Жовтий туман - Волков Олександр
— Лише він знає дорогу до Канзасу!
Дракон, полискуючи жовто-білим черевом, описував великі кола пад моряком, що підскочив, і дітьми. Чиясь голова в гостроверхому капелюсі притиснулася до прутів кабіни і розглядала людей.
— Фарамант! Енні, це Фарамант! — захоплено волав Тім і став махати руками, запрошуючи дракона спуститися на землю.
Потвора з шумом приземлилася, відчинилися дверцята кабіни, з неї випала мотузяна драбина, і по ній почав спускатися маленький чоловічок у зелених окулярах. Але перш ніж він подолав дві сходинки, з кабіни випурхнув чорний птах і радісно кинувся на груди Енні.
— Кагги-Карр! — вигукнула Енні.
Дівчинка притисла до себе ворону і лагідно гладила її настовбурчене чорне пір'я.
— Кагги-Карр, дорогенька, люба моя, як я рада вас бачити!
Ворона тихо і ніжно каркала.
Маленький чоловічок у зелених окулярах нарешті зійшов з драбини і приязно привітався з Чарлі Блеком та дітьми.
— Я дуже радий бачити вас, Велетне із-за гір, — сказав він, — радий бачити Енні і Тіма. Я прилетів сюди на драконі Ойххо з надзвичайно важливим дорученням…
Почувши своє ім'я, дракон повернув до Енні свою потворну голову з великими розумними очима, і дівчинка підійшла до нього, погладила по лускатій шиї. Задоволений Ойххо вдарив по землі довгим в'юнким хвостом.
Фарамант коротко і діловито виклав події, які сталися в Чарівній країні за останні місяці: пробудження злої феї Арахни від п'ятитисячолітнього сну; її намір обернути в рабство жителів країни; горда відмова волелюбних народів, і, нарешті, згубна дія Жовтого Туману, насланого чаклункою.
— Тепер уся наша надія на Енні і Тіма, — закінчив свою сумну розповідь Вартовий Брами. — Вони допомогли нам у боротьбі з Урфіном Джюсом і войовничими Марранами. А тепер ми сподіваємося, що вони навчать нас боротися з зимою, яка насувається на нашу країну!
Вислухавши Фараманта, капітан похитав головою і сказав:
— Ви жорстоко помиляєтеся, друже мій, коли сподіваєтеся перемогти зиму, збудувавши теплі житла і тепло одягнувшись. У нас зима приходить і відходить, а за нею настають весна і літо. А у вас, як я зрозумів з ваших слів, зима буде тривати вічно, якщо не щезне Жовтий Туман. Але він не щезне, поки жива Арахна. Отже, питання стоїть так: або перемога над чаклункою, або загибель Чарівної країни. І нехай моя дерев'янка пустить корінь у землю, якщо я не втручуся в цю справу і не спробую врятувати ваш чудовий, неповторний край!
— Ур-ра! — дзвінко закричали діти і кинулися обнімати самовідданого моряка.
— А що, справді, може стримати такого всесвітнього волоцюгу, як я? — вів далі капітан. — Напишу помічникові, щоб корабель відправляв у плавання на Куру-Кусу без мене, а сам махну в новий рейс на драконі! Треба ж випробувати і цей вид транспорту!
Фарамант змахнув сльози радості, що котилися з-під зелених окулярів, а ворона весело переверталася в повітрі.
— Я вас правильно зрозумів, шановний Велетне із-за гір? — несміло запитав Вартовий Брами. — Ви наважились летіти з нами і боронитимете нас від злої Арахни?
— Так, — коротко відрізав моряк.
— Тоді моя місія увінчалася таким успіхом, про який ми навіть не мріяли, — заявив сяючий Фарамант. — Подумати лишень, сам Велетень із-за гір воюватиме з чаклункою за наше благополуччя. О, я заздалегідь упевнений в успіхові!
— Чи не занадто ви перебільшуєте мої сили? — усміхнувся Чарлі Блек і вийняв з рота погаслу люльку, щоб знову розпалити її…
— О ні, ні, великий наш друже і покровителю! — палко запевнив Фарамант.
— Ну, а нас ти візьмеш з собою, дядьку Чарлі? — обережно поцікавилася Енні.
— Вас? — Моряк хитрувато усміхався. — Щодо вас треба ще добряче подумати.
— А що тут думати? — обурилася дівчинка. — Адже Ойххо прилетів не по тебе, а по нас! Ти ж випадково опинився на нашій фермі.
— Гаразд, гаразд, — відмахнувся Чарлі. — Про все це треба говорити з вашими батьками. А поки що придумайте, куди дівати дракона на той час, доки він буде тут.
Фарамант сказав, що Ойххо спеціально розрахував час свого польоту, аби з'явитися в ці краї пізнього вечора і не тривожити місцеве населення. Він і так зчинив чималий переполох минулого разу, коли привіз Фреда й Еллі. Тоді сталася помилка, і на луг, куди опустився дракон, збіглася мало не половина штату.
На щастя, Тім знав неподалік глибокий, ніким не відвідуваний яр. Туди і заховали дракона, наказавши йому лежати тихо та пообіцявши приносити ночами їжу.
Цілу ніч на фермах Смітів і О'Келлі горіло світло; цілу ніч ні дорослі, ні діти не склепили повік. Радилися з приводу того, відпускати чи ні Енні і Тіма вдруге до Чарівної країни. Бажання Чарлі Блека вирушити на боротьбу з Арахною не обговорювалося: Чарлі був дорослою людиною, сам за себе відповідав, та і життя загартувало його в небезпечних пригодах.
Під ранок Сміти і О'Келлі дійшли одностайного рішення: вже коли діти вдвох з'їздили в Країну Чудес на механічних мулах і благополучно повернулися, то тим паче можна відпускати їх під наглядом капітана Блека, та ще ва такому надійному виді транспорту, як ручний дракон. Взяли до уваги і те, що йшлося не про розважальну поїздку, а про врятування від загибелі цілої країни.
Але разом з тим Енні й особливо Тіму, задерикуватий характер якого був добре відомий в окрузі, суворо-пресуворо наказали в бійку з чаклункою не встрявати і взагалі триматися від усіляких небезпек якомога подалі. Діти підозріло легко дали таку обіцянку.
Коли перші промені світанкового сонця з'явилися на небосхилі, на обох фермах усі міцно спали, втомлені безсонною ніччю.
Три дні пішло на збір. Хоча рюкзак одноногого моряка та його кишені здавалися неосяжним сховищем інструментів, цього було мало для серйозної мети, яку поставив собі Чарлі Блек. Він з'їздив до сусіднього містечка і купив там стос товстого листового заліза і ножиці для різання металу. На механічному заводі капітан замовив кілька десятків пружин з найкращої сталі, від найбільших і найсильніших до маленьких і слабких. До замовлення ввійшов величезний набір болтів, гайок, розвідних ключів усіляких розмірів. Чарлі Блек заплатив дорожче звичайної ціпи, і замовлення було виконане поза чергою.
На всі запитання про те, навіщо він запасає таку кількість металу, капітан тільки загадково посміхався.
Дракон Ойххо сумирно лежав у своєму сховищі. До нього тайкома навідувалася Еллі, якій капітан повідомив про прибуття посланців з Чарівної країни. Та особливо радісним було побачення Еллі з Кагги-Карр і Фарамантом. Кагги-Карр не могла словами виявити свої почуття, але вона так ніжно лащилася до дівчини, що все було зрозуміло і так. А Фарамант передав Еллі палкий привіт від Страшила, Залізного Дроворуба, Сміливого Лева і всіх інших її друзів. Він розповів про грізні події, що сколихнули країну, а під кінець передав Еллі запрошення Страшила приїхати до Смарагдового міста вчителькою, коли вона закінчить коледж.
Страшило обіцяв збудувати для Елліної школи такий будинок, якого ще не бачили в світі. Його план уже визрів у голові Правителя, а дуболоми почали заготовляти будівельні матеріали, саме в цей час і сталося в них лихо. Але з цим лихом вони впораються, і школа буде збудована. Еллі усміхалася і обіцяла подумати над цією принадною пропозицією.
На прощання Фарамант подарував Еллі свої зелені окуляри — сувенір з Чарівної країни. З його боку це було великою жертвою: адже, виконуючи наказ Великого Гудвіна, Вартовий Брами не знімав окуляри дуже багато літ і так до них звик, що вони здавалися йому частиною його обличчя.
Ночами Тім і Енні доставляли драконові цілий візок різної їжі: котел каші, п'ять відер вареного буряка, два мішки хліба і ще багато іншої смакоти.
Поки на заводі виконувалось замовлення Чарлі Блека, моряк не сидів склавши руки. Замість маленької клітки, в якій прилетіли Фарамант і Кагги-Карр, вправний майстер зробив простору кабіну: в ній зі зручностями могли розміститися четверо людей та їхній багаж. Про те, щоб узяти з собою механічних мулів, не могло бути і мови. По-перше, для них потрібна була б набагато більша кабіна; а по-друге, і це найголовніше, мули не заряджатимуться сонячною енергією в Жовтому Тумані і, отже, виявляться зайвими.
Та ось настав час прощатися. Всі мешканці двох ферм глухої нічної пори зібралися біля віддаленого яру. Поряд з яром на рівному майданчику чорніла гігантська постать дракона. Перед польотом Ойххо з'їв подвійну порцію їжі, щоб не зголодніти дорогою. Кабіна була прив'язана до тулуба крилатого ящера міцними ременями, тюки з листовим залізом, пружинами та інструментами розмістилися ближче до хвоста. Драконові належало нести тяжкий вантаж, але для нього, з його величезною силою, це було ніщо.
Останні палкі поцілунки, обійми, добрі побажання і суворі напуття… Перед тим, як піднятися мотузяною драбиною, моряк запитав племінницю:
— Ти не забула взяти Тіллі-Віллі?
— Ні, дядьку, він лежить у моєму рюкзаці.
Тіллі-Віллі був поганським божком, якого капітан подарував Енні. З усіх божків, привезених ним з островів Куру-Кусу, цей відрізнявся особливою потворністю. Для якої таємної мети взяв його з собою Чарлі Блек, розповімо пізніше.
Останнім до кабіни піднявся Тім О'Келлі. Він ніс під пахвою песика Артошка, який теж став учасником незвичайної експедиції, спорядженої для врятування Чарівної країни від лиходійства злої Арахни.
Ойххо змахнув могутніми крильми, вихор пилюки і сухотрав'я закрутився довкола проводжаючих, і ось уже дракон щез у темному нічному небі.
ПОЛІТ НА ДРАКОНІ
омпанія мандрівників спокійно проспала кілька годин на зручних ослінчиках під рівномірне похитування кабіни. Коли Чарлі Блек та інші прокинулися, позаду залишилося вже багато десятків миль дороги. Капітан та його супутники поснідали і стали дивитися у віконце кабіни. Але мало що можна було розгледіти з великої висоти, на якій тримався Ойххо, і діти занудьгували.
Моряк почав розповідати довгу історію про пригоди, пережиті у Південній Америці, коли він ще був молодим.
Дракон Ойххо невтомно ніс людей на своїх могутніх крилах, і попереду показалася Велика пустеля. Нездоланна і грізна перешкода для пішоходів. Велика пустеля надійно відгороджувала Чарівну країну від решти світу. Та Ойххо легко і швидко змахував величезними шкірястими крилами; його не лякали ні піски, ні чорні камені Гінгеми.
Чорні камені! Як багато спогадів пов'язувалося з ними в пасажирів кабіни! Дивлячись у віконце, Чарлі Блек згадав про те, як утрьох з Еллі і Тотошком вмирали вони від спраги біля Чорного каменя і як ворона Кагги-Карр урятувала їх, з'явившись з гроном чудесного винограду.
