Груповий портрет з дамою - Белль Генріх

Нога Лені миттю передала сигнал до мозкового стовбура, той повідомив про це враження всі органи й центри почуттів, а що Лені страшенно чуттєва особа, яка геть усе відразу ж переводить у царину еротики, то вона з захвату й суму, з навали спогадів, з раптового збудження пережила те, що лексикою теологів — хоч, звичайно, це не зовсім те саме — можна визначити як "цілковите чуттєве вдоволення" і що брутальні еротологи й теолого-сексуальні догматики, прикро спрощуючи все, звуть оргазмом.

Щоб не склалося враження, що Лені цілком самітна, треба перерахувати всіх її приятелів: двоє з них перейшли з Лені крізь сито й решето, а всі інші тільки крізь решето. Лені самітна лише через свою мовчазну й потайну вдачу; її навіть можна назвати скупою на слово: справді, вона дуже рідко "виливає душу" не те що комусь далекому, а й своїм найдавнішим приятелькам Маргрет Шлемер, у дівоцтві Цайст, і Лотті Гойзер, у дівоцтві Бернтген, що підтримували її, коли

їй було найгірше. Маргрет такого віку, як і Лені, така сама вдова, як Лені; але ця фраза може викликати непорозуміння. Маргрет мала стосунків з чоловіками більше ніж досить, з яких причин — буде сказано пізніше, але ніколи не з розрахунку, щоправда, часом — як їй особливо полягала скрута,— за плату; і все ж таки найкраще було б її поведінку оцінювати так: еротичний зв'язок з розрахунку вона мала тільки з одним чоловіком — із тим, за якого у вісімнадцять років вийшла заміж, тоді ж вона зробила єдине, яке можна довести, зауваження, що личило б продажній жінці,— сказала Лені (це було 1940 року): "Я собі підхопила одного багатого дивака, який будь-що хоче стати зі мною до вінця". Тепер Маргрет лежить у лікарні, в ізоляторі, з тяжкою венеричною хворобою, мабуть, невиліковною; сама вона каже про себе: "Я вже на ладан дихаю",— вся її ендокринна система порушена; з нею можна розмовляти лише крізь шибку, і вона вдячна за кожну пачку цигарок і за кожну пляшку горілки, хай то буде й найменша пляшечка, яка тільки є в продажу, найдешевшої горілки. Ендокринна система Маргрет така розладнана, що вона каже: "Я не здивувалася б, коли б раптом у мене з очей замість сліз потекла сеча". Вона вдячна за будь-який знеболювальний засіб, узяла б також опій, морфій, гашиш.

Лікарня розташована за містом, на лоні природи, в невеличких будиночках. Щоб домогтися доступу до Маргрет, авт. мусив удатися до різних негарних способів: до хабарів і шахрування разом з присвоєнням собі чужої посади (він видав себе за доцента,фахівця з соціології і психології повій!).

Перше ніж навести ще якусь інформацію про Маргрет, треба зазначити, що сама собою вона не така чуттєва особа, як Лені;, вона дійшла до загибелі не через свою власну жадобу любовних утіх, а через те, що від неї жадали стільки тих утіх, скільки лиш вона могла дати; про це ще доведеться розповісти докладніше. В кожному разі, страждають обидві: і Лені, і Маргрет.

Страждає не сама собою, а лише тому, що страждає Лені, яку вона справді дуже любить, згадувана вже тут особа на ім'я Марія ван Дорн, сімдесятирічна жінка, колишня хатня робітниця Груйтенів, батьків Лені; вона тепер живе самотою на селі, маючи пенсію за віком, невеликий город, кілька фруктових дерев, з десяток курей і годуючи пополовині з сусідами кабана й теля; усе це забезпечує їй більш-менш спокійну старість. Марія належить до тих, що перейшли

ю з Лені крізь решето; в неї лише з'явилися сумніви, коли дійшло до найгіршого, і то сумніви не морального плану — на цьому треба твердо наголосити,— а, на диво, національного. Марія, мабуть, ще п'ятнадцять чи двадцять років тому мала добре серце, але відтоді з цим перехваленим органом щось сталося, хтозна, чи воно взагалі ще лишилося на своєму місці, але напевне не сховалося в п'яти,— Марія ніколи не була боягузлива; вона просто нажахана тим, що робиться з її Лені, яку вона справді знає дуже добре, безперечно, краще, ніж знав той чоловік, що його прізвище носить Лені. Як-не-як Марія ван Дорн з 1920 по 1960 рік жила в домі Груйтенів, Лені народилася за неї, вона брала близько до серця всі пригоди Лені і взагалі її долю; вона має намір вернутися знов до Лені, але поки що вкладає всю свою енергію (і то неабияку) в інший план: забрати Лені до себе на село. Марія перелякана тим, що діється з Лені і що їй загрожує, і навіть ладна вже повірити в деякі історичні жахи, які вона досі не те щоб вважала за неможливі, а тільки сумнівалася, що їх було аж так багато.

Особливе місце серед осіб, що дають авт. інформацію, посідає музичний критик доктор Гервег Шіртенштайн; він уже сорок років живе в будинку, сусідньому з тим, що колись належав батькам Лені, в задній частині помешкання на першому поверсі, яке вісімдесят років тому можна було б назвати розкішним, але вже після першої світової війни воно було поділене і втратило свій блиск; вікна Шіртенштайна, як і вікна частини помешкання Лені, виходили на те саме подвір'я, тому він мав змогу десятиріччями пильно слідкувати, як Лені вчилася грати на піаніно, досягла в грі певних успіхів і деякі речі почала виконувати просто майстерно, але так ніколи й не довідався, що то була вона; він, щоправда, знає Лені з вигляду, протягом сорока років часом зустрічав її на вулиці (дуже можливо, що навіть спостерігав, як Лені ще гралася в класи, бо його страшенно цікавлять дитячі ігри, він захистив докторську дисертацію на тему "Музика в дитячих іграх"), а що він досить чутливий до жіночих чарів, то напевне за ці роки не раз проводив Лені уважним поглядом, напевне інколи схвально кивав головою, може, в нього навіть зринали хтиві думки, а все ж треба сказати, що по-справжньому він би нею не зацікавився, вважаючи її "ледь вульгарною"— порівняно з усіма тими жінками, з якими він досі мав інтимні стосунки. Якби він знав, що то Лені після кількарічних досить безпорадних вправ опанувала Шуберта — правда, тільки дві його речі для фортепіано — так майстерно, що йому, Шіртенштайнові, десятиліттями не набридало їх слухати, то, може, змінив би свою думку про неї, він, якого навіть Моніка Ас не лише боялася, а й поважала. До Шіртенштайна, що згодом несамохіть у якийсь чи то телепатичний, чи, радше, телечуттєвий спосіб зайшов з Лені в еротичні стосунки, ми ще повернемось. Задля справедливості треба сказати, що Шіртенштайн також ладен був би перейти з Лені крізь решето, тільки доля не дала йому такої можливості.

Ще один свідок, вісімдесятип'ятирічний Отто Гойзер, колишній головний бухгалтер, що вже двадцять років перебуває на пенсії і живе в комфортабельному притулку для старих, у якому поєднано вигоди першорядного готелю з вигодами першорядного санаторію, може розповісти дуже багато про батьків Лені, дуже мало про внутрішнє життя самої Лені і майже нічого про зовнішні обставини її життя. Він майже регулярно відвідує Лені або вона відвідує його.

Точні свідчення дає його невістка Лотта Гойзер, у дів. Бернтген; менше довіри викликають її сини, тридцяти п'ятирічний Вернер і тридцятирічний Курт. Лотта Гойзер точна, але так само й зла, хоч її злість ніколи не буває спрямована проти Лені; Лотті п'ятдесят сім років, вона службовець і солдатська вдова, як Лені.

Гостра на язик Лотта Гойзер без жодних застережень, незважаючи на родинні зв'язки, називає свого свекра Отто (див. вище) і меншого сина Курта гангстерами, покладаю чи на них майже всю вину за теперішнє бідування Лені; тільки недавно вона довідалась "про дещо таке, що мені язик не повертається сказати про це Лені, я й сама собі ще боюся признатися, що це правда, воно просто в голову не вкладається". Лотта живе в двокімнатній квартирі з кухнею і ванною в центрі міста, за яку платить близько третини свого заробітку. Вона зважує, чи не перебратися їй назад до Лені, з щирої симпатії, але також, як вона (з загадкових поки що причин) грізно додає, "щоб побачити, чи вони справді й мене викинули б з помешкання. Боюся, що викинули б". Лотта служить у якійсь профспілці, "не з переконання (як вона додає, хоч її ніхто не питає про це), а тому, що треба щось їсти і з чогось жити".

Назвемо ще деяких осіб, що дають авт. інформацію, хоч вони й не належать до найважливіших: славіст із науковим званням доктор Шольсдорф, що через складний збіг обставин став причетний до Лені; цей збіг обставин, хоч який він складний, далі буде пояснений. Шольсдорф з дуже непростих причин, що теж у відповідному місці будуть пояснені, потрапив на службу у вищі фінансові органи; він наміряється скоро покласти край цій кар'єрі: дочасно піти на пенсію.

Ще один славіст із науковим званням, доктор Генгес, відіграє другорядну роль; як постачальник інформації він так чи так сумнівний, хоч і знає про свою сумнівність і навіть наголошує на ній, майже втішається нею. Себе він зве "цілком пропащою людиною"; авт. не може погодитись на таку оцінку якраз тому, що вона походить від самого Генгеса. Хоч ніхто його не просив, Генгес признався, що він, бувши на службі в одного недавно вбитого дипломата графського походження, "вербував" у Радянському Союзі робочу силу для німецької воєнної промисловості і "зрадив свою російську мову, яку так досконало знає". Генгес живе "в непоганих матеріальних умовах" (Г. про Г.) на селі поблизу Бонна, де працює як перекладач для різних часописів та установ, що спеціалізуються на східній політиці.

Ми надто далеко зайшли б, якби вже тут докладно перерахували всіх тих, до кого зверталися по інформацію. Вони будуть названі в належному місці й показані у своєму середовищі. Згадаємо ще тільки одного колишнього букініста, що дає нам інформацію не про саму Лені, а лише про одну особу, що зіграла важливу роль у її житті, черницю католицького монастиря; він воліє, щоб його називали просто ініціалами Б. Г. Т.: вважає, що цього досить.

Слабий, але все ж таки ще живий інший свідок — Генріх Пфайфер, дівер Лені; його свідчення не беруться до уваги як небезсторонні тільки тоді, коли йдеться про нього самого. Йому сорок чотири роки, він одружений з якоюсь Гетті, у дів. Ірмс, і має двох синів, вісімнадцятирічного Вільгельма й чотирнадцятирічного Карла.

У відповідному місці з відповідною до їхнього значення для цієї розповіді докладністю будуть ще представлені: три високі особи чоловічої статі, один — активний діяч у галузі комунального господарства, другий — великий промисловець і третій — службовець військового міністерства, що обіймає там одну з найвищих посад; дві робітниці-пенсіонерки; власниця кількох квіткових крамниць; старий квітникар; не такий старий колишній господар квітникарства, який тепер (його власні слова!) "цілком присвятив себе доглядові за своїм нерухомим майном", і ще дехто.