Одіссея - Гомер

Запитай у старого Лаерта-героя,
Якось зайшовши до нього. Та, кажуть, уже він до міста
190] Більше не ходить, а десь у полі далеко бідує,
Тільки служниця стара подає йому їсти і пити
В час, коли втомлені ноги додому він ледве дотягне,
Свій виноградник за день обходивши по схилах пологих.
Отже, прийшов я тепер, — чував-бо, що твій уже батько
195] Дома — боги його, видно, затримали десь у дорозі.
Ні, не вмер, ще живе на землі Одіссей богосвітлий!
Десь між живих він, лише забарився на морі широкім.
Дикі й жорстокі мужі десь на острові, хвилею митім,
Силою, мабуть, його проти волі тримають у себе.
:со Нині ж тобі провіщу, як на душу безсмертні поклали
Й як воно збутися має насправді усе, я гадаю,
Хоч не віщун я і з льоту пташок ворожити не вмію.
Отже, недовго йому від милої серцю вітчизни
Бути далеко, — й залізні його вже не втримають пута, —
205] Вмілий до всього, він знайде і спосіб додому вернутись.
Отже, тепер мені щиро скажи і повідай одверто:
Справді рідним доводишся ти Одіссеєві сином?
Дуже лицем ти на нього й очима прекрасними схожий.
Часто за давніх часів ми один зустрічалися з одним
210] Ще перед тим, як подавсь він до Трої, куди з ним і інші —
Вицвіт аргеїв — на суднах своїх попливли крутобоких.
З того часу ні мене він, ні я Одіссея не бачив".
Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:
"Щиро, мій гостю, на всі я тобі відповім запитання.
215] Мати мені говорила, що ніби я син Одіссеїв, —
Сам я не знаю. Та й хто ж бо те знає, від кого родивсь він?
Був би щасливий я, більше б мав користі, сином родившись
Мужа, який при добрі своїм жив би до старості мирно.
Та серед смертних людей найнещасніший той, що, як кажуть,
220] Я народився від нього, — якщо вже ти хочеш це знати".
Мовить до нього тоді ясноока богиня Афіна:
"Видно, в майбутнім боги не залишать твойого без слави
Роду, коли породила такого, як ти, Пенелопа!
Отже, тепер мені щиро скажи і повідай одверто:
225] Що за гульня тут? І що то за зборище? Нащо тобі це?
Що це — весілля чи учта? Не в складчину ж тут розгулялись?
Тільки, здається, вони вже надто зухвало учтують
В домі твоєму. Обуриться кожна людина розумна,
Хто б то сюди не зайшов і на сором отой не поглянув".
Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:
"Гостю, якщо ти поставив таке запитання, то знай же:
Був бездоганний колись цей будинок і повен достатку
В час, коли муж той отут іще пробував поміж нами.
Нині ж інакше схвалили боги, замисливши злеє.
235] Поміж усіх-бо людей зробили його невидимим.
Я ж бо не так сумував би, коли б і справді умер він,
Чи у троянській землі серед інших героїв загинув,
Чи, закінчивши війну, на руках би сконав він у друзів.
Пагорб могильний над ним насипали б там всеахеї.
240] Синові славу велику тоді б він зоставив навіки.
Гарпії ж нині його від нас одібрали безславно,
В безвість пішов він, без сліду пропав десь, мені залишивши
Сум і ридання. Та я не за ним лиш єдиним зітхаю
Й плачу, — боги мені й іншу печаль накинули злую:
245] Скільки на цих островах державців не є можновладних —
З Сами, Дуліхію й Закінту, густо укритого лісом,
Скільки їх тут не кермує, на цій кременистій Ітаці,
Всі мою сватають матір і дім мій нещадно грабують.
Шлюбу ж бридкого вона ні відкинуть не сміє, ні краю
250] їх домаганням не може покласти; вони ж об'їдають
Весь мій маєток і скоро й самого мене пошматують!"
Повна обурення, мовить до нього Паллада Афіна:
"Леле! То й справді тобі Одіссей, і понині відсутній,
Конче потрібен, щоб руки на зайд безсоромних накласти.
255] О, якби він повернувся додому і в перших воротях
Став із своїми списами двома, із щитом і в шоломі,
Знову такий же, яким його я побачив уперше
В час, коли в домі у нас їдою й питвом утішався
Він, повернувшись з Ефіри, від їла, сина Мермера, —
260] їздив якось Одіссей на своїм кораблі швидкоплиннім
Там смертоносного зілля шукати, щоб мідноокуті
Стріли намазувать ним. Та отрути не дав йому тої
Іл, бо боявся богів, одвічно над нами живущих.
Дав її тільки мій батько йому, бо любив його дуже.
265] Хай би отак Одіссей зустрів женихів безсоромних,
Коротковічні усі б вони стали тоді й гіркошлюбні!
Тільки в безсмертних богів лежить іще це на колінах —
Стане він помсту чинити за себе чи ні, повернувшись
В рідну оселю. А зараз тобі вже подумати треба,
270] Як би отих женихів із власного дому прогнати.
Отже, послухай тепер і візьми ці слова до уваги:
Завтра на збори усіх поскликавши героїв ахейських,
Все розкажи їм, — боги ж тут нехай тобі свідками будуть.
Потім від всіх женихів зажадай по домах розійтися;
275] Мати ж твоя, якщо знов її серце одруження прагне,
Хай повертається в дім до свого вельможного батька;
Там хай справлять весілля й багаті нехай приготують
Віно й дарунки, що любій належить одержати доньці.
Дам і тобі я пораду розумну, її ти послухай:
280] Кращий візьми корабель і, дванадцять гребців спорядивши,
їдь розпитати про батька, якого так довго немає, —
Може, почуєш од смертних що-небудь чи з уст Поголоски,
Вісниці Зевса, що людям чуток щонайбільше приносить;
В Пілосі ради спитай в богосвітлого Нестора спершу,
28:1 Звідти у Спарту заїдь до русявого ти Менелая,
Він-бо останній приїхав із мідянозбройних ахеїв.
Тільки почуєш, що батько живий і вернутися має,
Жди цілий рік і терпляче усі оті знось неподобства;
А як почуєш, що вмер він, що більше його вже немає,
290] Швидше додому вертайся, до милої серцю вітчизни,
Пагорб могильний насип і похорон справ урочистий,
Все як годиться, й тоді вже віддай свою матінку заміж.
Потім, коли ти закінчиш і зробиш усе, як я радив,
В серці своєму розваж і в думках обміркуй неодмінно,
295] Як у господі твоїй женихів повинищувать краще —
Підступом чи не ховаючись. Годі дитиною бути,
Виріс ти з цього давно, не в такому-бо ти уже віці.
Чи невідомо тобі, якої Орест богосвітлий
Слави зажив між людьми, помстившись на батькоубивці
100] Злому Егісті, що вбив славетного батька у нього?
Друже мій любий, я бачу, ти й рослий удавсь, і вродливий,
Будь же відважний, щоб доброї слави в потомках набути.
Я ж на швидкий корабель свій іти вже до друзів повинен, —
Мабуть, давно їм терпець уривається ждати на мене.
305] Ти ж подбай про своє й над моїми подумай словами".
Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:
"Так доброзичливо ти, мій гостю, до мене говориш,
Наче до сина отець, і порад я твоїх не забуду.
Трохи зостанься ще тут, хоч і дуже ти в путь поспішаєш.
310] Добре помийся у мене, дай милому серцю утіху,
Потім, радіючи духом, на свій корабель з подарунком
Підеш почесним; на спогад я річ тобі гарну й коштовну
Дам, як другові-гостю господар гостинний дарує".
В відповідь мовить йому ясноока богиня Афіна:
315] "Ні, не затримуй мене, поспішаю-бо нині в дорогу.
Дар же, що серцем ласкавим хотів ти мені дарувати,
Ще віддаси, коли знов повернусь, — повезу я додому
Дар дорогий і щось гідне й тобі подарую взаємно".
І непомітно тоді відійшла ясноока богиня,
320] Зникла, мов чайка та, в отвір для диму, силу й відвагу
В груди вдихнувши йому, і про батька він більше, як завжди,
Мусив згадати. Думками своїми розмисливши добре,
Серцем жахнувсь Телемах, у гостеві бога пізнавши.
Зразу ж у гурт женихів повертається муж богорівний.
325] Пісню славетний співав їм пісняр, а вони всі сиділи
Й слухали мовчки. Співав про сумне він повернення з Трої
Воїв ахейських, що їм призначила Паллада Афіна.
З верхніх покоїв своїх почула ті співи натхненні
Мудра Ікарія донька, багата умом Пенелопа.
330] Зверху по східцях високих зійшла вона вниз потихеньку,
Ще й не сама, з нею разом зійшли й дві служниці додолу.
До женихів увійшовши із ними, в жінках богосвітла,
Стала вона під одвірком, що дах підпирає надійно,
Лиця закрила собі білотканим, ясним покривалом;
335] В неї обабіч стояли обидві служниці дбайливі.
Вмившись сльозами, вона божественному мовить співцеві:
"Фемію, знаєш пісень ти багато, що смертних чарують,
Подвиги ними людей і богів уславляють аеди,
Сядь, заспівай нам одну з них, а гості послухають, мовчки
340] Чаші хиляючи. Тільки свою припини сумовиту
Пісню, вона-бо мені у грудях скорботою любе
Сповнює серце, — горе спіткало мене безутішне.
В вічному смутку спогадую голову я найдорожчу
Мужа, що слава його всю Елладу окрила і Аргос".
Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:
"Вірному, матінко люба, навіщо борониш співцеві
Тим нас втішати, до чого він прагне в думках? Не співці тут
Винні, а винен тут Зевс, що людям, які задля хліба
Тяжко працюють, те, що захоче, вкладає до серця.
350] Тож не дивуйся, коли він співа про недолю данаїв.
Смертні-бо люди звичайно таку вихваляють найбільше
Пісню, яка слухачів полонить найновішим звучанням.
Май же терпіння у серці й послухать наважся душею:
Справді, не сам Одіссей лише день повороту додому
355] Втратив у Трої, загинуло з ним іще й інших багато.
Краще до себе вертайся й пильнуй там своєї роботи,
Кросен своїх, веретен, та доглянь, щоб служниці у домі
Всі працювали як слід. А розмови вести — чоловіча
Справа, найбільше ж моя, бо єдиний я в домі господар".
360] Подиву повна, до себе вернулась тоді Пенелопа, —
Синове слово розумне їй глибоко в душу запало.
В горницю верхню вона із служницями разом ввійшовши,
За Одіссеєм, за мужем коханим, там плакала, доки
Сон їй солодкий на вії звела ясноока Афіна.
365] Галас тим часом зняли женихи в звечорілих покоях, —
Всі-бо жадали вони з Пенелопою ложе ділити.
Отже, почав Телемах тямовитий до них промовляти:
"Гей, женихи матусі моєї, занадто зухвалі!
Пиймо вино й досхочу веселімось, та нащо кричати
370] Голосно так! Чи не краще послухать чудової пісні
Мужа такого, як цей, що з богами рівняється в співах.
Завтра ми зранку, усі на міському зійшовшись майдані,
Збори почнем, і прямо я буду від вас вимагати
Дім мій покинуть. Про інші собі постарайтеся учти —
375] Власне майно проїдайте у кожного в домі по черзі.
А догідніше і краще здається вам тут залишатись,
Щоб лиш в одної людини добро марнувати безкарно, —
Все пожеріть! До богів я волатиму вічно живущих,
Поки сам Зевс на тім стане, щоб мали ви мзду по заслузі, —
380] Тут же, в цім домі, тоді загинете ви без відомсти!"
Так він сказав. А вони — аж губи погризли зубами,
Лиш дивувались, як сміливо став Телемах промовляти.
Саме тоді Антіной, син Евпейтів, озвався до нього:
"Мабуть, самі вже боги навчили тебе, Телемаху,
385] Звисока так розмовляти й зухвало поводитись з нами.
Тільки б не дав нам Кроніон державцем тебе на Ітаці,
Морем омитій, хоч маєш на неї з народження право!"
Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:
"Ти не гнівись, Антіною, на мене за те, що скажу я:
390] Я не від того, як зволив би Зевс мені це дарувати.
Ти ж не назвеш це найгіршим, що трапитись може людині?
Бути державцем — то зовсім не зле: відразу-бо в нього
Й дім багатіє, і сам набуває він більшої шани.
Тільки ж у нас, між ахеїв, на морем омитій Ітаці,
395] Інших державців багато ще є — і старих, і молодших, —
З них комусь влада перейде, як вмер Одіссей богосвітлий.
В себе ж один тільки я повновладним господарем буду
Дому і слуг, що для мене придбав Одіссей богосвітлий".
Тут Еврімах, син Поліба, у відповідь мовив до нього:
400] "В лоні богів, Телемаху, від нас ще заховано, мабуть,
Хто володарити буде на морем омитій Ітаці.
В домі ж своєму єдиний над власним добром ти господар.
Хто б це посмів силоміць у тебе майно одібрати,
Поки Ітака стоїть і люди на ній проживають!
405] Хтів би я, мій найдорожчий, спитати у тебе про гостя:
Звідки отой чоловік? Яку він отчизною славить
Землю? Якого він роду і де його нива отецька?
Звістку тобі він привіз про повернення батька чи, може,
Справи його особисті прибути сюди спонукали?
410] Надто раптово-бо зник він, знайомства із нами не ждавши.
З вигляду ж він на людину низького коліна не схожий".
Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:
"Ні, Еврімаху, на батька мені уже, мабуть, не ждати.
Я ні чуткам вже не вірю, що ніби він має вернутись,
415] Ні в віщуваннях не тішусь, яким довіряється мати,
Безліч провісників різних скликаючи в нашу оселю.
Гість же оцей — то приятель батьків, із Тафоса родом,
Мент на ім'я, назвався премудрого він Анхіала
Сином і править тафійським народом своїм веслолюбним".
420] Так відповів Телемах, хоч безсмертну впізнав він богиню.
Тішитись танцями знов почали вони й співом, що млостю
Сповнював їх, і так вечорової ждали години.
Поки вони веселились, то й вечір насунувся темний.
Тільки аж спати схотівши, вони розійшлись по домівках.
425] Гарним подвір'ям тоді й Телемах до високих подався
Спальних покоїв, що їх збудував він на видному місці, —
З серцем, повним думок, до свого він наблизився ложа.
Вслід йому з факелом в кожній руці увійшла домовита
Опсова донька, стара Евріклея, Пейсенора внука.
430] Власним коштом Лаерт відкупив її в час, коли зовсім
Юна була вона, двадцять за неї волів заплативши;
В домі так само її шанував, як і жінку дбайливу.
Ложа її не ділив, проте, щоб не гнівити дружину.
Йшла вона з факелом в кожній руці.