Пісня про царя Івана Васильовича - Лермонтов Михайло

Ти наш старший брат, другий батько наш;
Сам роби, як знаєш, як відаєш,
А вже ми тебе, рідного, не зрадимо".
* * *
Хлопці, заспівайте — гуслі наладнайте!
Ану, хлопці, пийте — діло розумійте!
Вже потіште ви доброго боярина
Та бояриню його біловидую!
III
Над Москвою над златоглавою,
Над стіною білою кремлівською
З-за далеких лісів, із-за синіх гір,
По різьблених покрівельках граючи,
Хмарки сірії розганяючи,

Зоря красная підіймається;
Розметала золотисті кучері,
Умивається снігами розсипчатими;
Мов красуня та перед дзеркальцем,
В небо чистеє дивиться, всміхається.
Ой, і нащо ти, зоре, прокидалася?
На яких ти радощах розігралася?
Як зіходилися та збиралися
Презавзяті бійці московськії
На Москву-ріку, на кулачний бій,
Погуляти на святі та потішитись.
І приїхав цар із дружиною,
Із боярами та опричниками,
І велів він ланцюг срібний витягнути,
Чистим золотом в кільця злютований!
Оточили місце в двадцять п'ять сажнів,
Для охотницького бою, одиночного.
І велів тоді цар Іван Васильович
Клич дзвінким кликать голосом:
"Ой, та де ж ви і добрії молодці?
А потіште ж ви царя нашого батечка,
А й виходьте всі у широкий круг;
Хто поб'є кого, того цар надарить,
А хто битий буде, того Бог простить!"
І виходить удалий Кирибеєвич,
Царю в пояс низько кланяється,
З могутніх плечей скинув шубу бархатную,
В бік підпершися рукою правою,
А другою поправляє шапочку,
І свого чекає супротивника...
Тричі клич гучний прокликали —
Ні один боєць і не зрушився,
Лиш стоять, один одного підштовхують.
На просторі опричник проходжується,
Над плохими бійцями підсміюється:

"Присмиріли, ачей, та задумались!
Що ж казать, обіцяю для свята я,
Відпущу живого, хай покається,
Лиш потішу царя нашого батечка".
Враз юрба розійшлась на дві сторони —
І виходить Степан Парамонович,
Молодий, купець, удалий боєць,
А на прізвище Калашников.
Уклонився спершу царю грізному,
Потім білому Кремлю та святим церквам,
А тоді всьому народу руському.
Горять очі його соколинії,
На опричника пильно дивляться.
Тут йому він став насупроти,
Бойові рукавиці натягає він,
Могутні плечі розправляючи,
Кучеряву бороду погладжуючи.
І сказав йому Кирибеєвич:
"А скажи мені, добрий молодче,
Ти якого роду-племені,
Яким іменем прозиваєшся?
Щоб узнать, по кім панахиду служить,
Щоб було чим і похвалитися".
Повідає Степан Парамонович:
"А зовуть мене Степаном Калашниковим,
А родивсь від чесного батечка я,
І жив по закону господньому:
Я чужої не ганьбив жони.
Не розбійничав ночі темної,
Не таївся від світу небесного...
І промовив ти правду істинну:
Панахиду по однім із нас співатимуть,
Може, завтра вже, години південної;
І один із нас буде хвастатись,
З товариством своїм бенкетуючи;

Ні, не жартувать, не людей смішить
Проти тебе вийшов я, бусурманський син, —
Вийшов я на бій страшний, на останній бій!"
І почувши те, Кирибеєвич
На обличчі зблід, мов осінній сніг;
Пильні очі його затуманились,
Між могутніх плеч та побіг мороз,
На розкритих устах слово стишилось...
Обидва мовчки розходяться, —
Богатирський бій починається.
Розмахнувся тоді Кирибеєвич
І ударив перший купця Калашникова,
І ударив його посеред грудей —
Затріщали груди молодецькії,
Похитнувся Степан Парамонович;
На його широких грудях висів мідний хрест
Зі святими мощами із Києва, —
І погнувся хрест і в груди вдавивсь;
Мов роса, із-під нього кров закапала.
І подумав Степан Парамонович:
"Що судилось в житті, те і збудеться;
Поборюсь за правду до останнього!"
Приловчився він, ізготовився,
З усією зібравсь силою
І ударив свого зненависника
Прямо в лівий висок з усього плеча.
І опричник молодий застогнав ледь-ледь,
Захитався, упав замертво;
Повалився він на холодний сніг,
На холодний сніг, наче сосонка,
Наче сосонка, у сирім бору
Під смолистий під корінь підрубаная.
І побачив же цар Іван Васильович,
Запалився гнівом, гопнув об землю
І нахмурив брови чорнії,

Наказав він схопить удалого бійця,
Привести його до своїх очей.
І промовив тут православний цар:
"Ти скажи мені по правді, по совісті,
З волі вільної, а чи нехотя
Ти убив на смерть мого вірного слугу.
Мого кращого бійця Кирибеєвича?"
— Я скажу тобі, православний цар:
Я убив його з волі вільної,
А за що, про що — не скажу тобі,
Скажу тільки Богу єдиному.
Накажи мене скарать — і на плаху нести
Мою повинну головоньку;
Не покинь лиш малих діточок,
Не покинь молодую вдову,
Та двох братів моїх в своїй милості...
"Ти вчинив по-молодецькому,
Удалий боєць та купецький син,
Що сказав усе ти по совісті.
Я жону молоду і сиріт твоїх
Із казни моєї пожалую,
І братам твоїм я велю цього ж дня
По всьому царству руському широкому
Торгувать без мита, без податі.
Сам же йди по-молодецькому
На високеє місце лобнеє,
Склади свою буйную голівоньку.
Я сокиру велю наточить-нагострить,
Ката я велю добре нарядить,
У великий дзвін накажу дзвонить,
Щоб дізнались всі люди московськії,
Що й тебе не покинув в своїй милості..."
Гей народ на майдані збирається,
І сумний дзвін гуде, завиваючи,

Розголошує звістку недобрую.
На високому місці лобному
У червоній сорочці з блискіткою,
Із нагостреною сокирою,
Руки голії потираючи,
Кат веселий проходжується,
Удалого бійця дожидається, —
А ставний боєць, молодий купець,
Із рідними братами прощається:
"Гей ви, браття мої, друзі кревнії,
Поцілуймося, обіймімося,
Ув останній раз розлучаючись.
Передайте мій уклін Альоні Дмитрівні,
Накажіте їй менше журитися.
Моїм діткам про мене не розказувать;
Уклонітесь домові батьківському,
Уклонітесь товариству кревному,
Помолітесь самі в церкві божій ви
Та за душу мою, душу грішную!"
І стратили Степана Калашникова
Смертю лютою, ганебною,
І голівонька безталанная
У крові на плаху покотилася.
За Москвою-рікою ховали його,
У чистім полі, поміж трьох доріг,
Тульської, Рязанської, Володимирської,
І сирий бугор землі там насипали,
І кленовий хрест там поставили.
І гуляють-шумлять вітри буйнії
Над його безіменною могилкою,
І проходять мимо люди добрії, —
Пройде віком старий— перехреститься,
Пройде хлопець-бравець — підбадьориться.
Пройде дівчина — вмить зажуриться,
А пройдуть гусляри — почнуть пісеньку.

* * *
Гей, хлоп'ята, ще й молодії,
Гусляри запальнії
Голоси гомінкії!
Красно починали — красно і кінчайте,
Кожному правдою і честю віддайте!
Можновладному боярину слава!
І красуні боярині слава!
І всьому народу християнському
Слава!
1837