Модеста Міньйон - Бальзак Оноре де

Ви зуміли збурити в мені лихі думки, що зостаються на дні людських сердець; але все ж таки я щось мав там і доброго, і великодушного, отож воно зразу спливло на поверхню, і я від усього серця благословляю вас, як благословляють моряки маяк, що освітлює підводні рифи, на яких вони могли б знайти свою загибель. Ось моя сповідь — сповідь відверта, бо ні за які скарби світу я не хотів би втратити ні вашої поваги, ні своєї власної.

Так от, мені закортіло дізнатися, хто ви така, і я тільки щойно повернувся з Гавра. Я підстеріг там Франсуазу Коше, дійшов за нею до Інгувіля й у вікні вашої розкішної вілли побачив вас. Ви прекрасні, як мрія поета, але я не знаю, чи ви панна Вількен, яка ховається під личиною панни д'Ерувіль, чи панна д'Ерувіль, схована під личиною панни Вількен. Хоча наміри я мав цілком порядні, мені стало соромно шпигувати за вами, і я припинив розпитування. Ви розбудили мою цікавість, не гнівайтеся ж, що я вчинив трохи по-жіночому, адже це властиво поетам. Тепер, коли я відкрив вам своє серце, коли ви читаєте в ньому, ви повинні повірити в щирість моїх подальших слів. Хай я бачив вас лише протягом однієї миті, цього було досить, щоб я змінив свою думку про вас. Ви не просто жінка — ви й поет, і сама поезія. Так, ви маєте в собі щось дорогоцінніше за красу, ви — ідеал мистецтва, ви — мрія... Вчинок, що заслуговує осуду в дівчини, приреченої на буденне існування, змінює свій характер, коли його здійснює дівчина, обдарована тими якостями, які я вгадую у вас. Серед великого числа створінь, розкиданих по землі, з яких суспільне життя внаслідок різних випадковостей складає одне покоління, існують винятки. Якщо ваш лист — плід довгих і поетичних роздумів про уготовлену законом жінці долю, якщо, скоряючись своєму непересічному й високому духу, ви захотіли збагнути особисте життя чоловіка, якому приписуєте випадковий дар таланту, якщо ви прагнете дружби із спорідненою вам душею, дружби чистої від банальності буднів, і при цьому нехтуєте умовності, накладені суспільством на представниць вашої статі, то, звичайно ж, ви виняток! У такому разі рамки закону, який оцінює дії загалу, надто вузькі, щоб їх можна було застосувати до вашої поведінки. Отже, я двічі мав рацію, коли писав вам у своєму першому листі: ви вчинили надто сміливо або не досить сміливо. Ще раз хочу подякувати вам за послугу, яку ви виявили мені, змусивши мене заглянути на дно свого серця; бо завдяки вам я зрікся помилкової думки, досить-таки поширеної у Франції, що одруження — засіб здобути багатство. Коли я мучився тривогами сумління, пролунав ваш небесний голос, і я врочисто заприсягся, що сам зіб'ю собі статок і, обираючи подругу, ніколи не керуватимуся корисливими міркуваннями. І нарешті я осудив, притлумив у собі нездорову цікавість, яку пробудили в мені ваші листи. У вас немає шістьох мільйонів. Дівчина з таким статком не змогла б зберегти інкогніто в Гаврі, вас би зразу виказала ціла зграя перів Франції, що полюють за багатими спадкоємицями — і не тільки в Парижі! — адже недарма королівський обер-шталмейстер герцог д'Ерувіль гостює нині у вашого Вількена. Думки, які я вам зараз висловлюю,— це, власне, життєві правила, що не підлягають сумніву, і байдуже, чи йдеться про роман, чи про сувору дійсність. От і доведіть мені, що ви справді маєте сильну душу, одну з тих, яким прощають порушення закону, обов'язкового для всіх інших, і в такому разі ви погодитеся з доводами як мого першого, так і цього другого листа. Оскільки вам судилося жити в буржуазному середовищі, підкоріться залізному закону, на якому стоїть суспільство. Якщо ви жінка видатна, я захоплююся вами. Але я тільки пожалію вас, якщо ви піддалися скороминущій примсі, яку повинні перебороти.

Такі вимоги сучасного суспільства. Чудова мораль домашньої епопеї, озаглавленої "Клариса Гарлоу"76, полягає в тому, що чесне й законне кохання героїні призводить до її загибелі, бо воно зароджується, існує і розвивається супроти волі родини. Родина, хоч би якою вона була обмеженою й жорстокою, завжди має слушність у суперечці з Ловеласом. Родина — це суспільство. Повірте мені, найвища перевага дівчини, як і жінки,— це вміння узяти в лещата правил пристойності свої найпалкіші пориви. Коли б я мав дочку, якій судилося б стати пані де Сталь77, я волів би побачити її мертвою у п'ятнадцять років. Можете ви, не відчуваючи найпекучіших докорів сумління, уявити, як ваша донька виставляє себе напоказ на кону слави, щоб здобути прихильність юрби? Хай як високо піднесеться жінка у своїх таємних і поетичних мріях, вона повинна принести всі свої чесноти й переваги на олтар сім'ї. Її пориви, її талант, її прагнення до добра, до ідеалу, вся поема її юності належить чоловікові, якого вона обере, дітям, що в неї будуть. Я вгадую ваше потаємне бажання розширити вузьке коло, в межах якого приречена обертатися кожна жінка, внести в шлюб кохання і пристрасть. Так, це чудова мрія; я не скажу, що вона недосяжна, але втілити її в життя дуже й дуже нелегко, і вона нерідко здійснювалася на горе людям, які не були створені одне для одного. Простіть мені цей банальний вислів.

Якщо ви шукаєте платонічної дружби, то в майбутньому вона стане вашим нещастям. Якщо ваш лист тільки гра, не продовжуйте її. Отже, наш маленький роман закінчено, чи не так? Він минув для нас не безслідно і дав деякі добрі наслідки: моя порядність зміцніла, а ви здобули ясніше уявлення про життя суспільства. Зверніть ваш погляд до реального життя, а скороминущий захват, який пробуджує у вашій душі література, перетворіть на чесноти, властиві вашій прекрасній статі. Прощайте, панно. Щиро сподіваюся, ви не відмовите мені у своїй пошані. Тепер, коли я побачив вас чи ту, яку я прийняв за вас, ваш лист здається мені цілком природним: така прекрасна квітка повинна тягтися до сонця поезії. Любіть же поезію як розраду для душі, так само як ви любите троянди, музику, природу, величну красу морських краєвидів. Але не забувайте про те, що я мав честь повідомити вам стосовно поетів. Остерігайтеся обрати собі чоловіком дурня, наполегливо шукайте супутника життя, якого призначив вам Бог. Повірте, знайдеться чимало розумних людей, здатних вас оцінити і зробити щасливою. Якби я був багатий, а ви бідна, я не вагаючись поклав би до ваших ніг свій статок і своє серце, бо я вірю у вашу прямодушність, у багатства вашої душі і спокійно довірив би вам своє життя і честь. Ще раз — і востаннє — прощайте, білява дочко білявої праматері Єви".

Модеста проковтнула цього листа з тією жадібністю, з якою мандрівник ковтає краплю води посеред палючої пустелі, й у неї наче камінь звалився з серця. Потім, зрозумівши, якої помилки припустилася, коли обмірковувала свій план, вона вирішила зразу виправити її й передала Франсуазі кілька конвертів, на яких сама написала свою Інгувільську адресу, попросивши її не приходити більше в Шале. Віднині Франсуаза мала вкладати кожен отриманий лист у ці конверти й непомітно опускати їх у поштову скриньку в Гаврі. Модеста вирішила щодня зустрічати тепер листоношу на порозі Шале о тій годині, коли він приходив. Які ж почуття пробудила в серці Модести ця відповідь — відповідь чоловіка, в якого під блискучою оболонкою Каналіса билося шляхетне серце бідняка Лабрієра? Почуття її змінювали одне одне, наче хвилі, що накочуються на берег і там завмирають, а вона, втупивши погляд у неозорий обшир океану, умлівала від щастя — адже вона, так би мовити, вивудила з паризького моря небесну душу, вона вгадала, що в знаменитих людей серце іноді відповідає таланту, й чародійний голос передчуття не обманув її. Яскравий інтерес осяяв віднині її життя. Огорожа її чудової оселі, грати її клітки зламано! Думка її ширяла мовби на крилах.

"О тату,— подумала вона, дивлячись на обрій, — зроби нас дуже, дуже багатими!"

Відповідь Модести, яку через п'ять днів прочитав Ернест де Лабрієр, скаже читачеві більше, ніж будь-які пояснення.

VII

"Панові де Каналісу

Мій друже,— дозвольте мені вас так називати,— я захоплена вами, і хочу вірити, що ви такий, як у цьому вашому першому справжньому листі — першому і, палко сподіваюся, не останньому. Хто, крім поета, міг би так мило пробачити дівчині й так глибоко заглянути їй у душу?

Мені хочеться написати вам з тією самою щирістю, якою дихають перші рядки вашого листа. Насамперед, на моє щастя, ви мене не знаєте. З радістю можу вам повідомити, що я ні ота жахлива панна Вількен, ні вельми шляхетна і вельми висохла панна д'Ерувіль, яка сама не знає, скільки їй років: тридцять, п'ятдесят чи десь між цими двома цифрами. Кардинал д'Ерувіль уславився в історії церкви раніше, ніж кардинал, який становить єдину історичну гордість нашого роду, бо я не вважаю знаменитостями всяких там генералів та абатів, що випускали тоненькі томики неймовірно довгих віршів. Потім, я не живу в розкішній віллі Вількенів і, богу дякувати, в моїх жилах немає і мікроскопічної краплі крові, що захолола від сидіння за прилавком. У мені змішалася німецька й південно-французька кров, мені властива замріяність стародавньої германки і жвава вдача дочки Прованса. Я шляхетного походження і по батькові, і по матері. Рід моєї матері згадується на кожній сторінці Готського альманаху. І нарешті, повідомляю вам, що я вжила всіх необхідних заходів остороги, і жодна людина не зможе розкрити моє інкогніто — навіть представники влади. Я залишуся невідомою, невпізнаною. Щодо моєї зовнішності та "моїх статей", як кажуть у Нормандії, то, повірте, я не менш гарна — принаймні! — ніж та юна особа, на якій зупинився ваш погляд, і я не вважаю себе вбогою, хоч десятеро синів перів Франції і не супроводжують мене в моїх прогулянках. Одного разу мене вже змусили взяти участь у ганебному водевілі про багату спадкоємицю, яку боготворили за її мільйони. І ще одне: в жодному разі ні під яким приводом не намагайтеся до мене проникнути. Хоч я й вільна та — на жаль! — мене охороняють: і я сама, і сміливі люди, які не замислюючись угородять вам ніж у серце, якщо ви спробуєте проникнути до мого сховку. Я кажу це не для того, щоб випробувати вашу відвагу чи розпалити цікавість — мені здається, я не потребую жодного з цих почуттів, щоб зацікавити вас і прихилити до себе.

А тепер я відповім на друге і значно доповнене видання вашої першої проповіді.

Вислухайте ж мої щирі признання.