Слідопит - Купер Джеймс Фенімор

Ходімо й знімемо її.

— Охоче,— відповів Чингачгук, що знав ірокезьку мову,— веди, ми йдемо слідком.

Неспроможний розрізнити голоси й вимову через шум порога, незнайомець, нічого не підозрюючи, повів їх за собою, і наші друзі, йдучи за ним назирці, незабаром були вже біля піроги. Ірокез ухопився за один її кінець, Чингачгук узявся посередині, а Джаспер пішов до протилежного кінця, бо важливо було не дати,ворогові змоги виявити поруч блідо-чолого, якого ірокез міг би пізнати і по деякій'ОДЄЖІ, яку мав на собі юнак, і по характерних для білої людини обрисах голови.

— Піднімай! — скомандував ірокез властивим індіянинові наказовим .тоном, і троє чоловіків без великих зусиль підняли пірогу над камінням, перехилили її в повітрі і, випливши з неї воду, обережно опустили її • на хвилі. Всі міцно притримували пірогу за борти, щоб шалена,течія, бува, не вирвала її з рук, тим часом як ірокез, який знаходився спереду біля носа, повів її за собою у напрямку східного берега чи до якого іншого місця, де на нього чекали товариші.

І делавар,Л Джаспер були більш ніж певні, що десь поблизу бродять ще. ірокези; а що поява їх обох не викликала в ірокеза навіть найменшого подиву, то наші друзі вирішили дотримуватися надзвичайної обережності. Люди, не такі сміливі й рішучі, як вони, навряд чи відважилися б іти у саме лігво ворогів і наразити себе на хтозна-які небезпеки, але ці двоє сміливців прикордоння не знали страху, вони звикли ризикувати своїм життям і з .готовністю пішли б. і на більший ризик, аби тільки не дати ворогові змоги заволодіти пірогою. Джаспер, аби врятувати Мейбл, так жадав повернути чи хоча б вивести з ладу на

деякий час пірогу, що вже приготував навіть ножа, щоб розпороти дно човна про той випадок, ' якби щось трапилося і дорогоцінний трофей залишився у руках ворогів.

Тим часом ірокез, що брів попереду, повільно просувався у напрямку до своїх, міцно тримаючись обома руками за пірогу й тягнучи за собою обох неохочих супутників. Був момент, коли Чингачгук' замахнувся томагавком і хотів уже розчерепити голову своєму довірливому, сусідові, який нічогісінько не підозрював, але, збагнувши, що передсмертний крик ворога чи його труп у воді могли б зчинити загальну тривогу, він відмовився від свого наміру. Щоправда, вже через мить він гірко пошкодував за свою нерішучість, бо вони раптом опинилися серед гурту ірокезів щонайменше з чотирьох чоловік, які теж бродили в пошуках човна.

Після звичного в таких випадках уривчастого радісного вигуку, яким індіяни висловлюють своє вдоволення, дикуни жадібно вчепилися за борти' піроги, захопленню якої в планах обох ворожих груп, очевидно, надавалося однаково великого значення (першим — щоб напасти на ворога, а другим — щоб утекти). Це раптове й непередбачене збільшення кількості ворогів дало їм таку велику перевагу, що на якусь мить навіть делавар з його винахідливістю й спритом — і той розгубився. П'ятеро ж ірокезів, котрі, здавалося, чудово розуміли, скільки залежите бід виконання поставленого перед ними завдання, не гаючи ча-

ізз су на розмови, попхали човна до свого берега. А завдання їхнє насправді полягало ось у чому: взяти весла, які вони захопили ще перед цим, посадити в пірогу трьох-чотирьох воїнів з рушницями та повним запасом пороху і здійснити переправу на— західний берег, бо лише через відсутність піроги та неможли: вість перепливти річку, не замочивши зброю та порохівниці, ірокези й не посунули на той берег, коли посутеніло.

Отак усі вкупі — друзі та вороги — підійшли до східної бистрини, де, як і перед західним берегом, було так глибоко, що її не можна було подолати вбрід. Тут усі зупинилися, тому що належало вирішити, як краще переправити пірогу через глибінь. Один з тих чотирьох ірокезів був вождь, і звична шана, з якою індіяни ставляться до бойових заслуг, досвіду та становища вождя, примусила всіх замовкнути в очікуванні того, що він скаже.

У зв'язку з цією зупинкою ще дужче зросла і без того велика небезпека для Джаспера, який, щоб на нього не впала підозра, завчасно зняв з голови й кинув у пірогу свого кашкета. Без куртки й тільника, голий до пояса, він одними обрисами свого тіла в темряві не так уже й кидався в вічі. До того ж і місце позад корми теж трохи допомагало маскуватися, бо погляди всіх ірокезів, що пхали пірогу, були звернені, природно, лише вперед. Гірше було Чинкадоукові. Цей воїн опинився буквально в гущі своїх смертельних воротів, він не міг би й поворухнутися, не зачепивши когось із них ззаду чи спереду. Та зовні він нічим не зраджував свого хвилювання, хоч усі його чуття були насторожі, і в слушний мент він готовий був вислизнути з гурту чи завдати удару. Суворо пильнуючи, аби випадково не озирнутися і цим не дати ворогові змоги передчасно викрити себе, Змій з невичерпним терпінням, на яке здатний лише індіянин, вичікував ту мить, коли настане нарешті час діяти.

— Хай усі мої молоді воїни, окрім двох, що на кінцях піроги, пливуть до берега і забирають свою зброю. Хай,— сказав вождь ірокезів,— ці двоє переправлять пірогу.

Ірокези мовчки підкорилися цьому розпорядженню, залишивши Джаспера з тим ірокезом, який знайшов пірогу, а Чингачгук непомітно пірнув на дно річки й переждав, доки пройшли вороги. Бовтання ніг, сплески рук та перегукування незабаром сповістили, що четвірка індіян, на яких'вони натрапили з пірогою, попливла до берега. Переконавшись у цьому, делавар висунув голову з води, став на своє попереднє місце і почав думати, що хвилина для дії настала.

Менш витримана, ніж цей воїн, людина, мабуть, тут-таки завдала б задуманого удару, але Чингачгук знав, що позаду, на порогах, ще повинно бродити чимало індіян, і він був надто досвідчений воїн, щоб ризикувати без доконечної потреби. Тому він дав змогу ірокезові дотягти пірогу до глМ^кого, звідки всі троє рушили плавом у на^ря-мку до східного берега. Одначе замість того, щоби пхати човен уперед, делавар з Джаспером, як тільки відчули, що течія сягнула найвищої сили, почали гальмувати рух піроги до берега. Одначе вони робили цс не раптово й помітно, як це напевне робила б, удавшись до таких— хитрощів, кожна цивілізована людина, а повільно й поступово, тож ірокез спочатку не міг нічого второпати, гадаючи, що йому так важко від сильної течії. Під дією таких протилежних 'за напрямком сил пірогу, зрозуміло, стало зносити за водою, і десь за хвилину вони опинилися на ще глибшому місці вже перед самим порогом. Тут, одначе, ірокез хутко збагнув, що з пірогою коїться щось незвичайне, і, озирнувшись назад, уперше побачив, що йому чинять опір його товариші.

Друга натура, що породжується в людини звичкою, миттєво підказала молодому ірокезові, що він сам на сам з ворогами. Розплескуючи обабіч себе воду, він уп'явся Чингач-гукові в горло, й обидва індіянини, зовсім облишивши пірогу, зчепилися, мов тигри. В темряві глупої ночі, борсаючися в обіймах шаленої стихії, готової поглинути кожного, а.найперше тих, що зіткнулися в боротьбі не на життя, а на смерть, ці два вояки, здавалося, не пам'ятали вже нічого на світі, крім —дикої люті й бажання перемогти один одного.

Джаспер став тепер повним володарем піроги, яка, погойдуючись пір'їнкою на хвилях, що розходилисяадймиісця двобою смертельних ворогів, швидко летіла за водою. Перш у юнака майнула була думка кинутися на допомогу;

делаварові, але важливість захоплення човна видалися йому в стократ більшою, коли він почув, як тяжко дихають воїни, вп'явшись один одному в горло, і він чимдуж погнав пірогу до західного берега. Досягши його невдовзі, він після короткого пошуку знайшов решту загону й переодягся. Кількох слів цілком вистачило, щоб пояснити становище, в якому він залишив делавара, та з'ясувати, яким робом йому пощастило заволодіти пірогою.

Коли ті, що чекали на Джаспера, вислухали його розповідь, запала глибока мовчанка, бо.кожен став напружено ловити найменший шурхіт, безнадійно сподіваючись хоч якось відгадати долю герцю, який відбувся чи, може, й досі відбувався між індіянами. Та марно: за неугавним клекотом води на порогові нічого не було чути; ірокези, щоб уберегти таємницю й приховати свої подальші наміри, дотримувалися мертвої тиші.

— Бери оце весло, Джаспере,— спокійно промовив Слідопит, хоча уважним слухачам його голос здався сумнішим, ніж звичайно,— і пливи за нами. Лишатися тут довше небезпечно.

— 'А Змій?

— Великий Змій в руках у свого Великого Духа^ і буде він жити чи помре — то залежить від волі провидіння. Ми йому нічим не можемо допомогти, а сидячи тут склавши руки й базікаючи про свої||Л^рощі, мов тонкосльозі жінки, ми багатощДрзизикуємо. Оця темрява нам дуже до речі...

Голосний, довгий і пронизливий гук на тім боці обірвав провідникові слова.

— Що б мар означати цей рев, добродію Слідопите? — поцікавився Кеп.— Адже це більш схоже на виття диявола, ніж на голос людської істоти.

— Назвавши їх дияволами, ви не дуже помилилися. Отой дикий вереск — окрик радощів, він свідчить про перемогу. Можна не сумніватися, що тіло Змія, живого чи мертвого, тепер у їхніх руках.

— А що ж ми!..— вигукнув Джаспер, відчувши біль щирого каяття на думку, що, може, нічого й не сталося б із товаришем, якби він не покинув його напризволяще.

— Нічим, хлопче, тепер ми не можемо зарадити вождеві. Нам самим треба якомога швидше тікати звідси.

— Навіть не спробувавши врятувати його?.. Навіть не довідавшись, живий він а чи мертвий?

— Джаспер має слушність,—хрипким і здушеним голосом сказала Мейбл.— Я не маю страху, дядечку, і готова сидіти тут доти, доки ми дізнаємося, що трапилося з нашим другом.

— Ай справді слушна ідея, Слідопите,— вставив Кеп.— Справжній моряк не може покинути свого бойового товариша в біді; і я радий довідатися, що такі шляхетні почуття існують і сереД|ЛЙ*новодої братії.

— Ет! — заЩ^Щив нетерплячий провідник, виштовхуючи пірогу на бистрінь.— Ви ще мало навчені, а тому й не боїтеся нічого... Якщо вам дороге життя, то думайте тільки про одне: як би швидше дістатися до залоги, а делавара залиште у владі провидіння. Що вдієш! Олень, коли занаджується до солонців, таки врешті-решт натрапляє на мисливця!

РОЗДІЛ VII

І це та Ярроу — річка мила, Що я побачить так жадав, А нині мрію ту розбила, Що в серці я своїм плекав? Хоча б де менестрель з'явився Й на арфі душу звеселив, Бо смутком світ весь оповився И печаллю серце полонив.

Вільям Вордсворт.