Гав-гав-гав - Моравіа Альберто

Я дивився на них і страждав, але в душі навіть тішився тим, бо вже не хотів зазнавати прикрощів через Корсіньяну.

Зрештою латиноамериканець щось сказав Корсіньяні на вухо, і вона відповіла йому теж на вухо. Тоді він витяг з кишені велику банкноту, узяв Корсіньянину руку в свою долоню. Зненацька перед столом наче вродилась синьйора і схопила її руку:

— Розтули кулак!

Корсіньяна розтулила кулак, і банкнота впала на стіл. Тоді Корсіньяна підхопилась і випалила синьйорі:

— Шановна синьйоро, якщо ви так боїтесь за свого чоловіка, то тримайте його при собі. Я приходжу сюди на роботу, а не для розваги. Він шепнув мені, що хоче зробити мені подарунок за мої пісні, і я сказала гаразд, чом би мені той подарунок не прийняти?

— Зухвала посудниця! — І, розмахнувшись, синьйора ляснула Корсіньяну по щоці раз, другий.

Не знаю чому, але мене ці два ляпаси навіть втішили, так ніби ото я сам їх дав. Але потім, коли я побачив її застигле обличчя, перед очима постало її личко, таке, як у день наших заручин. І тепер я відчув жалість до неї. Підбігли метрдотель та офіціанти, і розлючена синьйора вийшла, а за нею її чоловік та Джорджо.

У тій метушні я підійшов до Корсіньявн і стиха мовив:

— Я почекаю, поки ти скінчиш… Там у мене машина... А коли ти звільнишся?

— О четвертій, — проказала вона, і вогник надії спалахнув в її очах. — Ти підвезеш мене додому?

Я раптом збагнув, що і тут вона шукала власної вигоди; о четвертій вона прийде, але не до мене, а до машини. І власне, слушно; адже мешкала вона аж на Сан Джованні. Збагнув я і те, що для мене вона більше не існує, і мені б не боліло за неї, якби вона була такою корисливою завжди.

Отож я сказав, що чекатиму на неї, а сам вийшов. Не знайшовши на вулиці ні латиноамериканців, ні Джорджо, я вскочив у машину і помчав додому. Корсіньяни для мене більше не існувало.

[6] Hermosa — гарна (ісп.).