Ювенільне море (Море юності) - Платонов Андрій

— А я думав, ти бідкаєшся про щось.

— Так то ні про що не журюся, так то ні про що не сумую! — закричала раптом Федератівна. — Чи я безгруда, бездушна, нетутешня якась! .. Рідні мої Дворики, Надійка моя, товариш Босталоєва, відбирає їх у мене Умрищев — лиходій, вже сутеніє серце моє, сховалися ви за дорогою ... — і, схилившись плачучим лицем на стіл секретаря, стара заголосила на весь районний центр.

Через годину терплячий Определенов спитав у неї:

— Ну як, бабуся?

— висохла вже, — відповіла Федератівна. — Давай інструкцію ліквідацію Умрищевскої шкілки.

Определенов тривало посміхнувся і не став вчити розумну і чутливу бабусю, оскільки вона сама вже осягла все.

* * *

Надія Босталоєва повернулася в "Батьківські Дворики". Вона приїхала тихо, у вечірні години, на підводі привокзального одноосібника.

Не доїжджаючи двох верст, Босталоєва зупинилася. У радгоспі стояла невідома вежа, ємна і корисна з вигляду, хоча і невисока за розміром. Захід сонця висвітлював темний матеріал місцевого походження, з якого була побудована вежа. Крім вежі в радгоспі був ще величезної сили і величини вітряк, при цьому він крутився зараз в порожнечі абсолютно тихого повітря.

Під'їхавши ще ближче, Босталоєва переконалася що землебитних житлових будинків в радгоспі вже немає, і також не було ніяких інших слідів колишніх обжитих "Батьківських Двориків" — ні шелюги, ні знайомих предметів у вигляді стежок, лопухів і самородні каменів, доставлених сюди невідомої силою, — тепер була лише розволочена огрядна земля, як битва, залишена загиблими бійцями.

— Що тут таке? — з переляком запитала Босталоєва. — Де ж мій радгосп?

Візник-одноосібник пояснив їй, що радгосп повинен бути тут.

— А це просто якісь фактори! — сказав візник на вежу і млин. — Адже тепер багато чинників в степу, а я живу близько транспорту, я звідси дальній. Транспорт, той я знаю: тара 414 пудів, нетто, діаметр шийки, гальмо Казанцева, закрий піддувало і сифон, автоблокування; три свистка — дай ручні гальма; два — здай назад; багаж приймається при наявності проїзного квитка. А степ я не люблю: це місце для мене якось майже що малоймовірне, я люблю найбільше вагони парового опалення і ще сторожові будки. В будках добре живеться сторожовій людині: кругом тихо, роботи мало, повз поїзда мчать, вийди і стій собі з сигналом, а потім оглянь свою ділянку і заварюй собі кашу ...

Босталоєва з увагою подивилася на цього випадкового, минущого для неї чоловіка: яке велике життя, подумала вона, і в яких маленьких місцях воно притулилося і сподівається ...

У знесеному радгоспі ходили чотири вола по перевернутому ґрунту і крутили млин навпаки, тобто не поточне повітря крутило снасть, а жива сила обертала внизу крила в повітрі. Босталоєва з подивом запитала у Кемаля,який радісно споглядав таке розорення, що це означає.

Кемаль, призначений до цього дня секретарем осередку, подав Босталоєвій побільшавшу від роботи руку і сказав:

— Це ми притирання частин робимо, щоб механізм обігрався на ходу: новий паровоз теж сам себе спочатку не тягне, поки не обкатається ...

Близько млина ганяв волів інженер Вермо, зубожілий в одязі і встигши постаріти за минулий час. Він було зрадів, що бачить Босталоєву, але раптом задумався іншим наскочили на нього сумнівом.

— Надія Михайлівна, — сказав він, — що, якщо ми ліквідуємо всіх пастухів, а корів доручимо бикам. Високовський мені говорив, що бик — це розумник, якщо його привчити до відповідальності: суб'єктивно бик буде захисником корів, а об'єктивно — нашим пастухом! штатний натовп

— це відсталість, Надія Михайлівна: нам треба поменше людей в республіці — занадто багато роботи ... Федератівна заарештувала куркульських пастухів, а нам їх тепер ніде тримати — їх пов'язав Климент мотузкою від втечі і повів в районну в'язницю. Кажуть, пастуші баби залоскотали Климента в степу, а бабині чоловіки розбіглися. Динамо-машину ми отримали, але без вас було нудно ...

Інженер говорив що попало, прокидуючи крізь розум свою тугу, що накопичилася. Босталоєва нічого не відповіла Вермо: вона настільки втомилася від своїх дій в місті, від вражень історичного життя, від свого серця, обтяженого заглушеною пристрастю, що заснула незабаром в тіні невідомої вежі, мовчазно образившись на всіх.

Прокинулася вона ввечері, покрита від роси і нічного холоду різним одягом.

Поблизу від Босталоєвій сиділи шістнадцять осіб, серед них були Кемаль, Вермо і Високовський, і всі вони їли їжу з одного котла.

— Зламали весь радгосп, а самі кашу їдять! — сказала Босталоєва. — Сволота яка! .. Хто з вас перший почав землю тут рити, чи здорові гурти; де Федератівна — старенька? .. Кемаль, ти за чим тут дивився, хто ці люди сидять? Я прямо дивуюся: які ви малолітні! А я думала, ви й справді комуністи!

— Ми-то? – прохаркнувшись від дрібної каші з молоком, вимовив Кемаль . —Ми не комуністи? Ах ти дура — дівча! Я старий коваль і механік, я не сміявся тридцять років, а ось прийшов інженер Вермо, відкрив нам простір науки — і я посміхнувся на твій радгосп з землянок! Ти ж всі лозунги перекручуєш, ти з природою, ти з відсталістю примирялася тут — нервова нікчемність така! .. Ти поїхала, бабуся твоя пропала теж — радянська квочка така — і ми втрьох, — Кемаль показав ще на Вермо і Вісоковского, — ми сказали твоєму старенькому радгоспу: геть, ти не діло тепер! І не було його в одну ніч! Треба працювати, товаришу директор, не за зайву сотню тонн яловичини, а за десять тисяч тонн! .. Ти — дівчисько ще в очах техніки!

"Чому у нас люди так швидко розвиваються, — подумала Босталоєва, заново розглядаючи Кемаля. — Це прямо чудово! "

Інші робітники, які виявилися на перевірку бідняками, що втекли з Умрищевского колгоспу, також почали соромити Босталоеєву за її недооцінку вежі, млина та подальших перспектив.

Високовський взяв Босталоеву, як жінку, під руку і повів її до вежі. Босталоєва мовчала. Вермо дивився їй услід і думав, скільки цвяхів, свічок, міді і мінералів можна хімічно отримати з тіла Босталоевой. "Навіщо будують крематорії? — з сумом дивувався інженер. — Потрібно будувати хімзаводи для видобутку з трупів кольорметзолота, різних будівельних матеріалів та обладнання ".

Вежа була складена зі стислих, збрикетованих ручним пресом глино-чорноземних цеглин і представляла собою вид усіченого конуса.

У сінях вежі знаходилося особливе стійло — воно хоч і не мало ще арматури, але це було те ж, що електричний стілець для людини-місце смертельного вбивства тварин високою напругою. Високовський і Вермо не хотіли псувати якості м'яса передсмертним жахом і божевільною агонією живої істоти від дії механічного знаряддя. Навпаки, тварина буде піддана попередньої ласки в електричному стійлі, і смерть буде наступати в момент насолоди кращою їжею. Середина вежі була викладена дошками в тісний пригін, а дошки покриті шаром клейового лаку, непрохідним для електрики.

— Ви розумієте, що це? — запитав Високовський.

— Ні, я не розумію, — сказала Босталоєва. — Адже дощі же розмиють цю земляну каланчу.

— Товщина кладки земляних брикетів тут така, Надія Михайлівна, — пояснив Високовський, — що потрібно десять років злив, щоб вода змила вежу ...

Вид тварин, гнаних крізь простори пішки в міста на з'їдання або навіть замкнених в неволю вагонів, завжди приводив Вісоковского в душевне і економічне здригання. Корови, і особливо бики, занадто вразливі, щоб переносити залізничну їзду, вид міст і ревучу індустріалізацію. У тварин здають нерви, вони висипають безперестанку з себе гній і втрачають їстівну вагу. Пораховано, що при їзді в вагоні на тисячу верст корови худнуть на десять і більше відсотків, а бики зовсім тануть, сумуючи, що їм вже ніколи тепер не доведеться злучатися.

Якщо "Батьківські Дворики" відправлять протягом року дві тисячі тонн корів, то двісті, а може бути, і чотири сотні тонн найбільш ніжного м'яса буде витрачено в дорозі завдяки схудненню тварин. Крім того, корови можуть зовсім померти в дорозі. Ці двісті або чотириста тонн яловичини повинен зберегти електричний силос, побудований як вежа. Коров'ячі тулуба розрубують на сортові частини і завантажуються в вежу. Потім невелика кількість високонапруженого струму пропускається крізь всю масу яловичини, і яловичина зберігається довгий час, навіть цілий рік, в свіжому і поживному стані, тому що електрика вбиває в ньому смертних мікробів.

При необхідності м'ясо накладається в пристосовані діжки з викачаним повітрям і відправляється в міста. Надалі слід навколо електричного силосу розвинути комбінат, з тим щоб на місці обертати м'ясо в фарш, ковбасу, холодець, консерви і відправляти в міста готову їжу.

У Босталоевой після розмови з Вісоковскім стислося серце, що вона ще не інженер і їй потрібно надмірно любити Вермо. Високовський розвинув перед директоркою ще ряд заходів, обдуманих їм спільно з Вермо і Кемалем, для різкого накопичення м'яса в радгоспі, а Босталоєва мовчки думала про новий технічний більшовизм, якому вже не відповідає її розум.

Тут в баштові сіни увійшла колишня радгоспна кухарка, яка не знала, куди тепер їй дітися, коли все зламали, коли з металевих ложок мужики зробили дріт, супові котли розкачали в листи, коли навіть вушні сережки вийняли у неї і розплавили їх в олово, — це сумна, безхазяйна жінка, позбавлена побутового стану, сказала, що рухається нове стадо з якогось далекого пункту: йдіть його зустрічати і організуйте скоріше баб зі степу, тому що нікому обдоювати худобу, а з неї вже капає молоко в землю.

Босталоєва і Високовський вийшли з сіней вежі і побачили погонича Умрищевского вентиляторного вола; погонич прибіг першим, щоб усвідомити нове місце свого життя і повідомитись.

* * *

Влаштувавши новоприбуле стадо на ділянку степового різнотрав'я, відкритого недавно Високовським близько одного далекого дикого колодязя, Босталоєва повернулася вночі в радгосп. Вермо грав на гармонії, а Кемаль танцював —з тим виразом, наче хотів вивітрити з себе всю обридлу стару душу і взяти інше повітря з вітру, що дме.

Дивно і небезпечно було бачити багаття в степовій темряві, веселих людей, крила могутнього млина, вежу і слухати, як загальний людський голос, прекрасну музику, завжди відповідну наміру більшовиків, що борються.