Хроніка капітана Блада - Сабатіні Рафаель

Бо хіба ж не був він королем усіх зарізяк, що об'єднались у велике ^берегове братство"?

У відповідь на їхнє привітання він підніс руку із затиснутою в ній паличкою і пішов далі. У нього була справа до пана д'Ожерона, губернатора Тортуги, і ця справа привела його в гарний білий будинок, що стояв на узвишші в східній частині міста.

Капітан Блад, чоловік ретельний і завбачливий, діяльно готувався до того дня, коли смерть або падіння короля Якова II зроблять можливим його повернення додому. Тому він уже якийсь час регулярно передавав свою частку здобичі губернатору в обмін на французькі векселі, які потім посилав до одного паризького банку. Пітер Блад був завжди бажаним гостем у домі губернатора, і не тільки тому, що подібні операції давали панові д'Ожерону чималий зиск, але й із значно поважніших причин: одного разу капітан Блад зробив французу неоціненну послугу, врятувавши його дочку Мадлен від рук негідника-пірата, який спробував викрасти дівчину. Відтоді й сам пан д'Ожерон, і його син, і обидві дочки почали вважати капі-/ тана Блада чимось більшим, ніж звичайним знайомим. Тому не було нічого дивного, що, коли гість скінчив свої справи і хотів іти, мадемуазель д'Ожерон побажала провести його короткою алеєю запашного батькового саду до воріт.

Мадемуазель д'Ожерон, висока, струнка красуня з матово-білим обличчям і чорним волоссям, завжди одягнута за останньою французькою модою, відрізнялась не тільки романтичною вродою, але й романтичною вдачею. І коли вона граціозно йшла поряд з капітаном у вечірніх сутінках, що дедалі-густішали, то, як виявилося, вчинок цей був ще однією даниною її романтичності.

— Мосьє,— мовила вона по-французьки, трохи вагаючись,— благаю вас, будьте весь час насторожі. У вас надто багато ворогів. [374]

Блад зупинився і, знявши капелюха, вклонився мадемуазель д'Ожерон так низько, що довгі чорні кучері перуки майже зовсім сховали його наче карбоване, смагляве, як у цигана, обличчя.

— Мадемуазель, ваша турбота надзвичайно приємна. Так, дуже приємна.— Блад випростався, і його зухвалі очі, бентежно ясні під чорними як ніч бровами на засмаглому обличчі, з усмішкою зустріли її погляд.— Ваша правда, ворогів мені не бракує. Це — кара за славу. Тільки той, хто нічого не вартий, живе без ворогів. Але тут, на Тортузі, ворогів у мене немає.

— Ви цілком у цьому впевнені?

Тон, яким вона поставила це запитання, змусив Блада насторожитись. Він насупився і якусь хвилину пильно дивився на дівчину, перш ніж відповісти.

— Мадемуазель, ви говорите так, наче щось знаєте.

— Не дуже багато. Я знаю тільки тел що почула сьогодні від одного нашого невільника. Він сказав, що іспанський адмірал призначив за вашу голову винагороду.

— Що ж, іспанський адмірал, мабуть, інакше не вміє робити компліменти, мадемуазель.

— Він чув також, як К'юзак погрожував, що ви пошкодуєте про ту несправедливість, якої ви йому заподіяли під Маракаїбо.

— К'юзак?

Це ім'я змусило капітана Блада подумати про те, що він поквапився, твердячи, ніби в нього на Тортузі немає ворогів. Він зовсім забув про К'юзака, але тепер зрозумів, що не мав наміру забути про нього. К'юзак був разом з ним під Маракаїбо і разом з ним попав у пастку, коли туди прибув зі своєю флотилією дон Мігель де Еспіноса. Француз-пірат тоді дуже злякався і, звинувативши Блада в поспішності, з якою той нібито вів справу, побив з ним горшки і уклав з іспанським адміралом окрему для себе й своєї французької команди угоду. Одержавши від дона Мігеля охоронну грамоту, К'юзак пішов з-під Маракаїбо з порожніми руками, полишивши капітана Блада на ласку його власної долі. Та сталося не так, як гадалося полохливому К'юзакові. Капітан Блад не тільки уникнув іспанської пастки, але ще й жорстоко пошарпав адмірала, захопивши при цьому три його— кораблі, й повернувся в Тортугу з багатою здобиччю.

Це отруїло К'юзакові життя. Плутаючи причину з наслідками, як кожен безголовий егоїст, він прийшов до висновку, що капітан Блад його обдурив. Після цього він [375] нітрохи не приховував своєї безпідставної ненависті до Блада.

— Он як, він мені ще й погрожує? — промовив капітан Блад.— Ну, це з його боку нерозумно. Крім того, всі знають, що ніхто його не скривдив. Адже йому було дозволено спокійно відплисти геть, як він того й бажав, коли становище, на його думку, надто ускладнилося.

— Бачите, К'юзак утратив свою частку здобичі. І відтоді він і його команда зробились посміховиськом усієї Тор-туги. Хіба ви не розумієте, що має відчувати до вас цей негідник?

Вони вже підійшли до воріт.

— То ви будете обережні? — благально спитала дівчина.— Будете стерегтися?

Він усміхнувся, потішений її турботою.

— Авжеж буду, щоб мати можливість служити вам.— І він з церемонною ґречністю низько схилився, цілуючи їй РУку.

Проте застереження мадемуазель д'Ожерон не дуже занепокоїло капітана Блада. Що К'юзак палає жадобою помсти, він легко міг повірити. Але щоб К'юзак здійснив свою погрозу тут, на Тортузі — це здавалось неймовірним: він був боягузом і навряд чи міг наважитись на такий необережний і небезпечний для себе вчинок.

Капітан Блад швидко пішов вулицею. Западала м'яка, тепла ніч. Ось уже й освітлена вогнями де Руа де Франс. І коли він уже ступив на цю безлюдну тепер вулицю, з провулка праворуч з'явилась якась тінь, щоб перестріти його.

Блад уповільнив ходу і приготувався захищатись, як раптом побачив, що перед ним жінка, і він почув своє ім'я, неголосно вимовлене жіночим голосом:

— Капітане Блад!

Він зупинився. Жінка підійшла ближче і тамуючи подих квапливо заговорила:

— Я бачила, як ви йшли тут дві години тому, але було ще видко, і я не наважилась звернутися до вас у всіх на очах. Чекала, поки ви будете повертатись. Не йдіть далі, капітане,— там на вас чекає небезпека, чекає смерть!

Спантеличений, він нарешті впізнав її, і перед його внутрішнім зором виникла сцена, що розігралась тиждень тому в таверні "У французького короля". Двоє п'яних негідників зчинили сварку через жінку — жалюгідний людський уламок, викинутий з Європи на береги Нового Світу, нещасне створіння, ще не зовсім позбавлене деякої принадності, [376] але змучене, змарніле й брудне, як і її колись гарне вбрання. Ця жінка спробувала була втрутитись у сварку, до якої сама спричинилась, але один з її залицяльників відважив їй добрячого ляпаса, і тоді Блад, у запалі рицарського гніву, збив нападника з ніг, а жінку вивів з таверни.

— Вони сидять отам у засідці й чекають на вас,— казала жінка.— Вони хочуть вас убити.

— Хто — вони? — спитав Блад, відразу згадавши застереження мадемуазель д'Ожерон.

— Їх там два десятки. І якщо вони дізнаються... якщо вони побачать, як я розмовляю з вами... мені сьогодні ж переріжуть горло.

Вона полохливо озиралась на всі боки, вдивляючись у темряву, голос її тремтів від страху. Раптом, немов чогось вжахнувшись, вона хрипко вигукнула:

— Та не стійте тут! Ходімо зі мною, я сховаю вас до ранку в безпечному місці. Потім ви повернетесь на свій корабель і добре" зробите, якщо будете весь час на борту, чи хоч виходитимете на берег не сам, а з товаришами. Ходімо! — закінчила вона і вхопила Блада за рукав.

— Та стривай же! Стривай! — відповів він, опираючись.— Куди це ти мене тягнеш?

— О, хіба не байдуже, коли я вас рятую? — Вона щосили тягла його за собою.— Ви були ласкаві до мене, і я не можу залишити вас тут, щоб вас убили. А нас обох заріжуть, якщо ви не підете зі мною!

Піддавшись нарешті на її умовляння — не менше заради її безпеки, ніж своєї власної, Блад дозволив їй повести його з широкої вулиці у провулок, звідки вона вибігла перестріти його. Провулок був вузький, з одного-його боку стояли маленькі одноповерхові будиночки, здебільшого збиті з дощок, з другого тягнувся частокіл уздовж чиєїсь плантації.

Біля другого будиночка жінка зупинилась. Низькі двері були розчинені навстіж, середину кімнати тьмяно освітлювала мідна олійна лампа, що стояла на столі.

— Заходьте,— попросила жінка тремтячим шепотом. До кімнати вело дві сходинки, бо підлога була нижче рівня вулиці. Капітан Блад спустився по цих сходинках і ввійшов у кімнату. В ній смерділо тютюном і густим чадом олійної лампи. Жінка ввійшла слідом за ним і зачинила двері. І потім, перш ніж капітан Блад устиг роздивитись довкола в цій тьмяно освітленій кімнаті, ззаду по потилиці його щосили вдарили чимось важким, і хоч він не [377] втратив свідомості, але в голові йому добряче запаморочилося, ноги підігнулись, і він упав на брудну долівку.

Тієї ж миті почувся пронизливий жіночий вереск, що раптом урвався і перейшов у якесь придушене булькотін-ня, потім враз запала тиша.

Блискавично, перш ніж капітан Блад устиг поворухнутись, щоб звестись на ноги, і навіть перш ніж він зміг отямитись від цієї прикрої несподіванки, чиїсь вправні дужі руки вже зробили своє діло: сирицевим реміняччям йому було зв'язано біля кісточок ноги, руки заломлено за спину. Потім його перевернули горілиць, підняли, посадили на стілець і прив'язали до його спинки.

Над ним схилився приземкуватий^ кремезний, схожий на мавпу чолов'яга з довгим тулубом на коротких ногах. Рукави його голубої сорочки було закачано на величезних, м'язистих волосатих руках аж до ліктів. На широкому, майже пласкому й жовтому, як у мулата, обличчі люто поблискували маленькі чорні очиці. Червона у синю смужку хустка,' пов'язана на голові, зовсім ховала волосся, у великих вухах— висіли важкі золоті кільця.

Капітан Блад довго дивився на цього чолов'ягу, докладаючи всіх сил, щоб придушити шалену лють, що піднімалась У нього в міру того, як прояснювались його почуття. Він інстинктивно зрозумів: гнів і нестриманість аж ніяк зараз йому не допоможуть і він повинен за будь-яку ціну взяти себе в руки. І Блад зміг це зробити.

— К'юзак! — повільно проказав він і додав, помовчавши: — Яка приємна, хоч і несподівана зустріч!

— Ну, от ти й кинув, нарешті, якір, капітане,— відповів К'юзак і тихо, але з безмежною люттю розсміявся.

Блад відвів від нього погляд і подивився на жінку, яка виривалась біля дверей з рук К'юзакового спільника.

— Ану, вгамуйся, задрипанко! Перестань, бо я зараз тебе заспокою! — визвірився той на неї.

— Що ви хочете з ним зробити, Семе? — зарюмсала жінка.

— Не твоє діло, красуне.

— Ні, моє! Ти сказав мені, що йому загрожує небезпека, і я повірила тобі, брехливе хамло!

— Так воно й було.