р
Я так і думав! – Скільки кораблів?

Г о н е ц ь
До тридцяти. Тепер вони відкрито
Пливуть на схід, прямуючи до Кіпру.
Синьйор Монтано, вірний ваш слуга,
Поштиво сповіщаючи новини,
Просив не сумніватися у них.

Д о ж
Я ж вам казав! Мета у турків – Кіпр.
Чи Марк Лукезе в місті?

Д р у г и й с е н а т о р
Ні, немає.
Поїхав до Флоренції.

Д о ж
Листом
Його просіть негайно повернутись.

П е р ш и й с е н а т о р
А ось Брабанціо й хоробрий мавр.

Входять Б р а б а н ц і о, О т е л л о, Я г о,
Р о д р і г о і супровід.

Д о ж
Відважний наш Отелло! Ми повинні
Негайно вас послати проти турків. –
Брабанціо, я не помітив вас.
Нам так потрібна ваша допомога!

Б р а б а н ц і о
А я просив би вашої, мій доже.
Не ображайтесь; кажучи по правді,
Мене сюди не служба привела,
Піднявши серед ночі із постелі.
Мене хвилює зараз не війна.
Мої думки турбота особиста,
Немов стрімкий потік, заполонила,
Не залишивши місця ні для чого.

Д о ж
Що трапилось?

Б р а б а н ц і о
Дочка, дочка моя!..

Д о ж і с е н а т о р и
Померла?

Б р а б а н ц і о
Ні, загублена навіки!
Її украли в мене, урекли
Закляттям, наговорами, дурманом.
Не може так природа обманутись –
Не стала би дурною і сліпою
Моя дочка без чаклувань і чар!

Д о ж
Хто б він не був, той злодій, що позбавив
Вас батьківського щастя, а дочку –
Тверезої розсудливості, прошу
Самі знайдіть у книзі правосуддя
Для нього вирок, що влаштує вас.
Йому я суперечити не буду,
Хоча б це був, приміром, рідний син.

Б р а б а н ц і о
Я щиро вдячний вам. Ось винуватець:
Той самий мавр, що з вашого наказу
Прийшов сюди.

Д о ж і с е н а т о р и
Це прикро і невчасно!
Д о ж
(до Отелло)
Що можете на свій сказати захист?

Б р а б а н ц і о
Нічого він не скаже. Все це – правда!

О т е л л о
Учасники високого зібрання,
Володарі мої! Що я скажу?
Це правда, що дочка його зі мною,
І те, що одружився з нею – правда.
Оце, напевне, всі мої гріхи,
Бо інших за собою я не знаю.
Не вмію я красиво говорити,
Тож вибачте прості мої слова.
Почавши службу хлопчиком беспечним,
Я весь свій вік мандрую і воюю
І, крім розмов про мандри і бої,
Підтримувати бесіду не вмію.
Я розкажу вам просто, без прикрас,
Яким закляттям, чарами якими
Його дочку я звабив, в чому я
Був щойно звинувачений сердито.

Б р а б а н ц і о
Та як не звинуватити? Була
Покірна, тиха, лагідна. Боялась
Зробити крок. І на тобі – втекла.
Усе забула – сором і природу.
Раптово закохалася у те,
На що боялась глянути спочатку!
Чи можна в це повірити, скажіть?
Без чаклування тут не обійшлося.
Готовий присягнути: він її
Споїв якимось зіллям приворотним.

Д о ж
Не треба присягатися. Боюсь,
Що твердження про чари безпідставні.
Для звинувачень даних я не бачу.

П е р ш и й с е н а т о р
Скажіть, Отелло, чи були тут чари,
Що юній діві душу отруїли,
Чи це кохання щире, безоглядне,
Що зародилось в бесіді сердечній
Душі з душею?

О т е л л о
До "Стрільця" пошліть.
Нехай при батьку все сама розкаже.
Якщо збрехав я, можете судити.
Мене позбавте чина і посади,
А знайдете потрібним – і життя.

Д о ж
Пошліть за Дездемоною гінців.

О т е л л о
(до Яго)
Поручик, покажіть гінцям дорогу.

Я г о і кілька слуг ідуть геть.
Тим часом я, неначе перед богом,
Відверто сповідаюсь перед вами,
Як я здобув її любов і як
Вона – мою.
Д о ж
Отелло, говоріть.

О т е л л о
Бував я часто в домі їх. Мене
Любив її вельмишановний батько.
Розказував не раз я рік за роком
Події особистого життя.
Описував підступні примхи долі,
Бої, облоги, штурми і пригоди,
Які мені побачити прийшлось.
Пригадував свою життєву путь
З дитинства до останньої хвилини.
Описував труди і небезпеки,
Яких зазнав на суші і на морі.
Як я не раз від смерті врятувався,
Хоч був із нею поруч. Як потрапив
В полон, а потім – в рабство. Як утік.
Розказував подробиці мандрівок
В пустелях непривітних і безкрайніх,
В печерах і ущелинах гірських.
Про канібалів, тобто людоїдів,
Розказував не раз. Про племена,
Що мають плечі вищі голови.
Любила все це слухать Дездемона
І, змушена піти у хатніх справах,
Скоріше їх зробити поспішала,
Щоб швидше повернутись і продовжить
Із жадібністю слухати мене.
Я радий був цікавості такій.
І якось Дездемона попросила,
Щоб я переказав усе спочатку,
Що чула лиш уривками вона.
Я згодився, почав, і часто сльози
Я викликав у неї мимоволі
Переказом своїх юнацьких літ.
Коли закінчив я, у нагороду
Мені дістався цілий світ зітхань.
Клялась, що це так дивно, дуже дивно,
Що жалісно, що жалісно й чудово,
Хотіла би не чути, та хотіла б
Таке життя прожити і сама.
І натякнула: хто її полюбить,
Нехай таке ж про себе розповість,
І тим її він скорить. Я відкрився
У відповідь на ці її слова.
Вона мене за муки полюбила,
А я її – за співчуття до них.
Оце й усе чаклунство. Дездемона
Іде сюди. Розпитуйте самі.

Входять Д е з д е м о н а, Я г о і служники.

Д о ж
Я думаю, що розповідь така,
Напевне, і мою дочку скорила б.
Із втратою, Брабанціо, змиріться,
Бо не пробити лобом цю стіну.

Б р а б а н ц і о
А все ж її послухаймо спочатку.
Якщо побачу їхню одностайність,
То з мавра звинувачення зніму. –
Добродійко, а підійди-но ближче!
Скажи, кому із нашого зібрання
Коритись ти повинна перш за все?

Д е з д е м о н а
Подвійний тут обов'язок. Ви, батьку,
Дали мені життя і виховання,
А виховання твердить неспростовно:
Коритись вам – обов'язок дочки.
Та ось мій чоловік. Як перевагу
Вам віддала колись покійна мати,
Покинувши свого старого батька,
Так я віднині слухатись повинна
Того, хто чоловіком став мені.

Б р а б а н ц і о
Ну, бог з тобою. – Скінчимо на цьому.
Пора вернутись до державних справ. –
Я краще би у дім прийняв сирітку,
Ніж породив і виховав дочку!
Бажаю щастя, мавре. Віддаю
Із болем те, що відібрав би радо,
Коли б ти ним уже не володів.
Тобі ж, мій скарбе втрачений, скажу:
Я радий, що одна дочка у мене.
Якби було їх більше, після втечі
Я б інших у кайдани закував!
Ні слова більше.

Д о ж
Я собі дозволю
Додати кілька слів, щоб молодим
Допомогти вернути вашу приязнь.
Коли ніяких засобів немає
Порятувати те, що вже минає,
Хай вас не мучить невідступний жаль:
З кінцем надій кінчається й печаль.
Старі нещастя забуваймо ми,
Бо лиш нові накличемо слізьми.
Коли несила долі опиратись,
Терпіння вчить над втратами сміятись.
Тож сам себе грабує чоловік,
Якщо живе в скорботі цілий вік.

Б р а б а н ц і о
Як є в порадах мудрості зерно,
Віддаймо Кіпр, якщо нам все одно!
Навчати незворушності годиться
Тому, хто вже втрачати не боїться.
Та де душевний спокій віднайти
Тому, хто щастя хоче зберегти?
Двозначні і сумнівні всі поради.
Розмови не приносять нам розради.
Слова – лише слова. Сказати мушу,
Що все ж не вуха нам лікують душу.
Тому я край розмовам би поклав:
Вернімось краще до державних справ.

Д о ж.
Добре. Отже, великий турецький флот пливе до Кіпру. – Отелло, вам краще за всіх відома будова фортеці. І хоч островом править гідна людина, але під час війни на такому посту потрібен уславлений воєначальник. Усі віддали голос за вас. Вам доведеться затьмарити своє молоде щастя обтяжливою поїздкою.
О т е л л о
Сенатори! Моя всевладна звичка
Незручності похідної ночівлі
На постіль перетворить пухову.
Я не боюсь нестатків і охоче
Відправлюсь проти турків, та прошу
Житло надати зручне для дружини,
Утримання призначити і штат,
Що личили б походженню її.

Д о ж
Нехай у батька поки що живе.

Б р а б а н ц і о
Я проти цього.

О т е л л о
Я також.

Д е з д е м о н а
І я.
Я батькові нагадувати буду
Про те, що відбулося. Інший вихід
Я вам запропоную.

Д о ж
Говоріть.
Д е з д е м о н а
Я полюбила мавра, щоб усюди
З ним бути нерозлучно. Вихор долі
Про це вже просурмив на цілий світ.
Я віддаю себе його відвазі,
Покликанню і славі, бо для мене
Краса Отелло – в подвигах його.
Своє життя й любов я присвятила
Його військовій долі. Неможливо,
Щоб я лишилась мошкою в тилу
Під час його військового походу.
Я хочу з ним ділити небезпеки.
Дозвольте супроводжувать його!

О т е л л о
Надіюся, сенатори, на згоду.
Я намірів корисливих не маю.
Не потураю я своїм бажанням,
Які тримати вмію я в узді.
Та мова йде про неї. Їй назустріч
Зробіть свій крок.